З доземним поклоном приходимо до тебе, мамо

Цей чудовий звичай, хоч один день у році, присвячено матері, в цей день ставимо нашу маму на високий — найвищий п’єдестал. А все ж таки це тільки символіка у порівнянні до того, що на протязі нашого життя віддала для нас наша найдорожча мати. Це щось такого, що трудно всеобіймаюче схопити. Вдумаймось — ми були для неї щастям і надією, а разом — турботою і журбою, щоб, боронь Боже, щось злого нам не сталося. Вона — мама — старалась для нас все зробити, вона не знала слова «ні», вона вважала, щоб нам не сталась жодна кривда, щоб ми у нашому житті були щасливі, щоб перед нашими очима не захмарювалось ніколи сонце, але безперебійно світило й зігрівало нас теплом щастя і радости. Хто ж інший, як не наша мама журилась нами навіть тоді, коли й не треба було журитись, але це вже така природа матері.

Це нормально природне, що вже у ранньому дитинстві ми відчуваємо ці незрівняну любов і теплоту матері. Мабуть, з цього випливає це пов’язання і відчуття дитини до матері, і коли дитина пробує випускати свої перші звуки, то з її уст першими вириваються інстинктивні звуки «ма-ма». Це зрозуміло, бо мама у найбільше тяжких і небезпечних моментах завжди є біля дитини, заслоняючи і пригортаючи її до своїх грудей, це ця безконечна невинна і вічна любов матері. Це питоме у загальному для всіх матерів різних національнос­тей і народів. Але коли ми приглянемось ближче, то наші українські матері відчувають і переживають своє материнство куди більше й глибше за інших. На це складаються особливі обставини наших матерів. Це має свої закономірності й природні основи, які йдуть у парі.

Згадаймо роки, які так міцно лягли, прямо закарбувались у нашій пам’яті, роки Другої світової війни, коли наші матері розлучались з своїми синами й дочками, яких вони кормили своїми грудьми, охороняли і зберігали від усяких недуг та небезпек. Скільки наших матерів втратило своїх синів і дочок? Одні з них опинялись під чоботом гітлерівських опричників на примусових працях в Німеччині. Інші йшли до Української Повстанської Армії, щоб обороняти український нарід від гітлерівських грабіжників і болшевицько-комуністичних убивців. Так було не тільки в роки плюндрування українських земель, в час Другої світової війни, але й перед тим, і було так і після, коли шовіністична Москва тисячі й мільйони українських синів і дочок засилала у полярні райони, і так є сьогодні.

У наслідок таких ситуацій і обставин, які створює для наших матерів ворог, вони втрачали свої найцінніші скарби — своїх дітей. Власне, тут лежить ця відмінність української матері. Чи якась інша мама може перевершити її в материнстві, в посвяті, і терпінні, в відданості до самовідречення і любові — за українську маму?

Якщо ми на хвилину вдумаємось у цей незрівняний трагізм української матері, то ми переконаємось, що справді українська мама є іншою, більше витривалою і терплячою. Навіть сьогодні, у наш час, коли, здавалось би, в загальному панує спокій, то доля наших матерів в Україні не є кращою, як перед тим. Бо одні з дочок і синів караються далеко на засланнях, а другі гинуть у Афганістані, як також у застінках КҐБ. Українська мати під безперестанним страхом і стражданням, зажурена й засмучена, не має того материнського спокою, що їй належить!

Тому у цей «День Матері» згадаймо усіх тих матерів, які у душевному й фізичному болі зажурені й засмучені, яких немає кому привітати, прийти й розвіяти-розвеселити їх засмучені очі, згадаймо їх у наших молитвах та просім Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоб Вони нагородили їх своїми безмежними ласками, наповнили їх теплом любови та радости. Всевишній Господи, допоможи їм, щоб вони відчули Твою непорушну справедливість, що Ти є у небесах і про них пам’ятаєш.

Скажімо нишком у наших молитвах і скажімо голосно, дорога мамо, немає слів, якими можна б висловити наші внутрішні почування і наше повне розуміння неперевершеної нашої вдячности до тебе за твою безмежну любов та посвяту. Ми тебе, мамо, завжди пам’ятаємо, а сьогодні, в цей «День Матері» зокрема, відзначаємо і окремо підкреслюємо нашу велику пошану й любов. В цей день, «День Матері», складаємо тобі наш шанобливий доземний поклін!

Не всі ми маємо це щастя — привітати наших матерів і вручити китицю хоч пільних квітів та безпосередньо поцілувати твої струджені руки, які колись так часто спочивали на моїй голівці, пестячи мене. З цих струджених материнських рук я відчував те безмежне материнське тепло й любов. Приходжу до тебе, дорога мамо, з доземним поклоном і словами Господньої молитви. Ти, моя мамо, осталась для мене у моєму житті незгасаючою зіркою, яка все вказує мені правильний шлях. Мамо, я все згадую тебе, молюсь за тебе, а сьогодні у цей день, «День Матері», особливо кланяюсь тобі до землі й голосно кажу і підкреслюю — я люблю тебе!

М. Г.