З думок Верховного Архиєпископа

Про істоту Різдва Христового для українського народу

І нині, за прадідним звичаєм, йде з колядою до Христа увесь український народ, духовні і світські, старі і молоді, колгоспники і робітники, вчені і неграмотні, професори і студенти, багачі і бідаки, політики і економісти, лікарі й інженери, поети і письменники, безпартійні і партійні; знають, що нині Різдво. І навіть той в’язень, що не має змоги святкувати, все ж таки він пам’ятає і шукає однодумців, щоби з ними порадуватись Святом. В цей радісний і торжественний празник лунає по всій земській кулі, де живе наш великий народ, коляда: «Бог предвічний народився…» – і в Австралії, і в Арґентіні, і в Бразілії, і в Парагваю, і у Венесуелі, і в Америці, і в Канаді, і в Европі, і в Азії; а з тим росте і наша національна свідомість – свідомість єдности народу, мимо всіх віддалей і держав. І ця єдність і її свідомість, мимо спротиву деяких очайдухів, кріпшає і ширшає, зближуються до себе наші Церкви, росте взаємне розуміння своїх потреб і осягів. А це випогіднює наше зморщене, насуплене чоло і випрямлює наші згорблені плечі та пригнуті коліна. Христос наша сила і наш об’єднуючий найсильніший чинник і лучник.

(З проповіді під час Архиєрейської літургії в базиліці Св. Петра, 8 січня 1967 p.).