З листів до редакції

Торонто 27, XI. 1979 р.

ВЕЛЬМИШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!

Перечитуючи місячні журнали «Патріярхат» деякі статті викликують в мене огірчення і несмак. Не знаходжу в них християнської любови, а ненависть. Можна когось напоминати і навертати на добру дорогу, але не лаяти й ганьбити. Таким підходом до справи ми шкодимо самі собі, а наші вороги чекають лише на те і затирають руки з радости.

Коли єпископа Горняка побили в Англії, що було великим скандалом для нас українців, то перечитуючи журнал — між рядками знаходила тихе задоволення — радість, що так воно сталося. Чи це підхід християнський?

У статті під наг. «Чому» цитується слова молитви Блаженного Спасителя: «І прости нам довги наші, як і ми прощаєм довжникам нашим.» На жаль це все на словах, бо до прощення ще дуже далеко.

Стараймося скорше з’єднати собі Вселенського Архиєрея, а не давати йому поучення, бо то за велика особа. Будьмо терпеливі і вміймо вичекати.

Великий Митрополит Слуга Божий, своєю добротою і безмежною любов’ю, здобув собі такий авторитет і пошану, що навіть вороги клонили перед ним свої голови, а французькі журналісти, маючи з ним інтерв’ю, мали уявлення, що говорили зі самим Богом. Думаю, що навіть єпископ Горняк і о. С. Вівчарук бачучи перед собою такого святця — праведника впали б до ніг і просили прощення.

Місяць листопад — крім листопадового зриву присвячений також цьому Велетневі Духа Митрополитові, який був взором християнської любови.

Тож стараймося наслідувати його.

Остаю з християнським привітом

Ірина Базилевич

 * * * * 

Вельмишановна Пані Ірина Базилевич!

Вдячні за Вашого листа. Віримо, що ви написали щиро, від серця, це що найбільше болить. Ми маємо велике зрозуміння до Ваших думок, але жалко, що Ви не в такий самий спосіб підійшли до нашого журнала. Редакція одержує чи мало листів й телефонів, які схвалюють нашу поставу, але ми їх не друкуємо, щоби ніхто не подумав про саморекляму. Поруч того слід зауважити, що редакція журнала свідома того, що наш журнал не є безпомильним. Ми кожну критичну думку, кожну заввагу беремо до уваги. Якщо б Ваш лист був для нас похвальний він не появився б на сторінках журнала, як багато інших. Тому, що Ваш лист є суто критичний хочемо, щоби читачі журнала запізнались з його змістом.

Дозвольте нам на деякі порушені Вами питання дати вияснення та відповідь. В нашому журналі ми, пишемо неприкрашену правду, а яка часто є болюча і прикра. Наш журнал не ставив собі за завдання заколисувати і присипляти думку мирян. Ми стоїмо на засаді, яку не одноразово говорив і повторяв Блаженніший Йосиф — пізнай правду, правда визволить тебе. Ми стараємось це здійснювати.

Правда Ви згадали єп. А. Горняка та його побиття і навіть при цьому приписуєте нам, що тихцем ми з приводу цього раділи. Повірте нам, що це нас не менше боліло за Вас. Цікаво, що в таких випадках бачиться тільки одробинку. Але Вельмишановна Пані чомусь не хоче бачити, як людей викидалось з церкви при помочі поліції, як на деяких церквах висіли замочки, а народ молився перед закритими дверима, як суспендувалось священиків, як адвокат висилав мирянам письмові заборони вступу до церкви і то навіть ктиторам, як з амвони клеймувалось вірних,як в англійській пресі писались незгідні з історичною правдою статті і т.д. Якщо б Ви були ближче простудіювали Церковні Вісті, що є офіціозом єп. А. Горняка у Великій Британії і пошукали там християнської любови то тоді побиття, якого ми не одобрювали й не одобрюємо, мало б дещо, інший посмак.

Ваше завваження до статті «Чому» в якій наведено слова молитви Вам звучать далекими до дійсности. Здається нам, що це є Ваше упередження…

Ми далекі від лайки, але писати правду треба мати відвагу. На жаль в нас не люблять слухати правди, бо вона болюча і безоглядна. Вам можна звеличувати вселенського архиєрея, ми не стараємось його лаяти, але не можемо мовчати тоді, коли нам діється кривда. Якщо ми ловимо вселенського архиєрея на слові, що не відповідає правді то це не є критика, ні лайка, але хочемо вказати, що він також є смертна людина і робить помилки. Тільки тут мусить бути різниця робити помилку свідомо і несвідомо. Можна припускати, що Папа Іван Павло II вичисляючи національності, які гинули у гітлерівському концентраційному таборі не згадав українців, де згинуло тисячі української молоді, де згинуло також двох братів Ст. Бандери то міг призабути або незнати. Але ж не можна знайти оправдання, коли Папа Іван Павло II під час своєї візити в Польщі говорив, що поляки завжди шанували «традиції християнського сходу». Кому потрібна така правда? Ми добре знаємо, як сьогодні шанується «традиції християнського сходу», — нашу Церкву у Польщі. Ви нам підказуєте бути більше терпеливим. Гадаю, що більш терпеливої Церкви за нашу немає! Це правда, що чужі й навіть вороги респектували Митрополита Андрея, а як свої респектували? Підкреслюєте що в місяці листопаді слід відмічати не тільки Листопад, але також й Слугу Божого Андрея. Гадаємо, що це до нас не відноситься. Скільки в листопаді ц. р. виголошено з проповідальниць проповідей присвячених Слузі Божому Андреєві? Стараймось дивитись правді у вічі такою, якою вона є.

Остаємось з християнським привітом

Редакція

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>