Секрет парафії
Священник мусить розуміти, що на парафії він лише допомагає людям і направляє, але не має бути диктатором. Мусить розуміти потреби людей і йти на компроміс. Мусять бути зміни. Про це ще у свої часи писав блаженний Омелян Ковч у книжці «Чому наші від нас утікають?». Треба вважати, щоб не зранити людей. Наприклад, мої парафіяни були дуже латинізовані, іконостас для них був незвичний, тому ми не ставили стіни, бо то була б революція. Ми знайшли компроміс.
Люди хочуть бути частиною відправи, брати участь. Я спостерігав за іншими східними [Церквами] – дуже важливо, щоб люди були учасниками, особливо діти. Я сам пам’ятаю себе дитиною: довгі відправи старослов’янською мовою, і ми гинули: коли вже то все закінчиться? Для дітей має бути рух, інакше їм скучно. Для дітей маємо окремі проповіді – священник говорить з ними, тоді вони беруть участь.
Я був переконаний, ще коли вчився у Вашингтоні, що зміни мусять бути. З людьми треба бути. Священник не може сидіти в хаті і чекати, поки люди до нього прийдуть, бо не прийдуть, але мусить виходити, ходити до людей і бути з ними. Важливо, щоб єпископ допомагав творити нові парафії, бо інакше люди губляться. Наприклад, парафія, до якої я належав, вимирає, бо там немає людей. Майбутнє не там, майбутнє в Галіфаксі. Там 1200 українців, а ми не маємо парафії. Якщо приїжджати раз на місяць, спільноти не створиш. Треба там бути. Є багато місцевостей, де можуть бути парафії, бо інакше втрачаємо нагоди. Люди є всюди.
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
