Ми, українські католицькі прочани, з’їхались з усього світу тут до Вічного Міста, щоб у першій мірі торжественно відзначити 60-річчя священнослужіння Церкві і народові Блаженнішого Патріярха нашого, їх Блаженство Йосифа, Ісповідника Католицької Церкви. Одночасно ми знайшлися тут, щоб при цій самій нагоді заманіфестувати так перед усім українським народом у поневоленій нашій батьківщині і в діяспорі, як також перед лицем всіх людських рас і народів, що Українська Католицька Церква, яка обходитиме за 11 років 1000-ліття свого офіційного існування, що ВОНА ПОМІСНА ЦЕРКВА У ВЕЛИКІЙ СІМ’Ї КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ та що вона завжди такою була і як довго живе свідоме українське серце такою мусить залишитись на завжди. Ця маніфестація не має нічого спільного з світськими демонстраціями, з показовістю затиснених кулаків, чи хвилевими вибухами навіть зовсім виправданих пасій.
Дух цієї маніфестації шляхетно людський і подиктований голосом Божим, що відзивається в наших сумліннях. Боже тут домінує, а людське хіба в цьому, що оцим нашим з’їздом і нашими святкуваннями ми хочемо унаочнити, що політика Апостольської Столиці супроти нашої Церкви в найвищій мірі кривдяча, що ця політика наскрізь несправедлива, і як така, ніяким каноном святої Церкви невиправдана, а натомість розрахована на тотальну ліквідацію нашої багатозаслуженої Церкви. У сьогоднішній момент, коли християнська віра і пов’язання народів з Христовою Церквою трагічно заникають і скочуються приспішеним темпом до цілковитого неіснування, ми хочемо нашою присутність в Римі, в отім серці христіянського світу, переконати усіх, в кого ще б’ється християнське серце, що, не зважаючи на всі заходи скреслити нас, як членів Помісної Церкви, МИ ТАКИ ІСНУЄМО, що ми таки ПОЧУВАЄМО СЕБЕ КАТОЛИКАМИ, що ми понад усе цінуємо непорівняльною історією нашої Церкви, що ми дорожимо ріками крови, пролитими в ім’я святої Церкви і що ми стоїмо всією нашою душею за цю найдорощу нам Церкву і її, тисячліттям освячені, традиції. У неменшій мірі ми стоїмо за всі канони, декрети і соборові постанови Католицької Церкви, торжественно приречені нашій Церкві.
Боже Провидіння так схотіло, щоб речником цього повищого нашого вірую, став сам наш найлюбленіший Патріярх, їх Блаженство Йосиф. І, як сам він особисто носить на собі стигмати терпінь, знущань і каторжних мук, так ми, його в Христі діти, переносимо враз із ним всі ці терпіння, знущання і муки нашої святої Церкви. Наш Патріярх носить їх фізично, а ми тільки морально, але чи перед Богом не мають і ці терпіння своєї ціни?
Власне, в обличчі цих мук ми хочемо перед усім світом заявити, що жертва, принесена нашим Ісповідником, нас зобов’язує і що ми ніколи не відступимо від Божого голосу, якого посередником є наш Патріярх Йосиф. Вшановуючи його страдницьке 60-річчя, ми не тільки хочемо повернути очі всього світу на найдостойнішу особу, але в ще більшій мірі на ту справу, СПРАВУ БОЖУ, ЯКУ ЦЯ ОСОБА ЗАСТУПАЄ. Ця Божа Справа відома Апостольській Столиці з багатьох документів їй предложених, з безнастанних усних звернень та особистих прохань нашого Патріярха. І до цих заходів Блаженнішого Отця нашого Патріярха ми нічого вже додати, але й відняти не можемо. У цей момент ми тільки торжественно складаємо нашу присягу, що від постулятів нашого Блаженнішого Отця ніколи не відступимо і боронити їх будемо всією нашою істотою.
