З пожовклих листків історії коментар до буллі Папи Климента VІІІ

Українська Католицька Церква наближається до особливої ювілейної дати — 400-річчя з дня підписання київськими ієрархами Берестейської Унії з Римом, себто з Римо-католицькою Церквою. Це особлива подія у розвитку історії не тільки нашої Церкви, але в загальному українського народу. Дуже часто на тему унії й уніятства нашої Церкви ведуться дискусії без дійсного знання справи.

Сьогодні з історичної перспективи чотирьох століть не тільки варто, але конечно потрібно, без пристрастей, емоцій і упередження розглянути ці історичні факти. На жаль, під сучасну пору, мабуть, не прийдеться говорити про ті події спокійно, розсудливо, об’єктивно й виважено, бо на згарищі комуно-атеїстичної імперії сильно загострились міжконфесійні не тільки суперечки, але боротьба, яка не раз набирає болючо-драстичних форм. На жаль, ця непримирлива боротьба не проходить в ідеологічно-релігійній площині, що мало б деяке оправдання, але в основному вона, себто боротьба, ведеться за церковні споруди. Поминаючи факт, що про ці споруди змагаються ті, кому вони ніколи не належали. Це зокрема помічається на західніх українських землях. Тут можна б ставити відкрите питання, наскільки воно мас спільного з Христовим вченням будь-якої конфесії? Але це окрема тема.

На хвилину забудьмо про наші сучасні конфесійні спори, але подивімся відкритими очима на історичний акт, який довгі, довгі роки ворушив і ще далі ворушить людські уми, який довершили наші київські владики. Добре пригляньмось, до чого вони стреміли? Незаперечно можна твердити, що вони були на шляху господньо-євангельського вчення — щоб усі були одно. Знаємо, що всі християни змагають до цього — щоб усі були одно, в більшості на словах, але не у практичному житті. Київські владики у тому дусі діяли практично, це ж незаперечний факт. Незалежно від цього їм пришили і дальше пришивають земсько гріховні наміри.

Спробуймо приглянутись до того, що київські владики підписали, а це найкраще можна побачити з тогочасного, особливо важливого документу, яким є Булля Папи Климента VІІІ — «Децет Романум Понтіфіцем» з 23 лютого 1596 р. Цей документ друкуємо нижче в перекладі на українську мову (автор перекладу не бажає подавати свого імени). Документ — це не припущення, не здогади, це низка зібраних названих фактів.

Сьогодні, з перспективи майже чотириста років, не тільки варто, але конечно потрібно запитати Апостольську Столицю, що сталося з тими правами для нашої Української Церкви, які зобов’язалася їх придержуватись Римська Церква, що є названі у Буллі Папи Климента VІІІ. Слід підкреслити й наголосити, що наша Помісна УКЦерква не просить у Апостольської Столиці жодних привілеїв, жодної ласки, тільки привернення її історичних прав, які їй належать. З другої сторони, противники унії того часу й сьогодні повинні побачити, що акт унії не прямував до розколу, але до єдности, а що сталось інакше, то про це вже подбав хто інший. Це треба бажати й уміти побачити. До речі, ті ж самі сили, що діяли проти унії, сьогодні бажають нашу Українську Церкву знівелювати і зробити її неіснуючою.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>