Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

З’явилась цінна праця С. Дзюбини «І стверди діло рук наших»

Для пересічних людей, а в тому і для багатьох священиків, видається, що на тему віри християнської, майже, все сказано і в цій ділянці не багато можна доповнити. Однак історія нашої Церкви та її життя має чимало недосліджених сторінок, чимало таємниць, які постипенно розкривають визначні дослідники гак з богословською освітою, як і численні світські знавці. Історія реєструє таких дослідників, які проявили себе в окремих творах і зберегли для сучасників і майбутніх поколінь живу свіжу пам’ять, або осуд історичних процесів.

Серед численних дослідників, слід вимінити о. мітрата Степана Дзюбину, автора знаменитої книги п.з. «І стверди діло рук наших», що вийшла у видавництві українського архіву у Варшаві в 1995 р. Книга надзвичайно старанно видана, нараховує 535 сторінок і складається з десяти розділів.

Отець мітрат Степан Дзюбина, це сильна індивідуальність, як людина, як богослов, як вникливий дослідник, в контактах зрівноважений, глибоко переконаний у слушності своїх поглядів. Тому тільки о. С. Дзюбина міг піднятися, щоб з глибокого християнського розрахунку в ім’я Божої правди для живих і мертвих увічнити у формі спогадів та документів історію нашого життя. На тлі вже сказаного, а особливо, прочитаної книги пізнаємо всесторонньо автора, якого життя не завжди було уквітчане рожами, не все йому давалося легко. Можна сміло твердити, що все, ним здобуте, він міг завдячувати передовсім своїй пильності і працьовитості. Твердості характеру, який оформився на тлі лемківської, йому рідної, природи.

Книга «І стверди діло рук наших» о. С. Дзюбини є книжкою на часі. Це документальне дослідження проблем Церкви і народу, проблем українсько-польських взаємин нашого часу. Автор праці зглибив наше життя, мабуть, геть аж до найглибших надрів. У своїх роздумах є чесний з усіма, чесний зі собою і своїм народом. Як твердив Геґель, що «Процес всесвітньої історії є судом всесвітньої історії». Цей споконвічний, повсякчасний суд, має застосування в наших відносинах серед наших сусідів. Саме для автора, як великого богослова найважливішим суддею було його сумління, до якого так часто й так уважно він прислуховується в щоденних своїх молитвах. Це істинно священик повний посвяти. В своїй книзі він відкриває церковні і національні скарби і гордощі, утривалює їх. У житті автора не малу роль відограє внутрішня енергія, священиче покликання, яке просякнуло його єство. Мав він у серці Божий дар любови, був втіленням гідности, незважаючи на обставини на волі чи в тюрмі, його порядність була і є поза всяким сумнівом. Його чесність, делікатність і коректність в поведінці записані у книзі.

Тому на останній сторінці книги читаємо особливі слова упорядника: «Поява цієї книги — подія на міру десятиліть. У нікого бо досі не було сили й відваги понести безвимірний тягар обов’язку описати страждальну дорогу Української Греко-Католицької Церкви в межах польської держави, протягом останнього піввіку з ретроспективою у міжвоєнне двадцятиліття. Описати її, віднаходячи власні сліди на тисячних життєвих стежинах українського роду: батьків і дітей, людей простих й інтелігенції, душпастирів і пастви. І прикликати все це на папір, не забуваючи про тих, хто розумів тебе і про тих, хто нищив обрій твого храму».

Задум написати таку книгу, мабуть, зродився ще годі, коли він був ув’язнений каральними органами польського війська, яке виступало під криптонімом Акції «Вісла» в 1947 році, коли до концентраційного табору в Явожні запроторено біля 4000 тисяч в нічому невинних українців, священиків обох українських віровизнань і серед них був о. С. Дзюбина. Стимулом написання книги, було глибоке бажання оповісти правду, бо від правди не можна втекти. Ця трагедія, через яку перейшли українці в Польщі є віддзеркалення на сторінках книги.

Може жодна з численних книжкових видань у Польщі не мала і не має такої позитивної популярности, як книга о. мітрата С. Дзюбини. Авторові 83 роки, але працює з молодечою енергією над другою книгою, якої змістом мають стати проповіді. У нього вийняткова чіткість ума.

Мені з дружиною пощастило відвідати в поло­вині липня ц.р. о. С. Дзюбину в його хаті в Перемишлі і подякувати йому за цінну працю. Бажаючи Йому всього найкращого, кріпких сил, щоб міг і далі нести прапор волі української Церкви і народу.

Коли ми в наш час говоримо про відродження суспільства, то маємо на увазі такі духові арсенали, які творить о. С. Дзюбина своїми книгами, статтями, виступами перед екранами телевізорів, а передовсім такі виступи, як при відкритті пам’ятника Слави УПА в Грушевицях засвідчують, що це не лише священик, але з чітким розумом державний муж. Це той національний світильник, від якого променіє поняття святості і братолюбія. Я не завагаюсь сказати, що така діяльність щиро і побожно зворушує кожного чесного християнина і скріплює у нього тривку побожність, пошану до Божого слова і, звичайно, зміцнює стійкі історичні підвалини, що від віків на них стоїть наш народ. Нехай ця діяльність о. С. Дзюбини буде заохотою і спонукою для молодого покоління священства.

Віками намагалися вихолостити у нашого народу найменшу згадку про його церковних і національних героїв, видатних діячів, які своїми подвигами і діяльністю не вкладалися в рамки і схеми тих, які нас практично поневолювали. Тому вони собі добирали покірних і послушних, які наємно захищали чужі права і чужі не природні нашій Церкві і народові інтереси.

Знаю отця мітрата від червня 1977 року, коли упокоївся в Бозі головний вікарій УГКЦеркви в Польщі о. проф. Василь Гриник і на його місце покликано о. С. Дзюбину. До речі, о. В. Гриникові у цьому році, тобто 27 XII 1996, виповниться століття від дня народження, а був це один із заслужених душапстирів нашого обряду і цю дату треба було б гідно відзначити. Так один, як і другий були в’язнями польських тюрем і тяжко каралися за нашу Церкву і український народ. Оба вони, в наш час, не вповні доцінювані, навіть серед проводу УГКЦеркви, а були повністю вони відданими її і належали, разом з о. Ріпецьким, до тих душпастирів, які в надзвичайно трудних і несприятливих умовах відроджували в чистоті наш церковний обряд.

Книга «І стверди діло рук наших», це добра спроба якнайповніше охопити явища незнищимої духовної святині народу і це її є особливий феномен, який її ставить високо. Книга з усією чіткістю визначає місце й гідність української людини, гідність християнської моралі. Тут не знайдете стверджень, Церква для Церкви, а народ для народу. Народ є тим підметом у структурі Церкви і складовою її частиною. Всі разом творять живе містичне тіло Христа і разом несуть співвідповідальність за долю і своє післанництво.

Якщо взяти до уваги самі заголовки розділів: Дитинство, Семінарія і початок священства, Війна, Совіти, Явожно, Руїна, Церква на чужині, 3 висоти Перемишля, Борітеся — поборете, Закінчення, Документи і проповіді. То з цього вже відчуваємо, наскільки широка тематика фактів. Читаючи ці розділи, читача непокоїть думка, чому так має бути, чому суть християнства та взагалі людяности так сильно надщерблена? В книзі знаходимо докази ворожої підступності, але цю гірку правду автор подає без ненависті. Він не закликає до помсти, але висвітлює факти, за допомогою яких творити добро, щоб зродилось прозріння. Це в жодному разі не якась агресія, яку часто перечитуємо в польсько-мовних публікаціях проти нашої Церкви і народу. А нове поле для роздумів читача, дослідника, щоб споглянути на дійсність відкритими очима і в тих аспектах прослідити й поглянути в сучасну проблематику і це якраз лежить в основі книги. З притаманною ерудицією автора він у сконденсованій формі конфронтує дійсність в теперішній Польщі, або мислячу людину ставляє в духову площину сучасности. Автор книги, як пристоїть на доброго священика вчить немов батько, стає нашим провідником у слові і пері, у якому є найміцніша влада і зброя, яка відбудовує і освячує людину спраглу правди, добра і єдности. Коли у нас переможуть найкращі людські чесноти, тоді ніякий зовнішній ланцюг, неспроможний задавити те своє рідне: не викревлену традицію, думку, бажання, почуття… Появу цього своєрідного спомину належить привітати з глибокою надією, що між українськими творчими силами знайдуться такі, для яких книга о. мітрата Степана Дзюбини стане натхненням до нових творів.

З’ясовуючи велике значення книги, я пропонував би зацікавленим читачам писати і замовляти книгу у автора: о. Stefan Dziubyna, ul. Komisji Edukacji Narodowej 32, 37-700 Przemysl, POLAND.

Ярослав Cтex

Поділитися: