На цьому місці мусимо дати вислів думкам багатьох наших читачів, що листами і в зустрічах виявили нам незадоволення із одного жарту, який на тему діяльносте нашого товариства був вміщений в журналі «Лис Микита» за грудень 1974 року. Йдеться про влаштовану 22 листопада мин. року пресову конференцію для міжнародніх кореспондентів, яка успішно відбулася завдяки старанням пані Еви Піддубчишин. Йдеться також і про це, що така конференція й на такому рівні це одиноке явище за весь час нашої еміграції, бо ще жадна організована українська сила на таку досі не здобулася. На тему цієї конференції був надрукований жарт з відомою народньою приповідкою «краще з мудрим згубити, як з дурнем знайти».
Хоч ми обстоюємо цілковиту свободу редактора сатиричного журналу й не стараємось обмежувати його тематики, (бо не вважаємо, що є якісь теми, що не повинні бути предметом сатиричного журналу), одначе згідно з висловами наших читачів вважаємо, що неточність у жарті більш болюча, як проста собі неточність без жарту. Йдеться про це, що в журналі «Лис Микита» успішні патріярхальні справи приписуються людям, які мають мало з ними спільного, а людей, заслугою яких даний успіх постав, трактується такими, з якими не варто «знайти».
Для запевнення заінтересованих, що Крайова Управа запримітила цю тенденцію також, друкуємо нижче листа, якого вона вислала редакторові «Лиса Микити» п. Е. Козакові 1 січня, 1974 року.
Високоповажаний і Дорогий Пане Маестро і Редакторе!
«Добрі інформації», на підставі яких Ви чи хтось з Ваших співредакторів написав в останньому числі ЛИСА МИКИТИ (XII, 1973) «сатиристичний жарт» п. н. «Вісті з Риму» — своєю розбіжністю з дійсними фактами та своїм зовсім не ЛИСЯЧИМ вульгаризмом завели бідного ЛИСА МИКИТУ в юрбу саме тих пасквілянтів, з якими він досі так славно воював!
Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій П. У. К. Ц. почувається до обов’язку звернути Вам увагу, що часом краще не мати жадних т. зв. «добрих інформацій», чим — за Вашими власними словами — «знайти їх з дурнем».
Було б невіджалуваною для нас всіх шкодою, коли б дійсний жемчуг наших емігрантських буднів — ЛИС МИКИТА — через чиїсь особисті антипатії, зійшов зі стежки сатири, яка представляє правду і дійсність в кривому зеркалі дотепу і критики, на стежку «сатири».
Сподіючись, що наш ЛИС МИКИТА таки поверне на свою стару стежку, бажаємо Вам успіхів у дальшій праці — та пересилаючи дол. 5. — на нові редакторські ножиці, остаємо з глибокою для Вас пошаною і христіянським привітом
Др. Леонід Рудницький, секретар
Др. Мирослав Навроцький, голова
