«За мене терпів, за мене ти розп’явся!..»

Це глибокі слова страсної пісні — «Під хрест Твій стаю…», які заставляють до вагомої призадуми, а зокрема,коли ми вступаємо у святий Великий Піст. В цих глибоких словах схоплена містерія і суть Христового народження — приходу Бого-чоловіка на землю для нашого вічного буття, для нашого спасіння. І так ми після різдвяного кола безмежно радісних свят-празників, радіючи Новонародженим, нашим Спасителем, входимо у період Великого Посту. Це своєрідний, особливий і винятковий час у церковному календарі, який нас з одної сторони усвідомлює у глибокому змісті приходу на землю нашого Ісуса Христа, а з другої приготовляє до винятково радісної хвилини, якою є Христове воскресіння. В такому зіставленні лежить ось ця, повнотою схоплена гармонійна пов’язаність нашого спасіння.

Знаємо, що Великий Піст нагадує нам перебування Ісуса Христа сорок днів на молитві у пустелі. Це була Його, нашого Спасителя Ісуса Христа, передсмертна душевна підготова до сповнення містерійного акту — спасіння людства, це була Його підготова до терпінь і розп’яття ради нашого спасіння. Це було немов ланцюгове нанизування подій, які незаперечно утверджували і підкреслювали Його невідкличне і конечне оновлення і доповнення старого ось цією основою основ, якою є найбільша і найсуттєвіша Заповідь нашого Господа Бога Ісуса Христа — Любов.

Так, Ісус Христос, як Бог, знав своє призначення, але, як Людина, посідав всі людські прикмети — страху, болю, переживань перед страстями… Йому прийшлось боротись з тими земськими, людськими недосконалостями, щоб підтвердити безмежну силу Любови, перед якою не було меж. Власне, під час тих сорока днів перебування у пості і на молитві підготовляв себе Ісус і просив Отця-Господа сили витривалости у страсному тижні, після величного і радісного «осанна» до чорно-трагічної Великої П’ятниці — до смертної агонії — розп’яття.

Перед Великим Постом є неділя прощення. Це у православній Церкві окремо підкреслено, коли священик звертається до вірних у церкві і просить у них прощення і від себе всім прощає, а також є звичай, коли вірні підходять до священика чи владики і складають взаємне і безпосереднє прощення. У нашій Українській Католицькій Церкві є також неділя прощення, але вона не має такого наявного підкреслення, а більше — символічне. Було б добре, щоб ми на порозі Великого Посту прощали собі й забули про наші прикметники, які поставлено на вістря ножа, а більше вдумались у саму суть Христового вчення, у суть християнства, бо це є найважніше. Бо що ж варті наші театральні чи символічні прощання, коли ми забуваємо основну Божу Заповідь — Любов. Дорога до спасіння, до Божого вічного життя не провадить нас через прикметники «православний» чи «католик», але через добрі християнські діла, що спираються і здійснюються на Заповіді Любови.

Чи не варто нам у цей Великий Піст призадуматись над суттю християнства, над змістом Христового вчення! Вдуматись над суттю подій, що відбулись на наших очах. Пробуймо їх хоч трохи осмислити, подумати, де ми були вчора, де ми є сьогодні і до чого ми прямуємо завтра. Ми є наочними свідками, що було багато сильних того світа, був Сталін і Ленін, Хрущов і Брежнєв, які самі стали «іконами», заперечуючи Всевишнього Триєдиного Господа Бога, і до чого дійшли?! Ніхто не йшов проти них ні танками, ні ядерною зброєю, ні атомовими бомбами, ні озброєними арміями. Після семидесяти з чимсь років знову перемагає знам’я правдивого Христа. Кажемо «знам’я правдивого Христа», бо знаємо, що і у ці сталінські і брежнєвські часи була упривілейована Церква, але вона служила, на жаль, не розп’ятому і воскреслому Христові. Цією Церквою була Російська Православна Церква. Чи можемо назвати хоч один жест, що та Церква, російська православна, подала братові по Христі допоміжну руку, виявила справжню християнську любов? Що ж можна говорити про ту ж російську православну Церкву, коли її сучасний патріярх Алексій II підписує заяву, у якій пропонується поворот до диктатури, поворот до пройшлих безбожних сталінських і брежнєвських часів, коли царствувала єдина Російська Православна Церква. Ми вже мали нагоду чути зі сторони Католицької Церкви у Німеччині, Католицької Церкви у Польщі, від Української Католицької Церкви слова прощення, але до сьогодні ми щось подібного не почули від Російської Православної Церкви.

Чекаємо на таке прощення і від Української Автокефальної Православної Церкви у Західній Україні. Якщо десь і прогрішилась Українська Католицька Церква, як інституція, також повинна мати це християнське почуття просити прощення і прощати. В такому неодмінному дусі ми повинні провести Великий Піст, щоб справді з чистим серцем і душею зустрінути це радісне Христове Воскресіння, що розвіяло всі сили демона, темряви і принесло нам світло дня.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>