За обнову християнського духа*

В нашу добу воєн і всесвітніх конфліктів окрему увагу притягають дві неземні постаті, а це постать святого Юрія Переможця і святого Архистратига Михаїла. Як постать святого Юрія, так і постать святого Михаїла є символами наявної боротьби з силами диявола, що так чітко унагляднює їх зображення як поборників пекельного змія. В руках спис або меч, на коні або безпосередньо ногою наступаючи на змія, завдають вони йому смертельний удар. Якщо, буває, зокрема Архистратиг Михаїл не представлений у безпосередній боротьбі зо змієм, то у нього завжди в руці меч, він завжди готовий до змагу за святе діло.

Архангел Михаїл — це старозавітній символ боротьби правди з брехнею, добра зо злом, життя зо смертю. Але в Новому Завіті набирає небесна постать Архистратига Михаїла окремо притягаючої сили. Св. Михаїл — це оборонець Христової Церкви, захисник християн-воїнів, це опікун вмираючих. Ми бачимо зображеного архистратига Михаїла як патрона церков, цвинтарних каплиць, замків, гір. Звичайно Архангел Михаїл зображений по наших церквах на одних з дияконських дверей як сторож Божого закону; він заступає дорогу приземному духові світу до манастирських обителей; св. Михаїл зображений як символ влади. Архангела Михаїла зустрічаємо представленого як небесну постать, що перепроваджує душі померлих у вічність та кидає на терези справедливости їхні життєві вчинки. Але найчастіше в мистецтві зображений архистратиг Михаїл як Божий воїн та поборник пекельного змія.

Погляньмо на постать св. Михаїла у повній символів книзі св. Івана Євангелиста «Одкровення». У цій пророчій книзі м. ін. читаємо:

«І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну,— повержено на землю, і ангели його з ним повержені.

«І я почув голос могутній, що говорив на небі: «Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа його, бо повержено обвинувача братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч. І вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерти. Від того веселіться небеса, і ви, що на них живете. Горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол із лютістю великою, знаючи, що короткий час має » (XII, 7-12)

Є поділені думки в інтерпретації «одкровення» — пророчої книги св. Івана. Одні бачать в цій книзі зображені перші віки християнства, його перемогу над жидівством і поганством, другі добачують в ній загальну історію Христової Церкви, а треті твердять, що пророцтва Євангелиста Івана відносяться до останніх часів світу, які мають стати добою антихриста, коли то прийдеться християнам здати найтяжчий іспит: разом давати свідоцтво вічній правді та вірності Христовій Церкві. Без огляду на спосіб інтерпретації «Одкровення», ця книга мала, має та матиме велику притягаючу силу; на неї звертали, звертають та звертатимуть повсякчас велику увагу. А ціль цієї пророчої книги — заохотити християн до збереження чистоти віри, щоб вони мали силу вдержатися в часі великих життєвих проб.

Наша доба прямо вимагає від нас спрямовувати очі на ці вершини, що є місцем начального воїна Небесних Безплотних Сил, св. Архистратига Михаїла. А нагод до цього багато та вони дуже пророчисті. Кожний за нас відчуває виразно, як дуже потрібно нам сьогодні духової настанови святого Михаїла, щоб незаплямленими винести душі наші з цієї відчайдушної боротьби, що вже десятки років проходить на наших очах. А ця боротьба — це справжнє змагання за Боже чи диявольське обличчя світу.

Горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол із лютістю великою» — читаємо в книзі святого Івана: «Одкровення». Горе українській землі й українському морю, бо до нас зійшов уже перед десятками років диявол, який герцює з великою і жахливою люттю. А герць цей коштує нам щобільше крови, щодальше стає смертельною загрозою не тільки для душ поодиноких наших земляків, але для цілости нашого народу.

В житті поодиноких людей та цілих людських спільнот запанував у нашу добу, більше як колинебудь, диявольський елемент. Окремі люди, а слідом за цим і людські збірноти позбулися у своєму житті Божих засад, засад ладу і правопорядку. У світі щораз більше бере верх безправ’я, яке розростається часто-густо під різними високими кличами та гаслами. Кидаючи світові піском в очі, під прикриттям великих і благородних цілей, творяться найбільші беззаконня. Під обіцянкою запевнення людям кращого життя й добробуту, зводиться їх до позему безвольних істот, позбавлених усякої людської гідности.

Сучасне людство у своїй більшості затратило бажання великого, великого в духовній площині. Бо великим не можемо назвати бажання посісти якнайбільше матеріяльних благ. Клич «Меґаля айтейте!» — «Великого бажайте!» став незрозумілим або зле інтерпретованим поняттям. Як часто зустрічаємо людей, що у висліді поставленого собі девізу «Меґаля айтейте» стають тільки меґальоманами та спричиняють тим іще більші ускладнення у спільному житті. Чи не аналогічне це до становища гордого Сатанаїла, який, знехтувавши волю Божу, сказав: «Вийду на небо, над зорями свій престіл поставлю і засяду на нім і буду тим, що Всевишнім зветься».

Образово говорячи, можна висловитися, що в нашу добу, добу «скаженої вовчиці», вселився гордий Сатанаїл. Це ж видно на кожному кроці сучасного світу. Вистачає приглянутися до життя поодиноких людей чи й менших збірнот, щоб побачити, як дуже цей первень лиха став панівним. Це ми найкраще бачимо серед еміграційних спільнот своїх і чужих. Бажаючи вийти з-під кривавої руки більшовизму, покинули ми рідні пороги, залишили на непевне наших найближчих. Коли наші батьки і матері та рідні благословили нас на незвісну скитальчу путь, і думка їм не приходила, що тут, на вигнанні, ми ще більше порізнимося, як у себе дома. І не допускали вони такої можливости, що, захищаючи себе від безпосередньої небезпеки більшовизму, ми не зуміємо вповні протиставитись більшовизації еміграційних відносин, серед яких так легко може діяти п’ята колона.

При кожній нагоді мусимо собі чітко усвідомлювати, що коли ця замаскована більшовицька рука, яка діє поза теренами свого безпосереднього впливу саме при допомозі цих розкладових сил п’ятої колони, дістає доступ до спільнот, що живуть нормальним суспільним і державним життям, оскільки це більша небезпека для розсіяної скитальської громади. Не маючи відповідного апарату щоб боротися з цією смертельною небезпекою, ми мусімо посилити в першу чергу наші духові позиції. Від сили нашого духа залежатиме наскільки ми виправдаємо ці надії, що їх на нас покладає наша обездолена Батьківщина.

Передусім мусимо оголосити нещадну війну духовій мізерності, приземності нашого духа. Вхід до наших душ мусімо обороняти Михайлівським мечем, держати його завжди на поготівлі, щоб ним дати відсіч негідним задумам і чинам. І тому наша основна справа — це поглиблення в нас релігійного первня. Бо це одиноке може спричинити ліквідацію кризи християнства, що так позначується на всіх ділянках сучасного життя: особистого, родинного, громадського, державного, міжнароднього. Цю кризу християнства відчуваємо також у загострених міжвизнаневих конфліктах, що й полегшують більшовикам вбивати клин між поодинокими людськими спільнотами. Ця криза християнства доводить до безоглядної й нещадної боротьби між політичними угрупуваннями, що часто гублять почуття у суті. Ця криза спричиняє соціяльний визиск одних суспільних верств другими. Саме нічого іншого як криза християнства дозволила світові толерувати штучно спричинені голоди, примусові табори праці, концтабори смерти. Тільки брак правдивого християнського духа міг довести до шукання порозуміння з системами та режимами, які були спричинниками масового народовбивства. Цей стан свідчить ганебно про позабільшовицький світ. І хоча бачимо тепер уже деякий зворот у політиці цього світу, але покищо у великій мірі тільки відрух самооборони, а ще не основна зміна його духового наставлення. Бо хоч підносяться сьогодні деякі голоси про конечність походу християнського світу проти більшовизму, то це ще далеке від боєвого духа перших Хрестоносних походів, які не були випливом холодної купецької калькуляції, але глибоких душевних переживань.

Щоб набратися духа лицарів перших Хрестоносних походів, треба повернутися до джерел християнства. Нам треба стати виконавцями у практиці двох основних заповідей: любови Бога понад усе й любови ближнього, як себе самого. Справа в основному проста, хоч при сучасній ментальності людства — не легка. Але це власне був би поворот до праджерел християнства, це власне було б привернення Христові та Його святій науці властивого місця на землі.

Дальше, щоб привернути повне право християнству, треба усунути секуляризацію — обмеження релігійного елементу до приватного життя одиниці і вилучення його з прилюдного життя. Християни не можуть обмежуватися до релігійних практик, приватних і в Божих храмах, але мусять нести духа Божої науки у світ. Вони зобов’язані стати апостолами вічних правд за своїми станками щоденної праці, без огляду на свій життєвий стаж. Якщо будемо християнами не тільки недільними, але християнами в щоденному житті, тоді самочинно позначиться це на всіх ділянках загального життя.

Тоді і лють диявола не буде страшна, бо час його, як сказано в «Одкровенні», буде короткий.

Це не вперше в історії приходиться нашому народові переживати часи великих зламів. Це не вперше земля українська стогне під тягарем зовнішнього великого напору. Але воднораз є історичною правдою, що батьківщина наша давала впертий спротив тим ворожим силам та виходила з нього хоч, бувало, з великими ранами, проте переможньо, принайменше духово — чи були це часи княжі, козацькі чи вже і новіші.

Судилось і нашому поколінню здати історичний іспит. Наша доба — це доба великих суспільних, СОЦІАЛЬНИХ і політичних змін і перемін. І тому від гідної нашої постави й дії залежатиме доля майбутніх українських поколінь.

Коли більшовики знищили одну з найстарших пам’яток українського церковного мистецтва, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, то в більшовицькій пресі появилася радісна вістка, що під час зірвання динамітом цієї будови-масиву не дійшло до ніякого ушкодження сусідніх будинків, а то навіть ні одна шибка не вилетіла в сусідніх мешкальних домах… Московські наїздники чванилися великим «досягненням» своєї техніки та тим унагляднювали дітям української землі, які вишколені руїнники української старини володіють над ними.

Так і дальше більшовики чинять наругу над мученими синами і дочками України. І так за чергою роблять вони і з іншими народами світу, і робитимуть щораз дальше, якщо не стрінуть гідного твердого спротиву. Однак цей спротив мусить передусім зродитись у глибині споневірених душ, як самозрозумілий психічний процес вільної людини, Божого сотворіння. Але водночас не має це бути тільки спротив людського духа, але щось більше, що має стати поштовхом, щоб відновити часто приспані цінності й вартості людської душі, які спрямовані на правильний шлях зможуть привести до побудови Божого Царства на землі.

Задивлені в геройські вчинки наших предків, що під прапорами святої Покрови і святих Юрія Переможця й Архистратига Михаїла здобували славні перемоги над ворогами Христа і Його святої Церкви; задивлені в сучасний мученичий шлях нашої батьківщини, що по-геройськи відстоює свої релігійні, національні та соціальні права; задивлені у великий приклад начального вождя Небесних Безплотних Сил, Архистратига Михаїла — ставаймо всі плече-в-плече до великого святого змагу за Божу правду на землі, за гідність людини, за честь нашої обездоленої України!

А час підготови до великого 1000-літнього ювілею хрещення Руси-України, що наступить в 1988-році, повинен бути часом обнови нашого християнського духа.

* Ця стаття була надрукована у «Вістях» парафій Покрови Пресвятої Богородиці, за січень-березень 1981 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>