(з приводу третього з’їзду братств і сестрицтв в США)
Погляд з історичної перспективи
У червневому числі журнала «Патріярхат», 1981 p., була опублікована стаття Святоюрця на актуальну тему «Наші братства і сестрицтва». Автор закінчив свої міркування ствердженням, що братства і сестрицтва є дуже важливим чинником, щоб запобігти занепадові наших парафій та громад.
Погляньмо, як задивлявся на справу братств Слуга Божий Митрополит Андрей. Перед 76 роками наш Великий Митрополит видав два Пастирські послання «Про церковне братство», з нагоди Великого Посту, 1905 року. Одно з них було спрямоване до вірних, а друге до духовенства, яке включало також статут такого братства. В цьому другому Посланні, м. ін., читаємо наступне:
«…Без сумніву в наших конституційних і демократичних часах, більше ще як колинебудь, потреба нам думати про таку організацію, котра би з одної сторони запевнювала священикові провід духовний, який йому належиться, а з другої ж лишала народові таку автономію, навіть у церковних речах, котра б його сильніше лучила з інтересами Церкви, виробляючи у вірних почуття, що власною і самостійною працею можуть і повинні причинитися до загального добра громади».
Ці думки Митрополита Андрея Шептицького випередили на 60 років Декрет про апостолят мирян з 18 листопада 1965 року, що появився під час Ватиканського Собору II (1962-1965). Той Собор з’ясував поняття Божої Установи — Церкви, як Божий Люд з трьома його складовими частинами, церковною ієрархією, духовенством і мирянством. Якщо порівняємо сформульовані рішення Ватиканського Собору II у справі апостоляту мирян, а саме їх ролі й завдань в житті Церкви, то побачимо, що над нарадами Отців Собору щодо апостоляту мирян, подібно, як і над нарадами в інших важливих проблемах, а зокрема у справі рішень про екуменізм,— ширяв дух Слуги Божого Андрея.
Якщо поставимо перед собою питання, як маємо працювати в церковних братствах і сестрицтвах, то в загальному одержимо на це відповідь у згаданих двох пастирських посланнях Митрополита Андрея. Звичайно, ми мусимо при тому брати до уваги життя українців у різних країнах їхнього поселення, але головні напрямні праці є ті самі. Нам треба усвідомити собі, що ми маємо святий обов’язок заховати українську самобутність, віру наших предків, нашу національну гідність. Треба нам посилити нашу дію, щоб закріпити помісність нашої Церкви, старатися про збільшення священичих покликань, правильно розуміти важливість заховання нашого обряду та збереження рідної мови. Дальше ми зобов’язані ділово співдіяти в церковній адміністрації, т. зв. церковних чи парафіяльних радах, тощо. У виховній ділянці ми повинні морально й матеріяльно піддержувати українське шкільництво, цікавитися опікою над молодіжними товариствами й організаціями. У громадському секторі — старатися про гармонійну співпрацю між українцями на полі їх різної діяльности, з окремим узглядненням шукання зв’язків з нашими братами з Карпатської У країни, чи як вони називають себе — з карпаторусинами. У справах такої делікатної, а часто й складної проблеми, як екуменізм, треба діяти в християнському дусі наближення українців різних віровизнань, зокрема між католиками і православними, підкреслюючи речі, що нас єднають, а не навпаки — роз’єднують. Це все може у великій мірі посилити наші спільні змагання не тільки за релігійно-церковні, але також за наші національні та державницькі ідеали.
Братства, релігійно-національні товариства сягають своїми початками до 15-го сторіччя. їх основували в українських містах члени ремісничих і цехових організацій при парафіях. У своїй праці ці товариства нав’язували до дії середньовічних релігійних братств Західньої і Східньої Европи. їх діяльність була багатогранна. Починаючи від релігійно-благодійних справ, вони провадили широку харитативну працю, відкривали і провадили школи та друкарні, основували бібліотеки, розгортали живу культурно-освітню працю. Такі братства існували в багатьох українських містах, а то і в менших місцевостях. Згадати хоча б Львівське братство при церкві Успення Пресвятої Богородиці, називане також Львівське Ставропігійське Братство, при якому існувала одна з перших друкарень в Україні, яку вів Іван Федорович. Дальше Київське братство при Богоявленському манастирі, що його школа об’єдналася зі школою при Києво-Печерському манастирі, з тих шкіл постала Києво-Могилянська Академія.
Зупинка над Третім Делегатським З’їздом Союзу Основуючі Збори Союзу Українських Католицьких Братств і Сестрицтв Америки відбулися 6 серпня 1976 року в Філядельфії, Пенсільванія, під час 41-го Міжнароднього Євхаристійного Конгресу. Наступний З’їзд був у Чікаґо, Іллінойс, 14 жовтня 1978 року, а у Клівленді, Огайо відбувся Третій Крайовий Делегатський З’їзд Союзу, у днях 4 і 5 липня 1981 р. Цим З’їздом проводила президія у складі: Ореста Казанівського (голова), Олени Дуб, Володимира Мисіва, Зеновії Бігун і Романа Дубенка. Учасників нарад привітали листами Владики: Блаженніший Патріярх Йосиф, що водночас подякував Союзові Братств і Сестрицтв за збірку грошей, проведену в користь жертв землетрусу в Італії, в листопаді 1980 року; Філядельфійський Митрополит Стефан і Чікаґський Єпископ Іннокентій.
Наради З’їзду проходили у свідомості, що треба доложити пильних старань, щоб братства і сестрицтва, які мають у нас велику традицію, знову почали діяти по наших парафіях та щоб вони не були тільки спорадичними випадками в парафіяльному житті наших дієцезій. Це й підкреслено в двох перших точках прийнятих резолюцій, в яких нав’язано до Пастирських посланій Митрополита Андрея з 1905 року «Про церковне братство» і до Декрету про апостолят мирян Ватиканського Собору II, що члени братств і сестрицтв, у тісному зв’язку зі своєю ієрархією й парафіяльними душпастирями мають працювати для кращого майбутнього рідної Церкви й українського народу. При тому зазначено, що конечним є підсилити працю існуючих братств і сестрицтв та поширити мережу цих товариств. У дискусії над цим стверджено, що крім Блаженнішого Патріярха Йосифа та ще декотрих Владик немає у нас підтримки для цієї справи з боку нашої ієрархії, що спричиняє також збайдужіння і серед нашого духовенства. Дальше в цих резолюціях звернено увагу на конечність релігійного й національного виховання нашої молоді, плекання серед неї української мови, як також піднесено важливу справу збереження української християнської родини.
Учасники З’їзду схвалили також резолюцію, що піддержала осудження Синодом українських католицьких єпископів, з 2 грудня 1980 року, т.зв. «львівського собору», з 1946 року, що спричинило шокуючу переписку між московським патріярхом Піменом і Папою Іваном Павлом II. Окрему увагу З’їзд присвятив 1000-літтю хрещення Руси-України та звернувся з закликом до братств і сестрицтв, щоб вони доложили найбільших старань до того, щоб великий ювілей, який припадає на 1988 рік, пройшов у тісній співпраці між усіми українськими християнськими віровизнаннями. Ці постанови-резолюції закінчуються закликом, щоб гідно відзначити 90-ліття народження нашого Патріярха Йосифа, що здійсниться 17 лютого 1982 року, та з приводу якого відбудеться поїздка до Риму, що її організує Українське Патріярхальне Товариство в США в часі від 12 до 21 лютого 1982 р.
Дві попередні каденції головою Союзу Братств і Сестрицтв був Василь Маркусь, а осідком цього Союзу було місто Чікаґо. На Третьому З’їзді висунено пропозицію, щоб осідком Союзу став Клівленд, а головою вибрати Романа Данилевича. Тому однак, що на думку поставленого кандидата на голову, Клівленд не був ще готовий до цього, втретє вибрано головою Союзу Братств і Сестрицтв В. Маркуся, а також і осідок Союзу залишився надалі в Чікаґо. На жаль, нововибраний голова стояв перед виїздом на два роки до Европи, біжучі справи Союзу полагоджував перший заступник голови Орися Гарасовська, а обов’язки другого заступника голови перебрав Р. Данилевич.
Крім ділової частини З’їзд мав й іншу гарну та цікаву програму. Перед його початком у суботу, 4 липня відбулася соборна свята Літургія, що її відслужили о. митрофорний Зенон Злочовський, настоятель Свято-Михайлівської парафії в Філядельфії, о. д-р Іван Тилявський, настоятель Свято-Покровської парафії у Клівленді-Пармі, у приміщеннях якої відбувався З’їзд, і о. Андрій Чировський у Чікаґо, який також проповідував. Після закінчення з’їздових нарад о. д-р І. Тилявський відправив Вечірню, під час якої співали члени Братства молоді свв. Бориса і Гліба з Чікаґо. В неділю, 5 липня згадані три духовники знову відслужили соборну Службу Божу, при співі місцевого хору, під дириґентурою Євгена Крука. Проповідь виголосив о. митрофорний 3. Злочовський.
Суботній вечір був призначений для товариської зустрічі гостей з громадянами Клівленду. Заповідачем під час приготованої програми була О. Гарасовська. Слово привіту сказав голова Союзу. У першій частині програми Юрій Миськів (Чікаґо) висвітлив при музичному супроводі два мистецькі фотомонтажі, а саме: «Нема Алли» (про Аллу Горську) і «Тверді мелодії» (про Михайла Сороку). Стефанія Кралька (Чікаґо) продеклямувала власну поезію «У липневі дні». У другій частині програми виступила Іванна Климовська-Язичинська (Філядельфія) з двома своїми гуморесками «Про наші академії і промови» та «Культура і письменство».
В неділю після Богослужби відбувся братський обід, що його учасники провели серед живої гутірки та коротких промов з побажаннями на прощання.
