За рідний католикат і радикальну помісність*

Останні потягнення Ватикану змушують нас передумати поновно, що таке правдива, а не підроблена помісність. Нам усім здавалось, що встановлення Українського Греко-католицького Патріярхату розв’яже усі проблеми нашої рідної Церкви і дасть нам повну і правдиву помісність. Гак воно, одначе, не є, бо згідно з Кодексом канонів Східніх Церков, немає великої різниці між Верховним Архиепископом і Патріярхом, крім титулу і потреби потвердження вибору Верховного Архиєпископа зі сторони Папи Римського.

Не сміємо забувати про те, що патріярхати були встановлені як адміністративні одиниці Церкви на території Римської імперії, що з бігом часу поділилась на Візантійську і Східню Імперії. Патріярхами і патріярхатами внутрі імперії від часу Константина Великого, тобто від 313 p., завідували римські імператори під титулом «намісників Христа». Цей титул перебрали від римських імператорів римські пани щойно в 13 столітті, хоча їх влада дуже зросла, починаючи з 451 року за понтифікату св. Лева Великого.

Поза Римською Імперією Церкви розвивались цілком відмінно від Церков внутрі тої ж імперії. На чолі тих же Церков появились в четвертому і п’ятому столітті їх законні голови й отці, що прийняли титули Каголікосів. Цей титул католікос означає «універсальний ієрарх», що мав повну територіяльну юрисдикцію над цілою територією католикату і персональну юрисдикцію над вірними своєї Церкви поза межами католикату.

Спершу католікоси були частинно залежні від Антіохійського Патріярха, але ця залежність, звичайно, дуже швидко кінчалась. Ось 410 року встановлено Месопотамський або Перський Католикат, що був залежний від Антіохійського Патріярха, але вже у 424 році гой же Католикат проголосив свою повну незалежність.

Вірменський Католикат спершу був залежний від Архиєпископа Кесарії Кападокійської, але вже у 374 році прийшло до повної помісности і незалежности. Церква Грузії спершу була залежна від Антіохійського Патріярха, але вже у 467 році в Грузії створено католикат з католікосом-патріяхом, що поступово «унезалежнювався» від Антіохії, аж врешті у восьмому столітті прийшло до повної помісности і незалежности.

Сьогодні в Католицькій Церкві немає ні одного каголікоса чи католикату. У Кодексі канонів Східніх Церков немає про них згадки. Про них ще згадав Кодекс Східнього Права, проголошений за Папи Пія XII декретом «Клері санктітаті», канон 335. Зате у Східніх православних та апостольських Церквах існують сьогодні такі католікоси:

  1. Патріярх і Католікос Вірменської Церкви зі столицею у Ечміядзін;
  2. Вірменський Католікос у Сіцілії;
  3. Католікос Грузії;
  4. Католікос Сходу і Апостольського Престолу св. Томи в Когтаям, Індія;
  5. Католікос-Патріярх Св. Апостольської Католицької Асирійської Церкви Сходу;
  6. Католікос-Патріярх Старинної Апостольської і Католицької Церкви Сходу.

Всі Українські Церкви повинні об’єднатися в одній Українській Апостольській Церкві, що була б у молитовному зв’язку з Римом, Новим Римом, Олександрійським Папатом Коптів і всіма Східніми і Західніми Церквами, що мають правильний і апостольського походження єпископат та визнають Нікейсько-Царгородську ісповідь віри. Ми, українці, повинні навчити християнський світ правдивого екуменізму. Немає причини, чому ми, українці, маємо жиги в роздорах і схизмах, що їх ми ані не спричинили, ані за них не повинні поносити будь-яку відповідальність.

Нехай роздори між Римом і Новим Римом чи Візантією залишаться їхньою, а не нашою проблемою. Те саме стосується всіх інших роздорів на Сході і Заході, що за них не сміємо брати на себе будь-яку відповідальність.

Наша об’єднана рідна Церква повинна мати повне самоуправління без римських, візантійських, московських чи польських наглядачів, мудрагеликів, політиканів і псевдодипломатів.

Завданням Української Церкви мусить бути спасення осіб українського народу і тих чужинців, що хочуть спасатись в Українській Церкві. Дальше наша рідна Церква мусить мати повну незалежність, щоб переводити в життя розвиток релігійного, культурного, політичного і мистецького життя та буття українського народу, а тим самим вкладати великі скарби у світову скарбницю цілого культурного людства. Ми – один з найстаріших, найкультурніших народів світу. Наші римські, московські, польські та інші вороги втовкали нам у голову комплекс меншевартости, щоб таким чином держати нас у ярмі.

Багато з нас поставить питання: а що зробити з папським приматом? Відповідь відносно проста. Папський примат мас бути таким, як у першому тисячолітті християнства. Папа Римський мас право скликати Вселенські собори за згодою більшости патріярхів. Він є найвищим арбітром під час конфлікту двох патріярхів. Його влада є для того, щоб обороняти всі помісні Церкви, а не нищити їх своїми розпорядженнями. Кожний Голова Помісної Церкви мас право на особистий доступ до Пани, а не до якихось-римських дикастерій, що нібито діють в імені Пани, а в дійсності нищать помісність, права і привілеї, культуру і обряд Помісних Церков.

В час Берестейської Унії у 1596 році не було ні Конгрегації для Поширення Віри, ні Конгрегації для Східніх Церков (цю останню установу можна краще назвати Комісією для ліквідації Східніх Церков). Нас підчинили насильно спершу першій, а потім другій вище названій Конгрегації, що з бігом часу відібрали від нас майже всі права і привілеї через насильство, латинізацію та асиміляцію. Дивно, що це діється дальше сьогодні, після Другого Ватиканського Собору, що намагався привернути Східнім Католицьким Церквам їх духовну, культурну, обрядову і канонічну спадщину.

Радикальну помісність ми зможемо здобути у власному Каголикаті на чолі зі Святішим Католікосом Престолу Святого Андрія Первозванного, Києво-Галицького і всієї Руси-України та всіх українців в розсіянні. Не пхаймося у перестарілі структури Церкви, бо нас знов уярмлять наші вороги. Не треба нам чужих і ворожих нам кодексів церковного права. Ми здібні самі випрацювати кодекс, опертий на Святому Письмі, Отцях Церкви, Вселенських Соборах і живій традиції нашої рідної Церкви.

Ось коротко з’ясована програма для майбутнього нашої Церкви. Дасть Бог, вона здійсниться у власній, суверенній, соборній і незалежній Державі.

Передруковано з скороченням з «Нашої Мети», Торонто, ч. 23, 3 липня 1993 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>