За точне й істинне розуміння слова і поняття: Церква

Навряд чи існує інше подібне слово і поняття щоденного людського користування, яке у нашій свідомості розгублювалось би аж так у своїй нез’ясованості та якому б слову та поняттю підкладали ми зміст, їм зовсім невластивий, як саме слову й поняттю «Церква».

Не будемо тут входити у всю глибину, повноту та й у всі нюанси цього слова й поняття. Ми зупинимося тільки на двох засадничих значеннях, а саме: «Церква» — у значенні Божа Установа, і «церква» у значенні — храм, Божий дім, дім молитви.

Ці два значення будемо розрізняти способом написання. У першому значенні будемо писати з великої букви, а в другому — з малої. Якою б мовою ви не висловлювали цього поняття, ну, скажімо: «черч», «лєґліс», «кірхе», «кієза», «екклєзія», «кіріяке», «косцюл», чи довгими десятками названь в інших мовах, це слово буде завжди мати ці два засадничі значення. У першому своєму значенні це слово ставить перед вашу увагу Божу Установу, а стисліше, новозавітню Божу Установу, від якої жиди відсепаровують себе з одного боку, а з другого — ви не можете прикласти цього словного окреслення до духовних інституцій цілої низки народів і рас, які все ж таки мають свої релігії.

Власне, це повинно б нас глибоко застановити. Жиди ніколи не погоджувалися з тим, що їхні синаґоґи і кагали хтонебудь ототожнював з Церквою. До речі, така ідентифікація була б зовсім недоречна. Бо жиди поставили це слово і поняття «Церква» на вістря ножа і відпираються від нього вже близько 2,000 років. Те єдине, що підказувало б якусь аналогію з «церквою» (але ж з малої букви), це жидівська синаґоґа і кагал. Але ж навіть у цьому значенні «синагога» не покривається з нашим поняттям «церква». Між іншим, синагога у жидів практично — це не тільки «дім молитви», але й центр їхнього соціяльного, національного, політичного і комерційного життя. Всі справи їхнього насущного життя зосереджуються в синагозі. До того ж не всі синагоги є одного і цього самого стажу і статусу. До речі, колись, у передхристиянських часах, була у жидів одним одна святиня, а саме — в Єрусалимі. Від часу її зруйнування (70 р. до Христа) єдине, що тепер правовірний жид уважав би за велике своє щастя, — це діткнутися до т. зв. муру плачу.

Наше християнське розуміння Церкви у жидів ніколи не існувало. По суті ніщо не змінилося у них по сьогоднішній день. Те, на чому тримається жидівська віра, це суто людське релігійне згуртування. І де тільки знайдеться якась жидівська громада чи таки більша жидівська спільнота, там і засновується зразу місцевий жидівський кагал, обмежений тільки до місцевої синагоги. Що ж тоді їх об’єднує? І в чому таємниця їх унікальної на цілом; світі єдности і виняткового до себе взаємотяготіння Об’єднує їх незвичайно глибоко вкорінене відчуття своєї унікальности. І почуття приналежности до тії: самої традиції та кровного споріднення із прабатьками й засновниками жидівського народу Єдиний теж спільний знаменник у них — це Мойсеєвий закон чи Тора, хоч і вона повсякчасно інтерпретується на індивідуальний лад того чи іншого «ребі», рабіна.

Значить, поняття і слово «Церква» дається тільки прикласти до християнського віроісповідування. Але ж і тоді не зовсім так, як це звучало б, здавалось би, й зовсім переконливо, в теорії, бо висловлюючись стисло, ЦЕРКВА — це твір самого Господа нашого Ісуса Христа. Церква — це Божа Установа з усіма тими невід’ємними сутностями і первобутніми скарбами, які Христос Господь залишив для дальшого ведення і поширення між людьми своїм апостолам.

Послідовно, всі ті християнські угрупування, що починають своє існування від такого чи іншого свого засновника, не є і не можуть бути Церквою у стислому розумінні цього слова. Це зовсім правильно, що більшість протестантських «церков зрозуміла цей есенціяльний пункт, і вони настільки консеквентні до цього суттєвого факту, що свої християнські фракції не називають «Церквою», а тільки «згромадженням» або «конгрегацією». Це ми самі, члени автентичної Христової Церкви, називаємо їхні «згромадження» «Церквами». Можливо, це під сугестією тієї т. зв. церкви, що називає себе вперто, але зовсім невиправдано «Юнайтед Черч». А, можливо, це стається під натиском нашого, все ж таки щирого, бажання,«щоб всі були одно»… питання тільки, чи це виправдане? Бо, коли хтось відкидає всі первісні й самим Богом окреслені істотності цієї Божої Установи або й відкидає за своїм бажанням чи забаганкою хоч би дещо,з того, зокрема ж те, що саме творить і всю суть Церкви, тоді в жодному випадку не може бути ніякої мови про Церкву.

Дивна плутанина виникла сьогодні у світі. Навіть те, що створили собі москалі, а що проникливе око нашого безсмертного Шевченка добачило, власне, ту інституцію, у якій цар став богом («І цар наш — бог»), і він веде її, або в його імені вона ведеться, — незрячий світ добачив в цьому… теж «Церкву». Від цього тільки один крок, щоб і Сталінову фікцію і дивогляд, а опісля вже й рафіновано зоркестроване твориво-чудасію НКВД,назвати «Церквою» (навіть з великої букви), ну, нехай «Російською Православною Церквою»…

Справа в тому, що до якої б то ви «церкви» і не нав’язували, до «білої», царської або червоної, більшовицької, — вас мусіло б у першу чергу зацікавити, чи ці сповиди, на яких їдуть ці широко та зашироко реклямовані «церкви», відповідають бодай приблизно властивому і об’єктивному поняттю «Церква», чи зовсім не відповідають. Навіть у випадку т. зв. Російської Православної «Церкви» до вже згаданих, кардинальної ваги, труднощів ви ще мусите додати один, і то найбільше вирішний критерій. Москалі ніколи (і то від перших своїх початків) не визнавали якогось моделю, на який би вони орієнтували свої уявлення та ідеї про Церкву. Церква для них — це те тільки, що вони створили. Церква — це їх патент. Всі інші Церкви мусять рахуватися з тією Російською Православною «Церквою», а коли їм ще миле життя на цьому світі, то «добровільно» злитися чи втопитися у цій Православній «Церкві», або з цих Церков і сліду не залишиться. Проте, ціла їх історія, тобто історія московської великодержави, має єдино і виключно тільки такий характер. Справи зовсім не міняє, чи ідеться тільки про територію, чи про культуру, чи про національні чиїсь скарби, чи про чиєсь право на життя і взагалі людські права, чи про щось, що ви могли б назвати особистим і невід’ємним. Поперше, москалі не визнають, що щось таке могло би існувати. Подруге, у них є тільки один закон: «бить по сему» і «послушаніє» або — «унічтоженіє».

Нез’ясування цього, воістину святого, терміну ЦЕРКВА є сьогодні трагедією людства. Сьогодні істинна Церква, воістину Христова Церква, але репрезентована своїми сучасними людськими її представниками, поставила за першочергове завдання своєї «церковної» діяльности… діялоги поєднання… Поєднання кого з ким? І поєднання чого? Хіба Божого з небожим, Божого з безбожним, чи ще правдивіше: Божого з «воюючим безбожництвом». До того ще із свідомим пожертвуванням старих, тисячолітньої вірности і тисячолітнього випробування ЦЕРКОВ.

А все це в ім’я фальшиво взятого слова «Церква».

Отже, мусить стати ясним, як сонце на небі, що так довго, як людство не усвідомить собі справжнього й істинного розуміння цього слова, так довго ніякої мови не може бути ні про нормальні спрямування, ні про якісь святі вияви тієї, не якоїсь загірної, а таки з Божого повеління, воістину ВОЮЮЧОЇ ЦЕРКВИ Божої таки тут, на цій землі.

У зв’язку з цим нам напрошується неспекане і невідперте питання: навіщо ці діялоги? Власне, аж такі діялоги, що до них і виключно ними обмежується вся акція і всі зусилля Христової Церкви? Нехай би тільки на марґінесі нашого питання про Церкву, але таки неминуче конечним було б сказати хоч кілька слів про «діялоги».

Слово «діялог» стало сьогодні так сильно електрифікуючим і насиченим такою магією, що аж кричить за свою ґрунтовну перевірку і властиве йому уживання. Бо так, як люди його сьогодні застосовують, то ледве чи це слово має якийсь зміст і сенс. Ну, скажіть самі. Чи всяке перекликування словами є діялогом? Чи шантажист, що ставить вам передумови: ви вийдете цілий і непошкодований і ваша родина буде врятована, якщо ви доставите йому ось такий викуп у готівці.., веде з вами чи ви з ним — діялог? Чи двоє людей, що взаємно обсипають себе лайкою, мають із собою діялог? Навіть коли якась «юнія» підняла на страйк людей і робить бешкети, страшенні знищення, довершує неописані злочини, нібито в ім’я того, щоб договоритися з працедавцем…, веде з ним якийсь діялог? А чи діялогом ви назвати можете ті неконтактування представників Церкви з тими, що ясно і недвозначно задеклярували себе вже від самого початку «воюючими безбожниками»?

Продовження в наступному числі

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>