У 2020 році в нашому реабілітаційному центрі почало функціонувати жіноче відділення. Поки що це єдиний з небагатьох центрів, де проходять реабілітацію узалежнені, найчастіше самотні жінки з неповнолітніми дітьми. В Україні більшість таких центрів забезпечує реабілітацію лише чоловікам. Поштовхом для відкриття жіночого відділення стало розуміння безвиході життєвої ситуації багатьох матерів.
Якось до отця Ігоря Козанкевича, директора регіонального «Карітасу», зателефонував голова однієї селищної ради і попросив урятувати місцеву мешканку та її дітей. Жінка проживала з ними сама та зловживала спиртним, і ніхто не міг цьому зарадити. Діти були занедбані й потребували материнської уваги, турботи. Їх було четверо, всі дошкільного віку. Через недбальство, спричинене алкоголем, найменша дитина померла. Матір не справлялася зі своєю залежністю та, відповідно, занедбувала свої прямі обов’язки.
Діти майже завжди залишалися без нагляду, голодні й брудні… Так тривало б і далі, тож потрібно було рятувати і матір, і дітей: її – від алкоголю, їх – від покинутості. Тому керівництво села вирішило негайно помістити жінку в реабілітаційний центр, та виявилося, що це непросто. Звісно, узалежнену жінку наш «Назарет» прийняв би охоче, але що робити з дітьми?! Родичів чи друзів, у яких на період проходження реабілітації можна було б залишити малечу, в неї не було. Це з одного боку. А з другого – тоді жоден реабілітаційний центр не приймав узалежнених жінок з малолітніми дітьми на реабілітацію. Не було часу щось вигадувати, бо страждали невинні, причому матір вже була готова лікуватися від залежності, лиш би врятувати дітей від сирітства і самій бути спасенною. Тому діяти потрібно було негайно.
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.
Також можна придбати електронну версію часопису.
