Українській культурі здавна було притаманно, не пориваючи з руськовізантійським корінням, цілеспрямовано зберігати курс на Захід. Шлях туди був шляхом до цивілізації, дорогою до особливої культурної чутливості до внутрішнього світу особи, а отже, до пошанування людської гідності. Хрещення Русі, побудова Софійського собору, німецькі колоністи у руських містах, династична політика «тестя Європи» Ярослава Мудрого були для Русі-України тими самими кроками «в цивілізацію». Та й не лише у церковних справах українці дивилися на Захід. Козаки стріляли з європейських мушкетів, фортеці, палаци, оселі зводили в готичному стилі, стилях ренесансу, бароко і класицизму. Спрощували кириличний шрифт, додаючи літерам прямих ліній, знову ж таки за європейським зразком, і так далі. Тож не дивує, що ця традиція продовжена в кінематографі.
…Що б там не казали, кінопрем’єра «Захара Беркута» стала ще одним кроком Русі-України від культурної матриці «молодшого брата» Орди до орієнтації на стандарти західної цивілізації, але без втрати свого «я». І, незважаючи на «універсальність», яку закидають критики авторам фільму, «Захар Беркут» виявився для українців дуже актуальним, а фраза «ти мусиш не домовлятися з ворогом, а битися з ним» зачепила навіть тих, що скептично сприйняли сам фільм.
Повністю матеріал читайте у друкованій версії журналу
