Закони й практика в Католицькій Церкві

Від початку існування комунізму, зокрема комунізму в більшовицькій формі, кріпко закріпилася абсолютна розбіжність між теорією і практикою, що більше, навіть пряме заперечення тієї теорії, створеною більшовиками, то цей факт повинен би вже врешті після 60 років існування цієї найперфіднішої системи бути самозрозумілий… Бо ж усякий комунізм, а більшовицький зокрема, може бути реалізований і вдержуваний тільки свідомою брехнею, найбрутальнішим насиллям, якнайжорстокішим терором і фізичною ліквідацією усіх тих, хто повірив би в букву, написану організаторами комунізму. (Це так далеко, що всіх, які покликаються на «конституцію», режим карає «психушкою»). Але навряд, чи стане колинебудь зрозумілим, що Церква, Божа Установа, якої першою ціллю є вести до того, що є дорога, правда і життя, що власне ця Церква одне торжественно проголошує, а щось інше, зовсім протилежне проводить у життя.

Щоб не бути голословним, поставимо перед очі читачів ДЕКРЕТ ЦЕРКВИ, торжественно проголошений в р. 1964, і зараз таки поруч ту практику, яку стосує ця сама уставодавча Церква супроти Української Католицької Церкви.

ПАВЛО ЄПИСКОП СЛУГА СЛУГ БОЖИХ

СПІЛЬНО З ОТЦЯМИ СВЯЩЕННОГО СОБОРУ

НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ СПРАВИ

ДЕКРЕТ ПРО СХІДНІ КАТОЛИЦЬКІ ЦЕРКВИ

ВСТУП

1. Католицька Церква високо цінує установи, літургічні обряди, церковні традиції і правопорядок христіянського життя Східніх Церков; в них бо — славетних пошанигідною давниною — унаочнюється те передання, що походить від апостолів за посередництвом Отців та становить частку божественно об’явленої і неподільної спадщини усієї Церкви. Тому то, піклуючись Східніми Церквами, які являються живими свідками цієї традиції, цей Священний Вселенський Собор для того, щоб вони розквітали з новою апостольською силою і виконали доручену їм місію, вирішив видати деякі статті понад ті, що відносяться до всієї Церкви, залишаючи всі інші справи до вирішення Східнім Синодам і Апостольському Престолові.

ПОМІСНІ ЦЕРКВИ АБО ОБРЯДИ

2. Свята Католицька Церква, яка є таїнственним Тілом Христа, складається з вірних, які, органічно об’єднані в Святім Дусі тією самою вірою, тими самими Тайнами й тією самою владою, розвинулися в різні спільноти, ієрархічно з’єднані, і творять помісні Церкви, або Обряди. Між ними існує подивугідна зв’язь єдности, так, що різновидність у Церкві не тільки що не шкодить її ондості, але її якраз ще більше виявляє; бо ж Католицька Церква має за мету, аби Обряд зберігали повністю й непорушно свої традиції та й щоб вони достосували свій спосіб життя до вимог різних часів і місць.

3. Ці помісні Церкви, так Сходу, як і Заходу, хоч і почасти відрізняються між собою в обрядах (послуговуючись сучасною фразою), тобто: літургією, церковним уставом і духовною спадщиною, все ж таки кожна з них є доручена пастирському проводові Римського Архиєрея, який з Божої установи є назначений наслідником святого Петра в проводі над цілою Церквою. Тому вони втішаються однаковою гідністю, так, що одна одної не перевищує з уваги на обряд і користуються тими самими правами при таких же самих обов’язках, включно з проповідуванням Євангелії усьому світові під кермою Римського Архієрея.

4. Отже всюди в цілому світі треба подбати про збереження і зріст помісних Церков і тому хай встановлені будуть парафії і власна ієрархія всюди, де цього вимагає духовне добро вірних. А ієрархи різних помісних Церков, що виконують правосуддя на одній і тій же самій території, нехай дбають, щоб, порадившись на періодичних з’їздах проводилась спільна дія і, щоб спільними силами піддержувати спільні завдання для скорішого закріплення добра релігії та й успішного правопорядку між клиром.

Усі духовники й ті, що приступають до свячень, мають бути обручені в обрядах, а головно в практичних нормах міжобрядової проблематики. Також і миряни нехай мають вишкіл про обряди і їх норми в рамцях катехитичного навчання.

Вкінці ж усі і кожний зокрема католик, як і всі охрещені некатолицької Церкви, чи спільноти, що приступають до католицького єднання, нехай по всьому світі придержуються свого власного обряду, який би він не був, хай дорожать ним і дотримуються його по найкращій своїй спроможності, зберігаючи за собою право віднестися до Апостольської. Столиці в окремих випадках відносно осіб, громад, або країн, а вона, як найвищий суддя міжцерковних взаємин, подбає сама, або через інші власті в екуменічному дусі зустріти потреби випадку, видаючи відповідні норми, декрети, чи рескрипти.

ПРО ЗБЕРІГАННЯ ДУХОВНОЇ СПАДЩИНИ СХІДНІХ ЦЕРКОВ.

5. Історія, традиція та багатющі церковні установи прекрасно засвідчують, як дуже Східні Церкви заслужилися для Вселенської Церкви. Тому Священний Собор не тільки належно оцінює та справедливо похвалює цю церковну й духовну спадщину, але й також твердо уважає її за спадщину всієї Вселенської Церкви. З цієї причини цей Собор торжественно проголошує, що так Східні Церкви, як і Західні мають право і обов’язок рядитися своїм окремим правопорядком, кожна у відповідності до своїх власних встановлених уставів, тому, що всі вони є шанигідними з уваги на величну давність, (всі вони) є співзвучні з характером їхніх вірних і більш відповідні для запевнення добра душ.

6. Нехай знають всі вірні Східніх обрядів і нехай будуть упевнені, що вони завжди можуть, а й мають обов’язок зберігати свої правні літургічні обряди і свій власний правопорядок і що нічого в них відмінити не можна, хіба що цього вимагав би органічний поступ. Все це, отже, мають зберігати таки самі члени Східніх Обрядів. Понадто вони повинні доходити до щораз то більшого зглиблення (знання) і до кращого ужиткування ними, а коли б, на їх думку, вони (в дечому) відстали з цього по причині несприятливості часів, чи осіб, так нехай пороблять заходи повернутися до предківських традицій. А ті, що силою свого уряду, або апостольського служіння мають частіший зв’язок із Східніми Церквами, або з їх вірними, хай будуть вишколені у знанні і пошані до обрядів, в правопорядку, науці, в історії і питоменностях Східніх, відповідно до свого уряду. Монашим і релігійним товариствам Латинського Обряду, що працюють у східніх краях, або між Східніми, для більшого успіху в їх апостоляті, доручається, щоб засновували доми Східного Обряду, або й створювали провінції, наскільки це можливо.

ПРО СХІДНІХ ПАТРІАРХІВ

7. Патріярхат, як інституція, існує у Церкві від найдавніших часів і визнана вже першими Вселенськими Соборами.

Назва східній патріярх означає єпископ, якому належить правосуддя над усіми єпископами не виключаючи митрополитів, над клиром і вірними його території,або обряду,згідно з приписами права та за збереженням примату Римського Архиієрея.

Денебудь поза межами патріярхальної території наставляється ієрарха якогось обряду, то він зараховується до ієрархії патріярхату того самого обряду, у згідності з канонічним правом.

8. Патріярхи Східніх Церков, хоча одні ранішого, а другі пізнішого походження, є рівні між собою щодо патріяршої гідности, за винятком хіба почесного першенства, законно встановленого.

9. Спираючись на дуже старовинній традиції Церкви, треба з особливою пошаною окружати патріярхів Східніх Церков, маючи на увазі, що кожен (з них) очолює свій патріярхат, як батько і глава.

Тому цей Священний Собор встановляє, щоб усі їхні права і привілеї були відновлені у відповідності з старими традиціями кожної Церкви та й з декретами Вселенських Соборів.

Ці ж права і привілеї — це ті, які були дані в час унії Сходу і Заходу, хоч і треба б було їх дещо пристосувати до сучасних умовин.

Патріярхи з своїми синодами творять вищу інстанцію у всіх діях патріярхату, не виключаючи права встановляти нові єпархії і назначувати єпископів свого обряду в межах патріяршої території, зберігаючи (при цьому) невідємне право Римського Архиєрея на інтервенцію в поодиноких випадках.

10. Те, що сказане про патріярхів є в силі, згідно з канонічним правом, і щодо архиєпископів всієї помісної Церкви, або обряду.

11. Тому, що патріярхальна інституція є у Східніх Церквах традиційною формою правління, Святий Вселенський Собор хоче, щоб, де цього зайде потреба, були встановлені нові патріярхати, а встановлення їх прислуговує Вселенському Соборові або Римському Архієреєві.

Ми переклали на українську мову тільки першу частину Декрету про Східні Церкви, власне, найважливішу частину для всіх, що дорожать Українською Католицькою Церквою, для якої немовби написана ця частина.

Мова цього Декрету зовсім ясна і не потребує ніяких коментарів. Але з уваги на те, що «адвокати діявола» висмикують деякі параграфи з контексту і крутять вирваними місцями на те тільки, щоб доказати, що нам патріярхат не прислуговує, ми в загальному і якнайбільше суттєво проаналізуємо текст Декрету.

В кожному з наведених статтей Декрету ставиться ключеву норму розгляду: ПОМІСНІ ЦЕРКВИ — ЦЕ ОБРЯД. А що немає найменшого сумніву в тому, що Українська Католицька Церква має свій питоменний і окремий від других Східних Церков обряд, обряд тисячолітньої давнини, то в заключенні всі статті повищого Декрету стосуються у прямій лінії до Української Католицької Церкви. Деякі статті, напр. 4, написані навіть так, що ніби вказують на специфічні умовини Української Церкви, якій доводилось і далі доводиться жити на територіях мішаної юрисдикції. Зацитуємо цю статтю ще раз.

«Отже всюди в цілому світі треба подбати про збереження і зріст помісних церков і тому нехай встановлені будуть парафії і власна ієрархія всюди, де цього вимагає духовне добро вірних. А ієрархи різних помісних Церков, що виконують правосуддя на одній і тій же самій території, нехай дбають, щоб… спільними силами піддержувати спільні завдання»… (ст. 4).

Віддавши належний трибут Східним Церквам, Декрет встановляє: «3 цієї причини цей Собор торжественно проголошує, що так Східні Церкви, як і Західні МАЮТЬ ПРАВО І ОБОВ’ЯЗОК РЯДИТИСЯ СВОЇМ ОКРЕМИМ ПРАВОПОРЯДКОМ, кожна у відповідності до своїх власних встановлених уставів, тому, що всі вони є шанигідними ради величної давності і є співзвучними з характером їхніх вірних…» ст. 5. А наступна стаття ще й спотужнює цей тон у могутнє звучання: «Нехай знають усі члени Східних Церков і нехай будуть впевнені, що вони завжди можуть, А Й МАЮТЬ ОБОВ’ЯЗОК зберігати свої правні літургічні обряди і свій власний ПРАВОПОРЯДОК і що нічого в них відмінити не можна…»

Мова тут зовсім ясна. Під кінець цієї статті є параграф про взаємовідносини членів латинського обряду з Помісними Церквами Сходу. Декрет вимагає, щоб «ті, що силою свого уряду, або апостольського служіння мають частіший зв’язок із Східніми Церквами, або з їх вірними, нехай будуть вишколені у знанні і пошані до обрядів, у правопордку, в науці, в історії і питоменностях Східних, відповідно до свого уряду». Цей пасус повинні особливо перестудіювати члени Конґреґації для Східних Церков, які маркантно саботують вивчення Східних обрядів, історії і знання духовости Східної Церкви. Понадто вони мусять цілісно вивчити цей Декрет, щоб не допускатися надужить, з яких знана ця Конгрегація. Бо ж тільки солідне знання цілого Декрету у його послідовній пов’язаності може усвідомити їх, що СХІДНІ ЦЕРКВИ САМОУПРАВНІ і вони в нічому не потребують допомоги для ведення своїх Церков, а тимбільше нахабної інтрузії з сторони цієї Конґреґації. Це виразно підкреслює третя стаття Декрету. «Ці Помісні Церкви, так Сходу, як і Заходу, хоч і почасти різняться між собою в обрядах, тобто літургією, церковним уставом і духовною спадщиною, … втішаються ОДНАКОВОЮ ГІДНІСТЮ так, що одна одної не перевищує під оглядом обряду…» А щоб офіційне навчання Церкви набрало дефінітивного характеру Декрет присвячує ще й окрему главу ПРО СХІДНИХ ПАТРІАРХІВ. Ця глава Декрету була в нас найбільш цитована, обговорювана й аналізована. Біда тільки в тому, що хтонебудь забирав у цій справі голос, усі вихоплювали з цілісного пов’язання фрагменти й дошукувались або суґерованого Декретом логічного заключення, або, навпаки, з вдоволенням стверджували, що … нам патріярхат не прислуговує. І сталось в кінці таке, що не Декрет і не офіційне слово Церкви перерішили справу Помісної Української Церкви, а в своїй більшості владики цієї Церкви, що свідомо відмовилися від своїх прав і привілеїв та створили парадоксальну ситуацію, що нібито ціла глава про Східних Патріярхів не відноситься до нашої Церкви … На жаль, коли ж йдеться про злонаміреність, то навіть, якщо сам Господь Бог це особисто об’явив, — виглядає, що наші владики, виховані латинською Церквою в латинському дусі, так самісенько зустріли б, це Боже об’явлення. До речі, треба підкреслити, що ні в Декреті, ні канонічному праві для Східних Церков нема не то що згадки, а й натяку на Східню Конґреґацію. Це не перешкоджає їй діяти законспіровано в Церкві. Бо ж, треба сказати, що Декрет про Східні Церкви належить до тих рідкісних декретів, що відзначаються ясністю, чіткістю і прозорістю викладу та не вимагають ніякої сторонної інтерпретації для правильного його розуміння. Законодатні органи тоді, коли проголошували цей Декрет, мабуть були свідомі цього, що Декрет ясний сам по собі і тільки для ще більшого увиразнення кожний пасус позначили посиланнями на відповідні параграфи цього ж самого Декрету. Значить, Декрет можна було розуміти тільки в його цілісному охопленні, а не у вирваних фразах Декрету. У відношені ж до нашої Церкви цей Декрет виявлявся найбільш благодатний. Навіть без формального введення патріярхальної системи Декрет знайшов місце на реалізацію тієї системи у нашій Церкві. У статті 10-ій виразно написано: «ТЕ, ЩО СКАЗАНЕ ПРО ПАТРІЯРХІВ ЗА КОНОНІЧНИМ ПРАВОМ НАБИРАЄ СИЛИ Й ЩОДО АРХИЄПИСКОПІВ ВИЩОГО РЯДУ, ЩО СТОЯТЬ У ПРОВОДІ ЦІЛОЇ ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ, АБО ОБРЯДУ». Але й навіть ця стаття не мала б аніяковісенького для нас значення, якби не та обставина, що сам Папа Павло VI привернув урочисто нашому Первоієрархові, колишньому Києво-Галицькому Митрополитові АРХИЄПИСКОПА ВИЩОГО РЯДУ, тобто надєпископом Української Католицької Церкви. Бо ж знову треба сказати, що такого титулу не знала не тільки наша Церква за ввесь час своєї історії, але й Східня Церква взагалі. Це ніби невидима Божа Рука вписувала новий чин у нашу Церкву на те тільки, щоб буква закону знайшла своє примінення і здійснення у найбільш заслуженій Церкві.

Суттєвий зміст Декрету такий. Декрет присвячений виключно Східним Церквам, до яких завжди належала Українська Католицька Церква, яких найбільш суттєвою частиною вона сьогодні і такою вона хоче остатися повіки.

«Тому, що патріярхальна інституція у Східних Церквах є традиційною формою управління, Святий Вселенський Собор хоче, щоб, де цього зайде потреба, були встановлені нові патріярхати …» (ст. 11). «… Тому цей Священний Собор встановляє, щоб усі їхні (Східних Церков) права і привілеї були відновлені у відповідності до старих традицій кожної Церкви та й згідно з декретами Вселенських Соборів», (ст. 9).

Особливого ж встановлення патріярхату Римським Архиієреєм, чи Вселенським Собором у нашій Церкві не було потрібно бо встановлення ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА дорівнює патріяршій установі, (ст. 10).

Виглядало отже, що український патріярхат за виразним рішенням Соборового Декрету не буде ніким опрокидуваний. Але сталось, що римські чинники повели всю можливу кампанію включно з такою, яка нам і у сні не ввижалась, що тільки не допустити до реалізації цієї есенціяльної установи в нашій Церкві. ОСТАННІХ 13 РОКІВ ВИПОВНЕНІ БУЛИ В НАШІЙ ЦЕРКВІ НІЧИМ ІНШИМ, А НАПАДАМИ НА ПОМІСНІСТЬ, НА ПАТРІЯРХАТ І НА ІСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ як такої взагалі. Як на темпо блискавичної нашої доби, 13 років — це неабиякий період часу. І досі ми витримали, дякуючи єдино свято здетермінованій поставі Блаженнішого нашого Патріярха. І на майбутнє ми встоїмося, наскільки стоятиме перед нашими очима виразна деклярація Декрету про Східні Церкви. Бож, коли йдеться про ділему: мовчати й спокійно приглядатися, як систематично валяться всі основи нашої Церкви за активною допомогою наших Владик, або: сказавши голосно перед цілим світом те, що наказує нам Голос Божий у наших сумліннях, БОРОНИТИ НАШИХ ПРАВ І ВИРАЗНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЦЕРКВИ до останнього нашого віддиху, то хай буде всім відомо, що МИ ВИБРАЛИ ЦЮ ДРУГУ ЧАСТИНУ ЦІЄЇ ДІЛЕМИ.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

4 (474) 2019 2019-4-obklad-w