Заповідь Любов, «Це моя заповідь», — сказав Ісус

(Іван ХV, 12)

Заповідь Любов є основою основ Христової Церкви, основою Нового Завіту, вона замінила Старий Завіт, в якому ставилося зуб за зуб, що породжувало ненависть і зло, тоді коли любов приносила і все приносить мир і спокій. Хоч Божа Заповідь Любов все є конечною і необхідною і в житті людини і народів, але вона зокрема є конечною на нашій батьківщині і то як у релігійно-церковному, так і в національно-державно-незалежному житті. Власне, тепер, у наш час, треба найбільше не тільки наголошувати, але й практикувати Божу Заповідь Любов, бо це одинокий і незаперечний шлях до нашого справді християнського і національно-державницького життя, а зокрема в час незалежности України.

Пригадаймо собі, як нас ділили, як нас різнили, як пильнували, щоб у нас не було любови, щоб у нас панувала ненависть, пімста, диявольська злоба, бо в таких обставинах краще дияволові поневолювати нарід.

Можна поставити питання, а для чого так наголошувати Божу Заповідь Любов, чому над нею застановлятись, це ж найлегше її здійснювати. Воно на перший погляд так виглядає, що її за всі інші найлегше здійснювати. Коли ми над нею глибше призадумаємось, то ми побачимо, що це найбільше складна до здійснення заповідь. Правда, це легко, без жодних зусиль, любити своїх дітей, батька, маму, своїх близьких, знайомих, приятелів, але як тяжко любити тих, з ким ми посварились, погнівались, а що тоді говорити про тих, що нас вчора переслідували, над нами знущались, нас розпинали!

Тут ми бачимо чималу трудність. Все це ми повинні брати до уваги і належно враховувати, бо Божа Заповідь Любов має основне й універсальне значення. Над цим нам потрібно більше зупинятись тепер, як будь-коли перед тим. Над цим повинні дуже серйозно застановлятись не тільки християни, але і вчорашні комуністи, а сьогодні атеїсти, але, мабуть, у першу чергу ось ці, що з церковних амвонів голосять Божу Заповідь Любов, щоб вони у цьому напрямі були першими.

Пригляньмось до подій і ситуації, які здійснились і дальше здійснюються і безперебійно швидким кроком дальше розвиваються на Сході Европи і нашій батьківщині. Це неймовірне згущення різних проблем, які чекають на розв’язку. А ці проблеми складні і дуже трудні до розв’язання, зокрема в час ставання і закріплення давно очікуваної незалежної України. Тут ми бачимо зудар різних полюсів, різних ідеологічних і релігійних світів. Тут зустріч тих, що вчора судили, і засуджених, оборонців української національної святині і тих, що обороняли рабовласницьку систему, зберігали «ікони» Сталіна, Леніна і Брежнєва, послушні апаратчики і тих, що були національно чесними і гідними громадянами.

Все це як один насичений до повної експльозії вулкан. Треба докласти всіх сил і то всім разом, щоб цей вулкан не експльодував, бо його наслідки будуть ще більше болючі і нищівні за Чорнобиль. Не пробуймо і навіть не думаймо ці питання розв’язувати пімстою, бо це шлях до національної катастрофи. Одиноким ліком на цю ситуацію є Божа Заповідь Любов, ось ця любов, що розтоплює залізо, зм’ягчує людські серця і робить нас дітьми однієї матері. Якщо ми могли були знести страшні тортури, то сьогодні, в час зростання і закріплювання незалежности України, мусимо знайти настільки сил і мужности, щоб полюбити свого брата вчорашнього комуніста-атеїста, а навіть переслідувача, бо це одинокий і незаперечний шлях, який забезпечує мир і спокій та краще завтра, це шлях Божий.

У цих змаганнях до закріплення незалежности України ми не повинні ділитись, але йти всі разом — православні, католики і протестанти, маючи на увазі і пам’ятаючи, що є Один Триєдиний і неподільний Господь Бог без жодних прикметників, що нас має єднати, а всі прикметники — це людсько-земські надбання. У цих змаганнях ми не повинні відкидати наших братів і сестер, вчорашніх комуністів, а сьогоднішніх атеїстів, а евентуально завтрашніх відданих послідовників Ісуса Христа. Ми повинні діяти, як одна все ціла і неподільна велика українська родина. Нам дана Всевишнім Господом Богом велика і правдоподібна неповторна історична шанса стати великою незалежною, самостійною і соборною демократичною українською державою, у якій мали б вільно жити всі національні меншості без різниці і з добрими сусідськими взаєминами. З виразним наставленням — не бажаємо нічого, що не наше, але водночас не дозволимо, коли хтось забажає посягти по наше. Тільки з християнською застановою, на основі Христового вчення можна буде осягнути мир і спокій. Ми мусимо підходити з любов’ю до кожного — католика, православного, греко-католика, атеїста, жида, поляка, росіянина й інших, це одинокий шлях, що веде до кращого завтра, закріплення незалежности України, добро українського народу і на Славу Божу. Це буде остаточним підсумком Першого Листопада і 22 січня. «Заповідую вам, щоб любили ви один одного», — сказав Ісус (Іван ХV, 17). Це святі і незаперечні слова, які вказують шлях до кращого завтра.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web