Заслужені почесні відзначення

В місті Клівленді, Огайо, знаному зі світової слави клініки, Українського Городу і значного числа української громади, про яку сказав в часі своєї останньої візитації Патріярх УКЦ Кир Йосиф Перший: «Ви, велика громада, але вас ніде не чути», живе зі своєю дружиною похилий вже, бо 89-літній, загально шанований і люблений старець-священик УКЦ і український патріот, декан о. Євген Боднар.

Він давно вже емерит. В недалекій віддалі жиє їх улюблений син др. Володимир зі своєю дружиною Любою з дому Гурків і двома дітьми. Він синівським оком стежить за буттям і прожитком своїх батьків.

Життєвий шлях о. декана Боднара в бурхливих часах двох світових воєн і їх трагічних наслідках для Української Землі не міг бути рожевий, подібно, як не був він такий для чверть міліона ізгоїв-виходців із рідних земель. Він повний журби, трудів і праці, несподіваних заскочень та прикрих переживань. Отець декан Євген Боднар народився 5 січня 1883 року, в місцевості Цвіржа на Перемищині, у батьків Михайла і Марії з Гайдукевичів. По закінченні середньої школи й теологічних студій пішов слідами своего батька служити Богові і народові. По одруженні зі Стефанією Нестор, також священичого роду, дня 7 вересня 1913 року прийняв з рук перемиського єпископа Константина Чеховича тайну Священства і вступив на шлях праці в Христовому винограднику, який рівночасно став, як для багатьох священиків-патріотів того часу, базою його многогранної праці на народній ниві. По двох літах сотрудництва в селі Никловичах австрійська військова влада покликала його на італійський фронт в ролі військового капеляна. Повернувши щасливо з фронтів 1920 року став парохом села Смереків і з молодечим запалом кинувся у вир душпастирської і суспільно-господарської праці. Він ініціював богато установ і організацій в повіті, а зокрема організував і очолював Повітовий Союз Кооператив і Т-во Сільський Господар в Жовкві, — Повітовий Союз Кооператив у Камінці Струміловій, Районову Молочарню в Жовкві, виконував духовну опіку над хліборобським вишколом української молоді в віці 12 до 18 літ, (який мав п’ятнадцять тисяч членів), а обдарований природою гарним голосом виступав солістом на різних імпрезах «Просвіти», «Рідної Школи» й інших. Після п’ятнадцяти років такої інтензивної праці в Смерекові й околиці перейшов з авансом на пароха міста Мости Великі. Тут застала його друга світова війна 1939 року. В липні 1944 року, в наслідок наступу московських большевицьких полчищ, він з родиною включився до «великого ісходу» з Рідного Краю на Захід, «в світ за очі». В Австрії виконував обов’язки капеляна у військовій формації «Українських Юнаків», а після закінчення війни до 1949 року душпастирював у Тиролю. Того ж року враз з родиною прибув до Америки, до місточка Кентон, Огайо, де організував парафію. Деякий час опісля душпастирював у Форд Ситі, Пенсильванія. 1957 року прибув до Клівленду, де проживає до нинішного дня.

В початках своєго побуту, на заклик місцевих парохів, час-від-часу помагав їм в душпастирюванні. Цей час кооперації не міг довго існувати. Його українська ментальність і українське серце не могли співпрацювати при одному церковному престолі зі священослужителями, що бувши з роду українцями, стали по душі і світогляді суперамериканцями і визнавцями католицького універзалізму. З болем серця відійшов в затишшя свого мешкання і в урядженій там капличці шле свої щоденні молитви до Небесного Вітця за кращу долю свого Народу. У визнані заслуг і ревної праці о. Євгена Боднара через довгих 60 літ на церковно-релігійному і суспільногромадському секторах українського народу Патріярх УКЦ Йосиф Перший наділив його при кінці 1973 р. званням крилошанина.

Другим душпастирем, що одержав гідність крилошанина від Патріярха Йосифа І є о. Маріян Бутринський, який в червні минулого року святкував двадцятліття свого рукоположения. Отець Бутринський відомий українській громаді як відданий і працьовитий духовник, визначний душпастир і організатор церковного життя, та беззастережний прихильник ідеї патріярхальної системи УКЦ. Відомий він громаді як гарячий і плодотворний працівник у Канаді, а останньо в Чікаґо.

Особливо видатна і заслужена праця о. Бутринського — це організація церковного і релігійного життя у парафії свв. Володимира і Ольги в Чікаґо, душпастирський і культурний провід цієї громади, та довершення і урочисте посвячення храму. Як талановитий і здібний парох він зумів створити в Чікаґо приклад і взір сильної духово й відданої своїй церкві громади, які варто було б творити у кожному більшому місті країни. Душпастир і його громада взірцеві сьогодні тим, що коли одні гублять наші духові скарби, інші пристосовують їх до латинського окруження, а інші стоять на роздоріжжі у тих справах, чікаґівська громада живе вірними традиціями рідної знедоленої церкви і плекає усі деталі її дорогого обряду.

Розбіжності поглядів вірних на деякі аспекти церковного життя існують у багатьох парафіях і загрожують навіть занепадом парафій. Були вони досить загострені і в Чікаґо, але під вмілим духовним керівництвом тут вони перетворились у позитивне діло і дають добрі наслідки.

* * *

Редакція журналу «3а Патріярхат» складає щирі ґратуляції і бажає дальших успіхів обом високо нагородженим Отцям. 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту