Засилля лжепророків

Мабуть, за всю тисячолітню історію України по її просторах не вешталось стільки усіляких проповідників та місіонерів, як нині. Дійшли й до Галичини, заполонивши найбільш людні місця. Розмахуючи Святим Писанням, перепиняють перехожих, грюкають у двері, намагаючись проникнути до приватних домів, комунальних помешкань. В той час, коли наша багатостраждальна УГКЦ ніяк не може добитися храму для своїх вірних у Києві, найкращі залі й стадіони від столиці до віддалених населених пунктів віддають у розпорядження невідомих досі організацій та угрупувань, котрі прикриваються хрестом або невиразною і малозрозумілою сумішшю з євангельських цитат та азіятських віровчень. Однак чи всі вони є такими безвинними й безпечними для нас?

Глава Вселенської Церкви Папа Іван-Павло II на зустрічі з американськими єпископами перестеріг, що численні сектантські згромадження намагаються пізнати Бога через знання, запозичені відсхідньої не християнскої духовности або завдяки психологічним технічним прийомам. Вони підміняють особисту відповідальність перед Господом за наші вчинки почуттям обов’язку до космосу, таким чином перекручуючи правдиву концепцію гріха, необхідности порятунку від щоденних гріхів через Христа. Водночас навіть в сусідній Росії найвищі власті законним шляхом забороняють діяльність псевдо-релігійних угрупувань, позбавляються від шарлатанів, котрі, скориставшись з посткомуністичного ідейного та економічного хаосу, з усіх боків посунули на територію колишнього Радянського Союзу. Подібним чином турбуються про здоров’я і духовність нації в інших державах Центральної і Східньої Европи. Натомість, що сталося в Україні?

З цього приводу своїми думками ділиться голова Клюбу української греко-католицької інтелігенції Іван Гречко:

Уважно спостерігаючи за подіями від довшого часу і аналізуючи побачене, почуте і прочитане, приходжу до глибокого переконання, що ця змасована атака на традиційну духовність нинішної України має програмний характер з різноманітними тактичними прийомами та ідеологічними «гачками», на які чіпляються люди, а особливо молодь з невиробленим світоглядом. Виглядає, що всі пекельні сили об’єдналися в якийсь сатанинський союз і видали ультиматум Україні, зокрема Західній, а конкретніше її столиці, що довго була та й, що й говорити, надалі залишається столицею української національної духовности та свідомости. Це добре знали і знають відвічні вороги самостійності! України, тому не жалували колись і тим більше не жалують коштів тепер, аби розсадити зсередини наш галицький духовний моноліт. Варто звернути пильну увагу на те, що в сусідній багатонаціональній Росії, де з правіків проживають народи різних рас і культурних та релігійних традицій, розпорядженням президента Єльцина поставлено рішучий бар’єр всяким новоявленим «апостолам», «пророкам», «спасителям» світу і різним шарлатанам та проповідникам нових квазірелігій. І це правильно. Там прекрасно розуміють, що бажаючи мати спокій в державі і здисциплінованих ідейно, відданих справі державного будівництва громадян, не можна порушувати національних традицій, звичаєвого права і всього того, що творить психологічний субстрат існування нації — ментальність. Зустрівши сильний опір зі сторони державної влади, всі ці різноязичні і різношерстні лжепророки об’явили Бориса Єльцина антихристом. Зате мають всі підстави для того, щоби нашого президента називати ангелом або й архистратигом їх сатанинських полчищ тільки за те, що на Україні, яка для них стала «місійним тереном», а ми дикунами, вони творять, що хочуть. І ніхто наразі, ні державні верховні власті, ні влада на місцях не питає і не приглядається, що це за люди, чию місію виконують на нашій змученій землі, на чиї кошти і де знаходяться їхні диверсійні центри.

Диво дивнеє сталося з нашими традиційними церквами, які не шкодують сил, щоб себе взаємно оскаржувати і поборювати, але не стає їм доброї волі і тверезого розуму на те, аби перед страшною загрозою новітньої духовної татарської навали примиритися, об’єднатися і спільно стати на прю за віру, за Україну, за її тисячолітню християнську культуру і національні традиції. Не зрозуміло, за чим дивиться наша влада, коли віддаються в оренду на тиждень-два, а то й місяць спортивні комплекси, найкращі й найбільші залі для легальної диверсійної діяльності! різних заїжджих, переважно англомовних гастролерів з відповідними «місіями». Проходячи вулицями Львова, всюди бачимо оголошення і плякати, що запрошують нас «спасатися». Якась «Мария-Деви-Христос», російськомовна «Господь Матерь Мира» погрожує нам страшним судом, що має наступити 24 листопада цього ж року (а ми журимося жнивами!). Натомість новоявлений «Союз віруючих християн України та США» (і таке вже є) запрошує на «живе слово євангелії» і зустрічі з «місіонерами» до … нашого Народнього дому. Цієї святині, побудованої коштом кривавих мозолів нашого греко-католицького попанщизняного хлопа, інституції, де в не дуже давньому минулому засідали найкращі і найсвітліші наші національні уми й формували ідею Української Держави. Де засідав штаб листопадового зриву. А тепер — яка гірка іронія долі! — волею дирекції «Дома офіцеров при ВО» твориться антинаціональна духовна диверсія. Це ще раз підтверджує, що те святе для нас місце і цей прекрасний будинок повинен негайно, в урядовому порядку бути поверненим його правовитому історичному власнику, українському народові в особі різних громадських організацій, які дотепер туляться десь по якихось «каптьорках». Така сама ситуація з колишнім палацом культури імени Гагаріна. Це саме, на жаль, твориться і в колишньому Музеї історії релігії та атеїзму, куди його колишній і актуальний директор Володимир Гаюк запускає всіх — від кришнаїтів до не визначеного толку проповідників «слова Божого», що якраз недавно знову окупували аж на два тижні прекрасну католицьку святиню, Домініканський собор.

Звичайно, що така анархічна вседозволеність директорів буде ними та їх зверхниками з управління культури оправдуватися ринковою економікою, свободою слова та іншими демагогічними фразами. Але ж мусимо колись дивитися правді в очі і усвідомити собі, що при абсолютній безпринципності нинішньої демократичної влади над нами твориться велика духовна диверсія. Всі вище згадані сатанинські сили з-за кордону, свідомі своєї деструктивної місії, дуже зручно використовують нинішню не впорядковану відповідними законами ситуацію. А наші напівсвідомі або й скритоворожі посадові особи їм в тому помагають. За «соотвєтствующую мзду», звичайно, а не за «Боже прости».

Погоджуючись з паном Іваном Гречком, мусимо ще додати, що маємо, на жаль, також власних лжемесій та лжепророків, російськомовних і українськомовних, про антигуманні дії котрих з тривогою говорили на другому Світовому мирянському конгресі у Львові делегати з різних областей України. Стільки ж то матерів і батьків уже оплакують ще живих, красивих, юних, але втрачених своїх дітей, котрі відреклися від дому, полишили науку й нині блукають з «білими» і «чорними» сектантами. В Україні легально діють псевдорелігійні центри, які заборонені й переслідуються в США та інших західніх державах. І ще один тривожний сигнал: львівський народний часопис «За вільну Україну» 14 серпня ц.р. закликав разом з Олесем Бердником розпалити «Багаття всенародного Очищення і Покаяння» на Говерлі — святині Карпатського Національного Парку.

Це при тому, що в пам’яті галичан ще свіжі події так званого собору Духовної республіки в Коломиї: дикі оргії у лозах над Прутом з містерією аля Проскурня, натовпи прибулого люду, який буквально витоптав схили Воскресінської гори. Переважна більшість подалася туди з цікавости й задля пригод, і невідомо, чим би скінчилось оте збіговище, якби ситуацією не оволоділи греко-католицькі владики з Івано-Франківська. Чому ж екс-кандидат у президенти України Олесь Бердник не піднімає духовність нації на зросійщеному Сході та Півдні або на Хортиці чи Черкащині, а знову приїхав на Гуцульщину? До того ж в дні Світового з’їзду гуцулів.

«Звичайно, що наші власні лжемесії, чорнокнижники, екстрасенси, різні «спеціялісти» від живої енергії і т.д. і т.д. є функціями того самого ряду,— продовжує далі пан Іван Гречко. — Може навіть не ряду, а цілої, як виглядає, грізної армії диверсантів, що завзялися повалити нашого національного духа на радість і пожиток ворогам нашим». Бердник один з-поміж них. Пригляньмося до його «діяній». Він не береться розпалити «Багаття Всенародного Очищення і Покаяння» десь на сході або півдні України, де бездуховність паношиться зі страшною силою і де «воінствующий атеїзм» по нинішній день в моді й в ужитку. Апостол «духовної республіки» скерував напрям своїх ударів на Західню Україну, зокрема на Прикарпаття. Як свідок бердниківського «восходження» на воскресінецький тавор два роки тому і передуючим йому нічним оргіям під горою, підтверджую Ваші слова і при нагоді вважаю за потрібне згадати для пам’яті всім, що саме єпископ станиславівський Софрон Дмитерко вчасно оцінив ситуацію і своїми архиєрейськими відправами і словом надав тому некоординованому дійству бодай частково християнський характер. Тепер Бердник знову ступив на апостольську стезю, що веде в Галичину, і на сей раз аж на Говерлю. Не будемо говорити про те, що своїми діями відразу попадає в колізію з правом, поскільки Говерля і навколишні гори є заповідником, і ніякі «Багаття Очищення» та й витоптування карпатських ендемів там не дозволені. Але цікаво, що Бердник заговорив про очищення покаяння. А йому якраз є з чого очищуватися і є за що каятися перед Богом і людьми, перед світлою пам’яттю Івана Світличного, так, як він колись «каявся» перед КҐБ і радянською владою за ніби то содіяні «гріхи» проти неї. Якщо у цього чоловіка була би хоч крихта християнського сумління і Бога в серці, то він би довго-довго мусив каятися і покутувати за своє минуле. І не треба для такого щиросердечного покаяння аж на Говерлю пхатися і збирати товпи народу, а забитися десь у глибоку пущу, в якийсь скит чи печеру і там на строгому пості і молитвах просити прощення у Господа і в народу за свої прогрішення, а не ставати в позу пророка і туманити чистих серцем людей. Якщо такі «будівничі», як Бердник, беруться будувати нам духовну республіку, то гай-гай — з такими набудуємо!.. Як син Гуцульщини, я скорблю, що вона, наївна, щира і довірлива, піддається впливам і магії різних пройдисвітів та ідейних диверсантів. Та, чей не вмре її животворний і патріотичний дух.

Виходячи з того, що Олесь Бердник часто називає себе колишнім дисидентом, ми звернулися до відомого поета Ігоря Калинця, в минулому політв’язня, щоб він дав характеристику цій особі.

Справді, в 70-х роках, — повідав пан Калинець, — Бердник увійшов до Українського Гельсінкского руху, за що був ув’язнений і перебував у таборах. Однак не витримав випробування покарань і зрадив справу правозахисників. Вступив у контакти з тюремною адміністрацією і, очевидно, з КГБ. Купив собі свободу тим, що в найбрутальніший і найогидніший спосіб обплював ідеали українського націоналізму, обплюгавив конкретні імена правозахисників-мучеників, які для нас зараз є національними героями. Це такі святі для нас імена, як, наприклад, Іван Світличний. Він зробив ганебну заяву в «Літературній Україні» про це, а також виступив з цими брудними інсинуаціями по телебаченню. Коли у Львові він мав виступи і йому задавали питання відносно цього, то «пророк», який будує нову релігію, замість визнати себе винним, покаятись, попросити пробачення у людей, яких очорнив, навпаки, сердився, як йому, мовляв, посміли дати такі запитання. Невже людина, яка не здатна очистити свою душу, може повчати інших очищенню душі, може видавати себе за пророка і творити нову релігію, яку інакше як сатанизмом не назовеш. Хай би він ці ідеї проповідував у своїх фантастичних романах, а не займав християнського храму в Києві та не збирав людей для таких самих акцій, не баламутив людей в тих регіонах України, де є традиційна віра батьків.

Останнім бердниківським собором не без підстав серйозно занепокоїлися вчені-екологи. Так, заступник директора Інституту екології Карпат, доктор біологічних наук Йосип Царик направив листа директору Карпатського Національного Парку Йосипу Побережному, в якому, зокрема, зазначається: «З інтерв’ю п. Олеся Бердника в газеті «Згода» стало відомо, що велика кількість людей плянує провести 18-19 серпня в наметах, а також під шатрами смерек, а 20 серпня на світанку зробити сходження на гору Говерлю і по дорозі зібрати в’язки хмизу, щоб запалити на її вершині велике вогнище. Вважаю, що в цьому сходженні, яке заплянував п. О. Бердник, є цілий ряд порушень заповідного режиму:

  1. Розміщення великої кількості! людей на 10-му кілометрі приведе, хочемо ми цього чи не хочемо, до знищення підросту смерек, оскільки буде необхідно готувати на чомусь їжу протягом двох днів.
  2. Оскільки 10-й кілометр не забезпечений ніякою каналізацією, то можна допустити, що всі відходи будуть поступати у верхів’я ріки Прут.
  3. Збирання по дорозі хмизу аж ніяк не можна допустити в заповідній зоні, так як для того, щоб його зібрати, людям прийдеться значно відхилитися від визначених маршрутів.
  4. Зовсім абсурдним вважаю ідею палення на г. Говерлі вогнища, в підтриманні якого візьме участь велика кількість людей. Внаслідок цього буде випалено частину рослинности, витоптані рідкісні види рослин і засмічена сама вершина, яку будуть відвідувати люди і після IV Собору.

… Прошу заборонити палення вогнища на вершині Говерлі і забезпечити посиленою охороною дотримання заповідного режиму на території Говерлянського лісництва».

Звернімо увагу, що той же Бердник користався у Львові з послуг залі будинку політосвіти обкому партії, а нині різношерстна братія псевдопророків знаходить для себе дах переважно в тих установах, де міцно засіли «в окопах» перевірені тоталітарною системою старі кадри. Тож, випадковим є усе це масове засилля сучасного мракобісся, а чи маємо справу з чітко продуманою і детально розробленою за межами України контрпропагандистською акцією?

Кость Чавага, Львів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>