Зауваги до перекладу богослужбової книги «Молитвослов»

Одною з коло дванадцяти Богослужбових книг нашої св. Церкви є Часослов, у якому знаходяться Богослужби на всі пори дня (доби — 24 години) та на цілий тиждень. В церковно-слов’янській мові та різного формату, від фоліо, для ужитку дяків у церкві та менших, аж до величини п’ястука, він був і ще нині є кампаньйоном священика від його рукоположення аж до смерти.

Коли після Вселенського Собору Ватиканського Другого почали появлятись у нас переклади літургійних текстів на живу українську мову, ми, священики, нетерпеливо чекали на Часослов і нарешті дочекались. Так, дочекались, але чого? Замість перекладу Часослова, виданого в Римі 1950 року за благословенням Апостольського Престола, видавництво оо. Василіян (Рим-Торонто) видало книгу п.н. «Молитвослов»,у якій поміщено переклад лише уривків Часослова римського видання, Октоїха та на половину або й більше зредуковані тексти Постної та Квітної Тріодей та Мінеї.

Хоча від появи «Молитвослова» минуло п’ять років і, як читаємо у передмові, ще до 1988 року продано понад п’ять тисяч примірників, досі ніхто із священиків не спромігся дати свої зауваження до тієї повністю контроверсійної книги з уваги на:

І. Реформу, Часослова, яка проявляється у: 1) включенні латинського свята Царя Христа і т.зв. «Суплікації» та усунення деяких свят, 2) діленні Малого й Великого Повечерій, Північної щоденної, Ранньої (Утрені) та Годин (Часів) на окремі дні тижня і 3) зміні особового займенника з однини на множину («мене» й «мені» на «нас» і «нам») у багатьох молитвах, у молебному Каноні на Повечір’ї, в одній стихирі в неділю Блудного сина та в кондакові нед. Сироп.

ІІ. Численні пропуски. 1) Крім ранішніх і вечірніх молитов і молитов «на сон грядущим» зникла з Вечірні перша катизма Псалтиря (псальми 1-8). 2) З Ранньої (Утрені) зник її початок — псальм 19 і 20. Можливо, що дехто ще й сьогодні є тої думки, що це є «моленіє за царя», а насправді це молитва за себе самого, й на це звертали увагу нам, студентам Богословської Академії у Львові, на викладах Літургіки. 3) Усунено два Акафисти Ісуса Христа й Божої Матері, а тексти служб тижня (пон. — Ангелам, вівт. Предтечі й т.д.) цілком еліміновано, залишаючи тільки один вірш (нпр. «Пресвятая Богородице, спаси нас» у середу).

ІІІ. Численні скорочення. 1) Канони на Ранній (Утрені) з винятком неділь, декількох свят і канона на Повечір’ї скорочено до однієї пісні (дев’ятої). Не знайшлося теж місця на сідални після третьої та кондаків та ікосів після шостої пісень канона, з винятком канона Пасхи та на Повечір’ї. 2) Наполовину й більше скорочено тексти обох Тріодей, Мінеї та Місяцеслова, в якому находяться похвальні пісні (тропарі й кондаки) святим на кожний день місяця і цілого церковного року, який, як відомо, починається 1 вересня, а не 1 січня.

IV. Тривіяльність імен святих. Звичайно імена святих є жидівського або грецького походження і є однойменні з якоюсь особою або річчю (церк.-слов. «тезоіменим») нпр. Анна — ласка, Йоан — Божа ласка, Николай — перемога, Михаїл — хто, як Бог. Тому такі ймення як Іван, Андрій, Микита й Микола звучать вульгарно, зокрема у кличному відмінку та втрачають своє значення.

V. Відсутність редакції або іншими словами: книга не бачила редактора. Не йдеться тут про пропуск якоїсь літери чи коми, бо т.зв. «друкарські чортики», починаючи від Ґутенберґа, все були й будуть, навіть у добре зредагованій книжці. Тут ідеться про дуже численні помилково перекладені слова, фрази й цілі речення, яких найбільше у псальмах. Щоб не бути голослівним, ось кілька перекладів. Фразу псальма 37, 11 «… во мні смятеся серце моє» перекладено на: «серце моє розколотилось». А псалом 33, 19: «Близь Господь сокрушенних серцем і смиренния духом спасет» перекладено на «Близький Господь до тих, у кого розбите серце, прибитих духом він спасає», а вірш 10 псальма 90: «… і рана не приближится тілеси твоєму» перекладений на:«… ніяка кара не підійде близько до намету твого».

Відносно ж окремих, помилково написаних або перекладених слів, уже на початку (стор. 10-11) натрапляємо на неправильний давальний відмінок слів: Богу, Отцю і Сину, замість: Богові, Отцеві та Синові (37 стор.). Перегортаючи листки книги, знаходимо слова «добрий» та «багатомилостивий» замість «благий» та «многомилостивий», які, подібно як: безплотний, древній, путь, істина й багато інших є в українській лексиці, тому не було потреби міняти їх на «безтілесний, старий, дорога й правда», а вже ніяк не на: «вірність». Слово «почитати» (трохи, коротко читати) слід було замінити словом «вшанувати», зате ж виразів: взивати, звершувати й слугувати немає у нашій лексиці.

На Вечірні, в молитві «Сподоби, Господи», церк.-слов. слово «оправданіє», яке є синонімом слова «закон», перекладено на «установа», а повинно бути «устав». «Установа» — це бюро, заклад, а не закон і в «Молитослові» вжите 38 разів, з того 21 у 118 псальмі та є одним з багатьох слів «дивовиж». У молебному каноні на Повечір’ї, фразу сьомої пісні: «Боже отців наших» змінено на: «Боже батьків наших». Батьки — це тато й мама, святі ж Отці старозавітні чи св. Отці Церкви є нашими Отцями, а не батьками. Навіть Отця Небесного названо один раз Батьком.

Із неправильно вжитих виразів слід вказати ще на воскресіння (135 разів) і «лоно» (47 разів). Найбільше чудо Христа Спасителя, тобто факт, що Він воскрес, донедавна ще називали Воскресення, але слово воскресіння витіснило його, як нібито більш літературне. Та насправді обидва вирази є однаково добрі, але потребують уточнення. Знаємо, що Христос не тільки навчав, але й уздоровляв хворих і воскресив умерших — Лазаря і молодця з Наїн, і саме ті чуда треба називати воскресінням, а чудо, яке Ісус зділав на собі — Воскресенням. Вимова слів у Символі віри: «очікую воскресіння мертвих» є правильна.

Також неправильно вжито сорок сім раз слово «лоно» замість «утроба» Богоматері. Вираз «лоно» вживається переважно в переносному значенні, як: на лоні природи, на лоні родини, на лоні Авраама та в лоні Отця небесного. В молитві «Богородице Діво» вжито слово «утроба» замість давнішнього «плод чрева», а не лоно.

Із численних, невірно вжитих слів вкажу лише на деякі: зліковувати — лікувати, зціляти; безплямна — нескверна; ликувати — радіти; сорокаденниця — чотиродесятниця; розрішення — прощення; споготовити — зробити. Слів — споготовити — зробити. Слів — споготовити, молільник і земляни (24 р.) немає у словнику, як немає теж слів «лик» — збір, хор, а не товариство (апостолів); «пучина» — глибина, а не море. Церковно-слов’янське «подножіє» це не «підніжок» (стільчик під ноги), а «підніжжя» і «противоборець» — не завойовник, а ворог, супротивник.

На окрему увагу та хоча б короткий коментар заслуговують вирази «юдеї» (жиди) та православ’я». Відносно першого слід відмітити, що слова «юдеї» з Тріоди Квітної (Вел. п’ятниця) зникли. Їх замінено такими виразами: «беззаконні юдеї» — рід невірний та перелюбний»; фразу «соборище юдейське» — злочинне зборище; собраніє юдейське» — юрба; «ти ж, Ізраїлю» — ти ж, народе. Ясно, що зроблено це, щоб догодити жидам згідно з рішенням останнього Вселенського Собору, який зняв з жидів вину Христоубивства, всупереч свідоцтву св. Письма та переконанню декого з жидів.

Слова «православ’я» та «православний» часто трапляються в наших літургійних книгах і все були й сьогодні є притаманні нашому східньому благочестю. Одначе проти них уже поверх півсторіччя точиться боротьба, мовляв: «ми не православні, а католики», а сьогодні «православ’я» називається шматою, а тих, які вживають ці слова, — «нікудишніми, Іскрами та Кочубеями, зрадниками Церкви й народу» (о. Зінько в журналі «Місіонар», Львів, березень 1994 у статті п.з. «Чи мають греко-католики право на слово «православний»?)

У «Молитвослові» доля слів «православ’я» і «православний» неоднакова. Декілька їх чудом збереглися у Світильнім середи (стор. 133); у стихирі Октоїха 1-го голосу (стор. 185); в ірмосі 5-му канону на Ранній (стор. 189) і в 9-ій пісні канону на Ранній голосу 2-го (стор. 219). Всі інші, багато їх, пропущено або замінено іншим словом. І так: у закінченні вел. Вечірні фразу «… Утверди, Боже, святу православну віру» замінено на «католицьку». Католицькою є св. Церква, а св. віра її — православна. Зате шістдесят шість раз замінено слово «православний» на «правовірний», хоча вони не є синонімами, а мають інші значення.

Про те, як не подобалось перекладчикам слово «православний», говорять числені пропуски в Мінеї, в піснях, якими св. Церква прославляє захисників православ’я, починаючи від св. Отців Вселенського Собору Нікейського Першого аж до св. свящм. Йосафата. Вкажу лише на декілька, яких немає у «Молитвослові», зате є вони в Мінеї. І так: про св. Отця Николая кажеться: «… поборюючи з відвагою безбожні вчення єресей, ти показався усім правилом православ’я» (Сідален на Ранній). Про св. Тарасія (25 лютого) написано: «православними догматами церков уяснив», а про св. Софронія (11/24 березня): «… радуйся, світлая православних похвало». У службі Трьох Святих величається їх як «православія сущия зіло ізряднійшия Богослови» та «православія поборники», яке змінено на «захисники правовір’я».

Із текстів у Мінеї, яких у «Молитвослові» немає, вкажу ще на два. Св. свящмч. Йосафат славиться такими словами: «… православно ти проповідував нам правдиву й непорочну віру Христову», а фразу: «… і тих, що заблудили, ти наставив на путь істинну та до Церкви православної католицької привів» змінено на: «тих, що заблукали, ти наставив на дорогу правди і привів до з’єднання». А св. Василія Великого св. Церква величає такими словами: «православія Церкви істочив ученія» та «всім істочил єси православія води». Так то св. Церква звеличує захисника православ’я і засновника монашого згромадження св. Василія Великого, а про послідовників його, принаймні деяких, треба нині сказати, парафразуючи слова Т. Шевченка: «Славних прадідів великих правнуки погані» («І мертвим, і живим — послання»).

На цьому можна б і закінчити, якби не одне важливе питання, яке наполегливо напрошується, а саме: Чи реформа Часослова, численні пропуски та скорочення, не кажучи вже про включення текстів, яких немає у Часослові римського видання (свято Христа Царя і т.зв. «суплікація»), зроблені були на вимогу та з благословенням найвищої влади нашої св. Церкви? Якщо відповідь є ні, тоді треба із застереженням поставитись до постанови Священ­ного Синоду (Львів, травень 1992), яка звучить: «Молитвослов для священиків, уживати нове Василіянське видання».

Крім того, латинізація, яку форсується, щоб українці-католики, які, на думку декого, є тільки п’ятнадцять процентовими католиками, стали стопроцентовими римо-католиками, повинна насторожити кожного з нас. На жаль, на те ніхто не звертає уваги, про те ніхто не говорить і не пише. «Від молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує» (Т. Шевченко, «Кавказ»).

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>