Кожна Церква має героїв, пам’ять про яких дбайливо береже, адже своєю поставою вони впливали на її зростання чи підіймали з недолі. Греко-Католицька Церква у Польщі має чимало таких вірних і священнослужителів, зокрема тих, котрі у нещодавніх часах комуністичної недолі не піддалися режиму, а боролися за волю Церкви.
Цього року припадають 35-ті роковини з часу упокоєння блаженної пам’яті отця-митрата Василя Гриника, крилошанина греко-католицької капітули, професора духовної семінарії, прелата його святості Папи Римського, митрата і синкела для греко-католиків Польщі. Безсумнівно, його можна зачислити до великих діячів на благо Церкви у Польщі. З невгасним запалом боровся він разом із іншими священиками та мирянами за відновлення структур Перемиської єпархії після сумнозвісної акції «Вісла». На жаль, не судилось йому бачити своєї Церкви повністю вільною, але в його серці ніколи не згасала надія на вихід УГКЦ із катакомб. Не забував і світлого минулого Перемиської єпархії.
Народився Василь Гриник 27 грудня 1896 року в хліборобській сім’ї Якова і Парасковії (з дому Стегній). В родині було п’ятеро дітей, з яких троє обрали духовий сан. Навчання Василь почав у початковій школі в родинному селі Кошелів, яку успішно закінчив 1907 року. Черговий ступінь освіти – Львівську гімназію – завершив атестатом зрілості, який склав 1915 року. Вже тоді мав намір вступити до семінарії, але Перша світова війна перешкодила цьому – молодого абіту рієнта завербували до австрійської армії. Під кінець війни опинився в рядах Української Галицької Армії. Звільнений весною 1918 року з рядів УГА повернувся в рідне село та одразу ж відновив старання щодо вступу на богословські студії. У 1918-му Василь Гриник розпочинає навчання у Львівській семінарії, а по двох роках переводиться до семінарії у Перемишлі. 30 липня 1921 року тринадцять дияконів, у тому числі й Василь Гриник, прийняли з рук Преосвященнішого Йосафата Коциловського ієрейські свячення у перемиському соборі св. Івана Хрестителя.
Спостерігши неабиякі здібності молодого священика, кир Йосафат доручив своїй консисторії затримати отця Василя як сотрудника при соборному храмі Перемишля. По цьому призначенню не забарилися й інші: отець Гриник стає духівником у семінарії та викладачем аскетики, історії Вселенської Церкви, історії Української Церкви, патристики, східного обряду. «Був людиною всесторонньо освіченою, хоч не мав докторату, – напише згодом тодішній учень, а потім співпрацівник і наступник на посаді генерального вікарія у справах греко-католиків отець Стефан Дзюбина. – Саме від нього ми найбільше навчилися і почерпнули, бо був неабияким ерудитом, вмів передати нам усе те, що не завжди могли інші викладачі, які не мали відповідного педагогічного досвіду».
В управлінні Перемиської єпархії виконував обов’язки судді Просинодального суду, просинодаль- ного ісповідника, члена ради для збереження чистоти віри та звичаїв згідно з приписами енцикліки Папи Пія Х Pascendi, цензором книг релігійного змісту.
Попри викладацьку діяльність та адміністративні справи курії, отець Гриник приділяв багато уваги громадській діяльності у самому Перемишлі. Був активним членом товариства «Просвіта», особливо ці-кавився справами молоді. Від 1928 року став секретарем товариства «Єпархіяльна поміч», а також духівником для молоді у ньому. Для бідних дітей заходами отця Гриника була заснована школа ім. св. Миколая, а для немісцевої молоді – бурса. За вклад у суспільні справи та мо-ральне виховання перемиської молоді піднесено його (20 серпня 1926 року) до гідності дійсного крилоша- нина капітули Перемиської єпархії. Незабаром Папа Пій ХІ удостоїв отця Василя честі бути таємним шамбеляном. Цього ж року він стає деканом Перемиського деканату та парохом катедрального храму.
Без пастиря
У 1944 році між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у при-кордонних районах». Звичайно, обмін цей проводився далеко не за згодою і також стосувався духовенства. Через відмову полишати місце проживання багатьох арештували. 19 вересня 1945 року з цієї ж причини було ув’язнено отця Гриника, а через два дні – і владику Коциловського. 16 січня цього року польська служба безпеки передала в’язнів до рук НКВС, і їх перевезли на територію УРСР. Правдоподібно, що негативна реакція польського єпископату на арешт єпископа Коциловського відіграла вирішальну роль у звільненні і його, і отця Гриника.
Однак свобода греко-католицького духовенства в Перемишлі не тривала довго. Преосвященнішого Йосафата Коциловського, кир Григорія Лакоту та куріяльних урядовців арештували 26 червня 1946 року. Отцеві Василю дивом вдалося уникнути арешту. Залишатися в Перемишлі було небезпечно, тому він вирішує перебратися до Кракова, де на той час душпастирював отець- доктор Микола Денько. Щоб урятувати свою Церкву, отці Василь Гриник, Микола День- ко та Павло Пушкарський, ЧСВВ, 1 квітня 1947 року поїхали на аудієнцію до Глави Польської Церкви архиєпископа Августа Гльонда, під опікою якого перебували тоді греко-католики (згідно з постановою Папи Пія ХІІ). Владика Гльонд но- мінує отця Василя Гриника генеральним вікарієм для тієї частини Перемиської єпархії, яка опинилась у межах Польщі, та отця Андрія Злупка – вікарієм Апостольської адміністрацї Лемківщини.
Акція «Вісла»
Після призначення вікарієм отець Гриник якийсь час служить у Білянці та в Ганчові. У червні, в Баниці, на парафії отця Гребня- ка, зустрілися отці П. Вергун та В. Гриник. І вирішили звернутись до архиєпископа Гльонда про дозвіл на служіння в латинському обряді. Задля цього потрібно було пройти курс вивчення латинського обряду, який закінчувався іспитом перед відповідними літургійними комісіями. Отець Василь закінчив таке навчання та отримав дозвіл на служіння у двох обрядах. Лемківщину залишає 10 липня та переїздить до Прушкова біля Варшави до сестер- самаритянок і стає їхнім капеланом. Черговою латинською станицею була парафія у Брвінові, де отець допомагав латинському парохові. Живучи біля Варшави він, як вікарій, часто зустрічався з архиєпископом, обговорював з ним поточні потреби Греко-Католицької Церкви. Після душпастирювання в латинських парафіях біля Варшави отець Гриник 26 березня 1948 року опинився на північних теренах Польщі, на Жулавах, на латинській парафії у В’єрцінах, біля Нового Двору Гданського. Крім цього осередку, служив у поближніх селах Підклади та Язова. В той же час розпочав душпастирство поміж вірних східного обряду, що були переселені сюди під час акції «Вісла». Слід звернути увагу на те, що ступінь віддачі у праці як для римо-, так і для греко-католиків був однаковим. Отець розумів, що мусить однаково самовіддано працювати для спасіння душ, не роблячи різниці з приводу обрядової приналежності. Василь Гриник не обмежував своєї праці до вірних на північних теренах Польщі. Доїжджав до Ще- цінка і Баркова. Кілька разів на рік прибував на Лемківщину, до Новиці та Гладишова. Часто їздив на аудієнції до латинських єпископів, щоб отримати дозвіл на створення нових станиць. На початку 50-х здійснював заходи, щоб одержати одну із численних святинь, розсіяних на Жулавах, що раніше належали лютеранам. Вдалось цього досягти у середині 1952-го, 1 14 вересня в Циганку біля Нового Двору Гданського було відслужено першу Божественну літургію. Щоб зосередитись на праці серед переселенців, отець просить Курію РКЦ про звільнення з посади паро- ха у В’єрцінах, яке було задоволене 2 вересня 1952 року. До Циганка приїжджає 23 квітня 1953-го.
В’язень
Послідовний контакт із Ватиканом (письмові звіти про стан УГКЦ в комуністичній Польщі) через 23 владику Івана Бучка став безпосередньою причиною арешту отця Гриника. 20 квітня 1954 року його перевезли до в’язниці у Гданську, звідки 28 квітня перевели до Варшави. Слідство тривало майже півтора року, а тимчасовий арешт був кілька разів продовжуваний. Врешті 28 листопада 1955 року отцеві Василю винесли вирок – шість років ув’язнення. Внаслідок амністії на волю вийшов по трьох роках тюрми – 18 липня 1956-го. Ув’язнення підірвало здоров’я отця Гриника. Ще до арешту він скаржився на слабке серце, ревматизм і погіршення зору, хворів на діабет, мав проблеми з тиском. Тюремні умови лише ускладнювали ці недуги.
Через терни
Повернувшись після ув’язнення до Циганка, застав знищеним парафіяльний будинок, але не відмовився й надалі там душпастирювати. 5 квітня 1957 року отець Василь дістав згоду архиєпископа Вишинсько- го на відкриття станиці в Гданську.
Відтоді служив у різних римо-католицьких храмах, але для вірних східного обряду. Разом із іншими греко-като- лицькими священиками написав меморандум, який 14 листопада 1956 року доставив до секретаріату Глави Польської Церкви. У меморандумі описував болючі рани, яких зазнала Греко-Католицька Церква в Польській Народній Республіці (ПНР) за останнє десятиліття. Головною думкою листа було створення душ- пастирських станиць на північно- західних землях Польщі, а також допущення греко-католицьких свя-щеників до катедри у Перемишлі та храмів у Кракові, Сяноці, Ярославі, Любачеві та Криниці. У Гожівській єпархії отець Василь заклав станиці в Щецінку, Баркові, Білому Борі, Битові та ін. Щоби греко-католики не були змушені ходити на православні богослужіння, їздив на Лемківщину, де найбільш активно діяли православні.
Після довгих років заслання 9 лютого 1963 року приїздить до Рима Патріарх Йосиф Сліпий. Він дуже уважно стежив за життям УГКЦ в Польщі, бачив наполегливу працю священиків, котрі всіма силами боролися за Церкву та вірних. За труд і відданість 8 листопада 1966 року до гідності митрата підніс отців Василя Гриника, Миколу Денька та Мирослава Ріпецького. Архиєпископ Вишинський також оцінив працю одного зі своїх референтів (іншим був отець Денько) і 8 вересня 1967 року призначив отця Гриника генеральним вікарієм у справах греко-католиків. Отець Василь обстоював думку, що його місце, як колишнього пароха Соборної Церкви, декана Перемиського деканату (жодна цер ковна влада не позбавила його цих обов’язків) і теперішнього генерального вікарія греко-католиків Польщі – у Перемишлі. Тому повертається туди в 1967 році. Розпочавши виконання нових обов’язків, отець почав видавати «Обіжники» для священиків (перший написав у Циганку 2 листопада 1967 року), відновив Перемиську капітулу (дорадчий орган єпископа, який у випадку його відсутності керує єпархією).
Останній рубіж
Наприкінці 1975-го здоров’я отця Василя раптово погіршилося, часті болі голови, знепритомнення суттєво обмежили його діяльність. 31 травня 1977 року отець-митрат Василь Гриник відійшов у вічність. Похований у Перемишлі у гробівці Перемиської капітули. Українці Польщі втратили най-більшого церковного діяча, котрий, як Мойсей, перепровадив Церкву через найбільше горе, якого вона зазнала після війни. Він є взірцем для сучасного покоління священиків. Усе своє життя присвятив відбудові та служінню своїй Церкві. Зусилля, яких він доклав до віднови УГКЦ, не були марними. З року в рік відкривалось щораз більше станиць, прибувало щораз більше молодих священиків. Люди не забувають свого невтомного пастиря: на його честь названі вулиці в Білому Борі та Пасленці, перемиські парафіяни організували виставку до 25-ліття від дня його смерті. До грона заслуг отця Василя слід додати й зусилля щодо порятунку євреїв у воєнні часи, яких він переховував у приміщеннях парафіяльних храмів, боротьбу за збереження самосвідомості лемків тощо. Минуло вже тридцять п’ять років після смерті отця Василя Грини- ка, і бачимо, що плоди його душпас- тирської праці дуже великі, може, навіть переросли його заміри. Тепер тільки від нас залежить, як використаємо його вклад у піднесення з руїн своєї Церкви.
