Згадаймо св. п. Патріярха Йосифа у наших молитвах

За життя, після 18-літнього ув’язнення св. п. Патріярха Йосифа, коли він жив у Вічному Місті — Римі, кожного року у місяці лютім вітали його з днем народження. Блаженніший Патріярх Йосиф, Кардинал Сліпий-Кобернецький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, що на Тернопільщині. Кожного року з нагоди дня народин Патріярха Йосифа з’їжджались представники зорганізованого мирянства з різних країн і континентів до Риму, щоб безпосередньо привітати главу нашої Української Католицької Церкви і при цій нагоді влаштувати мирянські конференції на релігійно-церковні теми та спільні святочні обіди на пошану нашого святця Патріярха Йосифа. Учасники таких зустрічей з Патріархом Йосифом все почувались щасливими і утверджені у своїй вірі.

Справді з появою у Римі Патріярха Йосифа, це Вічне Місто для української діаспори стало ближчим, ми в ньому знаходимо нашу, українську частку, ми бачили наші живучі обителі: монаші зібрання Отців-Василіян і наших Сестер-Василіянок, відновлений монаший чин Отців-Студитів, Велику Богословську Семінарію на Джа Нікольо і Малу семінарію біля собору Св. Софії і сам собор Св. Софії, що став центром у Римі, Український Католицький Університет і патріярший двір з церковцею свв. Сергія і Вакха при П’яцца Мадонна деї Монті. В цьому ми бачили самі себе, ми бачили ріст і розвиток нашої обновленої Української Католицької Церкви. Наша Церква, завдяки Патріярхові Йосифові офіційно у Апостольській Столиці позбулась назви «рутені», а цей іменник заступлено «українська», до речі, слід багатьом знати, що наша Церква в Апостольській Столиці офіційно не фігурувала, як «греко», яке знову зайво і непотрібно воскресили в Україні, бо, мовляв, воно мало щось дати, але як «рутенська»? (Це окрема тема). Це було справді досягнення Патріярха Йосиф а так само, як на його прохання в Апостольській Столиці перевірено і знайдено потверджуючі документи, що Києво-Галицькій Митрополії прислуговує право «Верховного Архиєпископата» і на підставі цього Блаженнішому Митрополитові Йосифові Києво-Галицькому привернено титул Верховного Архиєпископа, який іде за Києво-Галицькою Митрополією, що є рівний патріярхові, себто мас ті всі права, тільки не має цього титулу.

Завдяки Патріярхові Йосифові, який своєю працею наблизив мирян, зокрема зорганізований мирянський рух, до Апостольської Столиці, і Вічне Місто стало для нас, для української діяспори, близьким, справжнім центром живучости і продовженням існування нашої УКЦеркви та надією наших сподівань, воскресіння катакомбної УКЦеркви. Кожного разу з приводу відзначення дня народження Патріярха Йосифа ми, миряни, ставали сильнішими у нашій вірі і раділи візією нашої Помісної УКЦеркви, яку нам визначував Патріярх. Кожного року Ватиканська пошта відчувала день народин Патріярха Йосифа, бо все в час місяця лютого їй приходилось доставляти тисячі поздоровлень з різних країн і континентів на вулицю Арціпрете, Ватикан, де жив Патріярх Йосиф.

Напевно, хронікар церковних подій відмітив ці події для історії Церкви. Згадувати св. п. Патріярха Йосифа, це справді говорити про історію нашої Церкви половини сорокових років до першої половини вісімдесятих років двадцятого століття. Треба ствердити, що це найстрашніші часи нашої Церкви і в загальному українського народу. Тут можна ставити знак рівняння з переслідуванням первісних християн. Наша УКЦерква видержала всі переслідування під неперевершеним маяком, яким був св. п. Патріярх Йосиф.

Наш журнал у 1993 році друкував деякі уривки із спогадів і два документи під назвою «Скарги», які с потрясаючими. Те, що написав у своїх спогадах Патріярх Йосиф, вже сьогодні дещо з того відкрито в архівах КДБ, які тільки підтверджують написане Патріярхом Йосифом. Патріярх Йосиф виявився крицевою людиною, з блискавичною візією. Хочемо ми цього, чи ні, визнаємо ми це, чи ні, але незаперечним залишився факт, що сьогодні наша Помісна УКЦерква іде в перспективі його візії. Може, наша Церква не йде в такому темпі, як передбачав Патріярх Йосиф, але незалежно від всього, вона посувається в тому напрямі вже по самій своїй інерції, якої надав наш глава Церкви, Світлої Пам’яти Патріярх Йосиф. Навіть якби ми бажали від цього напрямку, самобутньости нашої Помісної УКЦеркви, втекти, забути і не бачити, але це вже є неможливе.

Про це Патріярх Йосиф пише у своєму унікальному і неповторному «Завіщанні…»: «І Вас, мої возлюблені діти, благаю: Ніколи не відкажіться від Патріархату своєї Страдної Церкви, ви ж живі, існуючі її діти!».

А ось що писав про Патріярха Йосифа і його Завіщання у сороковий день його смерти у німецькій церкві св. Михаїла у Мюнхені 21 жовтня 1984 р. найбільший прошак світу, як він сам себе називає, о. Веренфрід ван Страатен: «Бо прозвучав голос з неба: «Я прославлював і надалі буду прославлювати!». Ваш Патріярх сяє ясно. Він судить поган і панує над народами. Так слухайте його, бо він далі проповідує у своєму Завіщанні, у цьому благородному, а разом з тим потрясаючому документі, що він вам залишив, як свій останній Заповіт. Якщо цей заповіт не буде у кожній українській родині, кожним українським священиком і кожним українським єпископом знову і знову читаний, роздумуваний, якщо цим Заповітом не будете жити, тоді я побоююся, що Українська Церква не була гідною такого Пастиря. Нехай це не стане дійсністю! Тому, осиротіле стадо Йосифа Сліпого, слухай його голосу, довіряй його заступництву, виконуй його Завіщання, плекай твоє християнське родинне життя, твою мову і твою прегарну Літургію». Так нас просив і напоминав чужинець, великий приятель св. п. Патріярха Йосифа й Помісної УКЦеркви, о. Веренфрід ван Страатен.

Тому згадаймо ми Патріярха Йосифа у ці дні місяця лютого з нагоди його народин. Занесім наші заупокійні молитви за душу Патріярха Йосифа і просім, щоб він вимолив для нашої Церкви Божих ласк.

Микола Галів

Свіжий номер

3 (467) 2018 2018-3-162-218