До передостаннього року ми щороку місяць лютий присвячували св.п. Патріярхові Йосифові, бо в місяці лютому Блаженніший обходив день своїх народин. З приводу дня його народин миряни масово висилали картки з привітаннями і поздоровленнями та складали свої щедрі пожертви на «Дар любови». З одної сторони цими привітами-поздоровленнями підкреслювано, що миряни пам’ятають свого главу Помісної УКЦеркви Патріярха Йосифа, а з другої — ватиканська пошта, а також у Ватикані відчували, що Кардинал Йосиф Сліпий обходить свої уродини і що про це все кожнорічно пам’ятає широка українська діяспора. Блаженніший Йосиф кожного року одержував тисячі, тисячі поздоровлень. Ось це вже другий рік, як нам відібрано цю нагоду привітати Блаженнішого Йосифа з його уродинами. Тому постараймось у цей день його народин пом’янути y наших молитвах та зберегти надовго його світлу пам’ять.
Вже неоднократно виявилось, що дехто намагається і для цього зроблено різні заходи, щоб вимазати з нашої пам’яти про Блаженнішого Патріярха та про його незрівняно великі надбання для нашої Помісної УКЦеркви, які Блаженніший Йосиф довершив як на внутрішньому, так і на зовнішньому відтинках.
Блаженніший Йосиф нам вказав і до цього нас закликав, що за права нашої Церкви треба домагатись, треба змагатись, бо забране чи привласнене ніхто добровільно не бажає віддавати. Блаженніший сам це в своєму житті практикував і здійснював, безперебійно домагаючись привернення нашій Церкві її історичних прав та піднесення її до гідности патріярхату. Блаженніший Йосиф створив у Вічному Місті — Римі науковий релігійно-церковний центр, який формував і формує нашу українську християнську думку. Для того, щоб виховувати нових українських богословів, створив Український Католицький Університет (УКУ) ім. св. Климента Папи у Римі, беручи при цьому до уваги, що без доброго знання, доброї наукової підготовки трудно пробиватись у світі. Блаженніший Йосиф подумав і про те, щоб всі ці його надбання продовжували своє існування і працю і після його смерти. Для цього створив Релігійне Товариство «Свята Софія», що його завданням було і є займатись зібранням відповідних фондів для вдержання всіх патріярших надбань. Слід при цьому все мати на увазі, що Блаженніший Патріярх Йосиф не мав недільних тац, якими диспонують наші парафії і владики, бо за щось треба було все це вдержувати. З цього видно, що Блаженніший Йосиф думав не тільки про свою сучасність, але й про майбутнє. Водночас слід підкреслити, що Блаженніший Йосиф немов збудив нашу Церкву з летаргічного сну — владик, священиків і мирян, вказуючи на засадничі проблеми нашої Церкви, до яких вона повинна змагати, щоб бути самобутньою у великій родині Вселенської Христової Церкви.
Коли ж ідеться про наш зовнішній світ, то тут Блаженніший зробив те, чого нам не вдалося на протязі довгого часу осягнути, проламав багатолітні льоди — мовчанку світової опінії про нашу Церкву і нарід. До появи Блаженнішого Йосифа на волі про нас, нашу Церкву не знала світова чужинецька преса, що така навіть існує. Своєю появою Блаженніший Йосиф проламав цю довгу мовчанку світової преси, яка заговорила на всіх мовах про Блаженнішого Йосифа і нашу страждальну Українську Католицьку Церкву. Світова преса все писала про нашу Церкву з приводу різних виступів Блаженнішого Йосифа. Якщо б хтось зібрав всі ці голоси чужинецької преси, то була б гарна і досить об’ємиста праця.
Крім цього, слід підкреслити, що Блаженнішого Йосифа у ватиканських колах не всі долюблювали, це відомо, але з притиском треба сказати, що його респектували. Відомо ж, що сам Папа Іван-Павло II під час відвідин Блаженнішого Йосифа, коли Покійний лежав у соборі Св. Софії у Римі, сказав до його наслідника Патріярха Мирослава-Івана — «Покійний боровся за справедливу справу» і до цього додав, що «його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні прав своєї Церкви». Ці факти пригадуємо і повторяємо, бо дехто старається їх вимазувати з історії нашої Церкви. Останньо вже не вперше, що викреслено ім’я Блаженнішого Йосифа з Соборного Різдвяного Послання Ієрархії Помісної Української Католицької Церкви. Чомусь дехто має у пляні постійно збіднювати нашу історію і її безпосередніх творців. Незаперечним залишається факт, що Блаженніший Патріярх був творцем останніх десятиліть історії Української Церкви й українського народу. Такою збережемо пам’ять про Блаженнішого Йосифа у наших серцях, не дивлячись на те, чи це комусь подобається, чи ні. Водночас не забуваймо його великих надбань, які після нього успадкував Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван. Даймо нашому Блаженнішому Мирославові нашу моральну і матеріяльну піддержку, щоб він міг всі ці надбання зберегти і вдержати.
Блаженніший Йосиф віддав для нашої Української Церкви й українського народу все своє багатотрудиве життя у повному розумінні цього слова, а ми постараймось з своєї сторони згадати його світлу пам’ять у наших молитвах і допомогти Патріярхові Мирославові-Іванові здійснити «Завіщання» — спадщину Блаженнішого Йосифа.
М. Г.
