Останніми часами доводиться згадувати щирим, теплим словом тих, що відходять від нас, а своїм нелегким життям заслужили на те, щоб пам’ять про них не канула в забуття. Один з них — це Юрій Михайло Ганкевич. Покійний народився 18 червня 1918 р. в Заліщицькому повіті (Західня Україна) у старій священичій родині о. Михайла і Анни з Левицьких.
Гімназійну освіту одержав у Станиславові й Чорткові, а правничі студії у Львівському університеті були перервані другою світовою війною. Арештований і засуджений більшовицьким судом, опинився на Сибірі, в довкіллі як же далекому від Поділля, від рідної хати, в якій Покійний виростав в атмосфері Патріярхального пошанування старовинних звичаїв, родинної любови і щирої гостинности. Вступивши в 1942 році до армії Андерса, відбув з нею довгу і трудну дорогу через Іран, Палестину й Єгипет до Італії, де брав участь в боях 8-ої Брітанської армії за Монте Касіно та був відзначений хрестом заслуги і брітанською зіркою.
В Італії одружився з Анною Перуці в 1946 р. В 1951 р. прибув до Америки, де по довгій розлуці зустрівся в Нью-Йорку зі своєю мамою, братами й сестрами. Батько, не діждавшись вістки про Юрія, помер у Німеччині. Початки життя в новому світі були важкі, мала родина побільшувалась, але не асимілювалася. Мама-італійка навчилася говорити по-українському, всі діти виросли в панівному в родині релігійному дусі, всі говорять чистою, без акценту, українською мовою. Все це проходило у Ганкевичів природньо, без більших труднощів. В 1963 р. придбано земельну посілість у Кергонксоні, куди родина приїздила з Нью-Йорку на суботи й неділі. Покійний Юрій не раз у святковий день серед тижня привозив своїх синів до Кергонксону, щоб вони тут прислужували до Служби Божої, і того ж вечора верталися вони до Нью-Йорку, щоб на другий день бути ранком у школі, а батько — на праці. Робота була нелегка, і за якийсь час здоров’я в нього почало послаблюватись. Але ніяке зусилля не було завелике, щоб лише діти мали все потрібне і щоб вдержувались постійно на висоті найкращих оцінок у школі.
Сл. пам’яти Юрій незабаром включився в Патріярхальний рух, яким жив чинно до своєї смерти. Декілька разів їздив із синами до Риму, щоб особисто поклонитися Патріярхові, якого так глибоко шанував і любив.
У березні 1973 р. засновано в Кергонксоні Братство ім. св. Володимира, першим головою якого був невтомний Ганкевич. За його головуванням були полагоджені всі правні вимоги, дружина його вигаптувала братський прапор. Кожного місяця відбувалися братські сходини з актуальними рефератами, відбувалися святкові братські обіди для членів та громадянства та фестини на користь місцевої церкви Пресвятої Трійці. В 1974 р. Братство гостило з’їзд семи наших Братств в Америці.
Серед усієї тієї діяльности і невтомних старань про виховання дітей прийшла важка недуга — частинний параліч, що послабив його спроможність мовлення, і це був важкий хрест, бо ця активна людина раптово стала обмеженою у самовияві. Він не здавався. По деякому часі бодай частинно став писати й говорити і — на журбу близьких — навіть керувати автом. Не затратив гумору духа, усмішка не сходила з його уст.
Але несподівано для родини прийшов кінець його трудолюбивого життя. Заснув спокійно дня 13 січня 1982 р. Численна громада відпровадила його на місцевий український цвинтар, що постав за його ініціятивою. Шанували ми Покійного за його глибокий релігійний світогляд, з якого випливало прив’язання до свого рідного, що він хотів передати своїм дітям і що Господь поміг йому довершити. Хай пам’ять про нього йде з роду в рід. Родині Покійного Юрія Ганкевича складаємо глибоке співчуття.
Дарія Горняткевич
