Жмут думок на свіжу могилу д-ра О. Горбача

Хоч всі ми свідомі незаперечної істини, що кожна людина, багата, чи бідна, розумна, чи менше розумна, немає вийнятків, мусить померти. Іншими словами, мусить перенестись у той світ, світ Божого царства, де вже немає ні болю, ні терпість, ні журби, а життя безконечне. Чи кожного це зустріне, безжурне життя, нам невідомо. Згідно з вченням Христової Церкви, це буде залежати від кожного одного, яке прожив туземне життя. Також згідно з вченням Христової Церкви, то ті, що залишаються на землі не повинні оплакувати і сумувати за тими, що відходять у той світ, бо вони переносяться у кращий світ. Знаємо з нашого безпосереднього досвіду, що реакція на кожну смерть є іншою. Ми все висловлюємось про тих, що відходять, з глибоким душевним болем і смутком. Здається мені, що це нормально і природньо, незалежно від цього, що переконано, віримо у позагробове життя.

І так я сприйняв з душевним болем і смутком відхід у той світ мойого давнього щирого друга і приятеля ще з мюнхенських часів, кінець 1940-их і початок 1950-их років д-ра Олексу Горбача, що помер 23 травня 1997 р. у Берфурті — Німеччина. Покійний Олекса залишився у моїй пам’яті, як надзвичайно товариський, приємний, працьовитий, чесний і глибоко релігійно віруючий. Треба підкреслити, що д-р Олекса Горбач був безреклямний. хоч мав чим похвастатись. Він був багатотрудивою, муравли- ної праці людиною, український патріот і непересічний дослідник-науковець-філолог. Покійний Олекса дуже дбайливо плекав всі ці добрі прикмети. Записував книгу свого не легкого життя, добрими ділами. Все це він робив з сильною вірою в Бога і з молитвою.

На жаль наші дороги розійшлись. Олекса, здається немав великих шансів емігрувати за океан і мабуть про те не дуже старався, тому рішився залишитись у Німеччині. Закінчивши свої студії на Українському Вільному Університеті, одержав оферту праці на Ґетінгенському Університеті, з якої він скористав. Праця заставила покинути столицю Баварії — Мюнхен. З особливим знанням, дбайливою пильністю і працьовитістю Олекса здобував собі добре ім’я у німецькому науковому світі, а тим самим добре ім’я для України. В другій половині 1950 років мені довелось покинути Мюнхен і оселитись вже на постійно в США — Нью-Йорку. Коли я став редактором журнала «Патріярхат», а з того часу вже проминуло повних двадцять років, д-р Олекса і його мила дружина д-р Анна-Галя Горбач співпрацювали з журналом. Слід відмітити, що як Олекса, так і пані Анна-Горбач були все дуже працьовитими, і їх праця приносила їм й українській громаді у діяспорі добрі наслідки. На сторінках «Патріярхату» Олекса дослідно, аналітично доказав, хто виконав атентат на о. д-ра Гавриїла Костельника, що був головою Ініціятивної Групи по т. зв. воззєднанню Української Католицької Церкви з Російською Православною Церквою, що сталось у 1946 році на примусово скликаному т. зв. соборі у Львові. Олекса льогічно і фактами доказав, що атентат був заплянований і виконаний КДБ.

Слід підкреслити, що Олекса Горбач, як вище сказано, не належав до реклямних, але вийнятково скромних, глибоко вдумливих науковців. У свойому не легкому житті не кривив душею, признаючись до свойого особистого і національного походження. Він же був учасником багатьох міжнародних конференцій, під час яких мав нагоду зустрічатись з радянськими науковцями. Відомо ж, що тодішні радянські науковці всюди підсували свою пропаганду та висували пів брехню. Олекса Горбач належав до тих, що їх спростовував, чим завдавав радянським «науковцям», себто «ґавляйтерам» від науки чи мало клопотів. Він мав відвагу заступати правду, незважаючи на те, чи це кому подобається, чи ні. Знаємо, що це не легко приходилось робити.

Воднораз приходиться підкреслити, що на жаль більшість української інтелігенції у недалекому минулому, як також під сучасну пору походить з селянських родин. Безперечно, це мало свої позитивні, але й негативні прикмети. До позитивних прикмет слід зарахувати віддану працьовитість з подивугідною завзятістю у здобуванні знання, тоді коли це іншим приходилось легше. Олекса Горбач, що народився у селі Романові, що на Львівщині, у селянській родині, 5 лютого 1918 року, був клясичним прикладом вище сказаного. Після народної школи закінчив середню освіту на Філії Академічної Гімназії у Львові. Олекса маючи особливе замилування до мови, поступив на студії гуманітарного факультету Львівського Університету слов’янської і германської філології у Львові, які 1936-1940 pp. завершив державним іспитом і почав працювати для відомого мовознавця проф. Василя Сімовича. Коротко, перед більшовицько-гітлерівською війною Олекса був мобілізований до Червоної Армії і згодом попав у німецький полон. Йому пощастило повернутися до дому, але воєнна епопея на цьому не закцінчилась. Після цього Олекса поступає до Першої Української Дивізії «Галичина», з якою ділив складну долю у боях з Червоною Армією до закінчення війни у 1945 р. Перейшов американські, не легкі табори полонених у Гесії та Баварії, з яких виходить на волю і вже у роках 1947-1948 продовжує студії на Українському Вільному Університеті, закінчуючи докторатом, а згодом став доцентом УВУ.

Д-р Олекса Горбач був запрошений на лектора польської й української мов до Гетінгенського Університету у роках 1952-1956. У роках 1956-1960 викладав у Марбургу та Франкфурті над Майном 1958-1965. У 1963 році став надзвичайним професором славістики на Українському Католицькому Університеті у Римі, а 1965 року був покликаний Франкфуртським Ґете-університетом на новостворену катедру слов’янської філології. Це тільки дуже схематичний перелік праці на позиції викладача і професора. До цього слід додати, що у 1965 р. Олекса став звичайним професором слов’янської філології на Українському Вільному Університеті.

У 1980 році д-р О. Горбач перестав активно викладати, пішовши на заслужений відпочинок, який був для покійного часом завершень багатьох наукових праць, яких не мав можливості здійснити займаючись викладами. Під тим оглядом Олекса був неперевершений. Він написав цілу низку дослідно-наукових праць на мовні теми, що були друковані у різних наукових збірниках, а крім цього мас написаних цілу низку індивідуальних праць, які сам друкував. Можна з певністю сказати, що ці його неоцінені праці запишуться його пам’ятником, з якого будуть користати сучасні і грядучії дослідники і науковці.

До цього конечно треба додати, шо Олекса Горбач був не тільки дбайливий дослідник-науковець, але не менш дбайливий і примірний батько, який разом з своєю милою дружиною д-р Анною-Галею виховали дві дочки: Катерину і Марину та сина Марка, яким дав не тільки дбайливе родинне виховання, але й належну освіту. Отже можемо з певністю сказати, що покійний Олекса сповнив гідно свої обов’язки супроти Всевишнього Господа і Церкви, будучи глибоко віруючим і практикуючим християнином, як батько родини і як член українського народу. Покійний Олекса був справді відданою, працьовитою, чесною людиною та великим українським патріотом. Він записав книгу свого життя добрими ділами, з якою стоїть перед маєстатом Всевишнього Господа Бога і напевно сказав — я прожив гідно і достойно своє життя для добра українського народу і на славу Христової Церкви. Дорогій дружині Анні-Галі, дочкам Катерині і Марині та синові Маркові складаємо глибоке співчуття.

Микола Галів