Прийшовши на урок релігії до школи, я мала перед собою аудиторію різних дітей: в одному класі були мусульмани, свідки Єгови і християни, що належали до різних конфесій, православні, копти, католики, мароніти, мелхіти, халдеї… Постало питання: як із ними говорити про Бога? Вся увага класу була зосереджена на тому, що я скажу. Запанувала тиша, більше недовіри, аніж довіри… Я привітала дітей і сказала, що ми будемо сьогодні говорити з ними про подружжя. В дітей були великі очі: як сестра-монахиня буде нам говорити про подружжя? Діти не сподівалися цієї теми, вони були готові до міжконфесійної і міжрелігійної війни… Я роздала їм тексти про те, як звершується подружжя у мусульман, як у християн різних конфесій. Кожен знайшов свій текст, і ми над ними працювали впродовж чотирьох місяців, вивчаючи історію і значення символів, слів, таїнство. Кожен учень в класі сповнився гідності, бо його Церкву, його релігію пошанували. Через тему подружжя ми не лише побачили, як Церква бачить це таїнство, але полюбили молитви, тексти, жести, символи. Занурились в історію таїнства, в те, які плани Бог має щодо людини. Зрештою ми прийшли до основної теми – Бога. І це був чудовий досвід.
ПОВНІСТЮ СТАТТЮ ЧИТАЙТЕ В ДРУКОВАНІЙ ВЕРСІЇ ЧАСОПИСУ
