Живу ще завдяки УПА*

(Уривок)

Було це 7 листопада 1943 року.

— Як ти представила мене, Олю, як українку чи жидівку? — питала я, йдучи пільною доріжкою в сторону сіножатей біля лісу.

— Будь спокійна, вони про тебе все знають, і між ними можеш бути тим, чим ти є. Вони не ділять людей на раси, тільки на чесних і нечесних.

Я пішла з полегшею, слова Олі підбадьорили мене. І того дня я стала членом геройської УПА.

До липня 1944 року переховувалися ми в лісистих околицях біля Львова. Там перейшла я шестимісячний санітарний курс, який провадило двоє лікарів-жидів і один українець. В нашій групі нарахувала я тоді 12 жидів, з цього 8 лікарів.

Коли в липні 1944 року більшовики знову повернулися в Західню Україну, я дістала наказ піти в містечко Р. і працювати в місцевій міліції. Вісім місяців працювала я як секретарка начальника міліції. Начальник був жид, комуніст, завзятий партієць. Я удавала перед ним симпатичну комуністку. Вигадуючи різні історії з життя в «ґетто», я називала більшовиків моїми визволителями тощо. Начальник симпатизував мені, навіть робив мені подружні пропозиції. Я удавала закохану, і йому здавалося, що відносини між мною і ним щирі і приязні. Тим часом я була у постійному зв’язку з повстанцями. Я інформувала їх про все важливе, що вдавалося мені підхопити в міліції.

Але одного дня на умовленому місці зі зв’язковим мене застукав сам начальник. Він зв’язкового тяжко поранив і, думаючи, що вбив, залишив на місці, а мене відвіз у тюрму. Тим часом зв’язковий, очунявши, рештками сил доповз до своїх і розказав про мій арешт. Я сиділа в місцевій тюрмі, яку зроблено з колишніх касарень. Тюрма була заповнена переважно селянами і то старшого віку. Вся молодь була в УПА. Протягом п’яти тижнів мене допитували 15 разів. Мене мучили й били. В мене на тілі й досі знаки — наглядні свідки тих катувань. Я увесь час мовчала, ні словом не відзивалася, і мене почали досліджувати якимсь жахливим апаратом чи я часом не оніміла. Я не видержала болю й крикнула. Моєю одинокою відповіддю на всі допити були зойки і стогін. А все ж таки одного дня відбувся суд, і там почула я ніби свої зізнання. Мене засудили на смерть, і цей вирок я прийняла з полегшею. Мене дали у камеру смертників. Нас було 24 в кімнатці, яка з трудом могла помістити 12 осіб. Між засудженими була 70-літня бабуся і 12-літня дівчинка. Останню засудили за те, що пасла корову під лісом, ніби на те, щоб повстанцям доставляти молоко.

Кожній з засуджених приписували обвинувачення, яке було абсурдом. Коли погасили в коридорах світло, жінки вирішили всю ніч провести в молитві, щоб гідно зустріти ранком смерть. Стара бабуся зняла з грудей чорний хрестик, на якому блищало срібне знам’я розп’ятого Христа. Всі по черзі цілували хрест, а тоді почали шептати молитви. Я молилася з усіма щиро. Вправді релігія моїх батьків учить, що Христос не є Бог, тільки великий пророк, але цієї ночі я переконалася, що Христос — Єдиний Всемогучий Бог. Не знаю, скільки часу пройшло там у молитві, як раптом почули ми постріли і метушню на коридорах. Стрілянина не вщухала, ми не знали, що сталося, але якась надія вступила в наші серця. За деякий час двері нашої камери відчинилися, а в них стали хлопці, яких я знала з лісу. Тоді містечко Р. було чотири дні в руках повстанців.

Від дня звільнення з тюрми життя моє тісно пов’язане з життям повстанців. Я переходила з ними з одного місця в друге, коли діставала наказ. Наша група складалась з 70-ти вояків, лікарів, трьох медсестер і ще чотирьох жінок. Літом 1945 року перейшли ми в Карпати, де злучились з двома іншими групами. Спочатку в гори більшовики не заходили, і ми жили деякий час спокійно. Але вже пізньою осінню почалися щораз частіші бої, і тоді наш шпиталь поповнився, і праці в ньому було дуже багато.

* Передруковано за «Українськими Вістями» з 26 березня 1981 р. Едмонтон, Канада.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>