Злочинне «воз’єднання» Української Католицької Церкви з Російською Православною Церквою

Тому тридцять один рік, Міністерство Внутрішніх Діл (МВД) в СССР, за наказом своїх кремлівських можновладців і за благословенням «Святішого Патріярха всієї Руси», по закінченні другої світової війни, приступило до ліквідації Української Греко-католицької Церкви. Причина цього була політична — позбутися твердині українства. Цю ліквідацію вони назвали «воз’єднанням» з «матірю» Російською Церквою.

Масові арешти стали головним чинником МВД у підготовці «воз’єднання». Всі владики, священики і вірні опинилися за ґратами. Ціль: стероризувати, застрашити вже застрашених ґестапом людей, зломити психічний спротив.

МВД вибрало оо. Костельника, Пельвецького і Мельника на своє знаряддя для переведення «добровільного воз’єднання». Ця трійка, названа Ініціятивною групою, на наказ, МВД звернулася до Ради Міністрів УССР з проханням про одобрення її ініціятиви та надання їй повновластей для підготовки і переведення «воз’єднання». Прохання було сповнене, Ініціятивній групі дали повновласті і силу екзекуції, засоби примусу до виконання її заряджень. На доказ наводимо наказ о. Костельника о. Дуткевичеві:

«До Всечеснішого о. Дуткевича Євгена, пароха церкви св. Петра і Павла у Львові. Повідомляю Вас, що, оскільки до 5 ц. м. Ви не приступите до ініціятивної групи, то від того дня не зможете правити Служби Божі ні в одній церкві, а одночасно втратите всі права пароха. О. д-р Костельник Гавриїл, Голова Ініціятивної групи, Львів, 3/ІІІ 1946 р.» Під цим листом округла печатка з трираменним хрестом і з написом «Ініціятивна Група по Воз’єднанню Греко-Католицької Церкви з Православною Церквою в західніх областях України».

Знову ж в документі «Діяння Львівського Собору» читаємо такі інструкції уповноваженого у справах Московської Православної Церкви товариша Харченка: «Ініціятивна група по воз’єднанню Греко-Католицької Церкви з Руською Православною Церквою санкціонується у Вашому складі, як єдиний тимчасовий церковно-адміністраційний орган, якому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західніх областях України і проводити справу воз’єднання зазначених парафій з Руською Православною Церквою».

Ініціятивній групі наказано подавати до МВД імена священиків, монахів і світських людей, які не повинуються владі Ініціятивної групи.

Дня 19-го лютого 1946 р. Ініціятивна група, до якої МВД «кооптувало» ще інших застрашених 10 священиків, під фірмою делегації Української Греко-католицької Церкви, виїхали зі Львова до Києва. Тут її офіційно прийняв Київський митрополит Йоан і поблагословив її задум «воз’єднання» з Російською Православною Церквою. Тут відбулося спільне Богослуження, на якому о. Гавриїла Костельника вшановано мітрою і золотим хрестом, а оо. Пельвецького та Мельника висвятили на православних єпископів.

Дня 25-го лютого 1946 р. ця делеґація була вже у Львові. Вона негайно вислала до 225 священиків доручення приїхати до Львова на «Собор». Покликано також таких, які могли б опонувати «воз’єднанню», та ніхто з них не явився.

Дня 6-го березня відбулися передсоборові наради двадцятьох священиків із президією Ініціятивної групи.

Дня 8-го березня до Львова приїхало 216 священиків із Львівської, Станиславівської та Перемиської єпархій. Всім оплачено подорож, побут в готелях і дієти. «Собором» провадили оо. Костельник, Пельвецький і Мельник, секретарювали оо. Павлосюк і Ванчицький. Президія, для оправдання своєї невиборної функції, зложила таку заяву: «І пощо, навіщо потрібна тут формальна процедура вибору президії. Може на світських зборах цього уникнути не можна».

По цій заяві о. д-р Костельник оголосив порядок нарад «собору». На «соборі» були представники Російської Православної Церкви та МВД. В присутності таких гостей наступили промови «делегатів» повні «ентузіязму» до «воз’єднання» та про потребу зірвати з Римом. Наступило очевидне одобрення внеску за «воз’єднання» голосуванням — без спротиву. Схвалено також резолюції.

По цій театральній процедурі о. Костельник представив «соборові» оо. Пельвецького і Мельника вже як православних єпископів, яких висвячено в Києві перед «собором». Більшість учасників «собору» не знали досі, що Ініціятивна група вже в Києві перейшла на російське православ’я.

Дня 10-го березня екзарх України, Київський митрополит, відправив Богослуження в соборі св. Юра в сослуженні нових православних єпископів Антонія Пельвецького та Михаїла Мельника. Цим Богослуженням закінчився цей брутально накинений Москвою псевдособор для «добровільного воз’єднання Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою»; так само добровільно, як добровільно наступило воз’єднання Західніх Земель України з УССР в 1939 p., чого багато із нас були свідками.

Дальша історія цього «воз’єднання» це страждання українських християн, які загально відомі. Проти цього брутального «воз’єднання» гідно виступала в 1946 р. вітка Української Греко-католицької Церкви поза межами України. До цього протесту тоді долучилася Апостольська Столиця і також Українська Православна Церква, яка рішенням свого Священного Собору Єпископів із митрополитом Полікарпом гостро засудила це нехристиянське «воз’єднання» в цілі винародовлювання українців (Церква і життя, ч. З, 1946 р.)

Цей «собор» увійде в історію християнства як собор розбійників (concilium latrocinium), а для нас українців — це Полтавський погром та угода в Переяславі. Тому з огидою читаємо звернення Московського патріярха Алєксєя до заляканого духовенства і вірних нашої Церкви: «Ваша Мати свята Руська Православна Церква, яка нині приймає Вас у своє серце, не переставала протягом усіх цих віків Вашого від неї відлучення зідхати перед Господом, молячи Його милосердя про відновлення нашого єднання та про те, щоб очам Вашим духовим відкрились помилки Римської Церкви й та неправда, яку вона змішала з істиною, відходячи в XI столітті від єдинства з Вселенською Православною Церквою. Та славити Бога, молитви св. Церкви, трудами і подвигами яких вона так пребагато украшена і молитвами яких вона стоїть непорушно, в цей день, ми віруємо, зіллють свою радість і хвалу Богові з нашими. І буде велика радість і на землі і на небі. Воістину — це новий день торжества Православ’я».

Що цей «собор» був чисто політичним актом, про це також свідчить телеграма Московського патріярха Алєксєя до вірних нашої Церкви: «Будемо ж від нині спільно в ограді істинної святої Православної Церкви довершувати своє вічне спасіння і вести до нього своїх духовних чад. Будьте вірними і слухняними чадами святої Руської Православної Церкви, а Бог мира й любови нехай буде з усіми Вами від нині і до віку».

Йдеться отже про те, щоб українців зробити слухняними чадами російської огради — Церкви. Та до цеї огради ані Ватикан, ані Москва заганяти нас не мають права, бо ця ограда намірена на вбивство не лише нашої Церкви, але і нашого українського народу, який заіснував з волі Бога.

Проти цеї диявольської концепції злиття народів протиставимо нашу християнську концепцію За Єдність Церкви і Народу — концепцію окремої української огради — Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви. Ані Рим, ані Москва не мають морального права розбивати і нищити нашу ограду, якій на ім’я п’ятдесятмільйоновий український народ. Його ніхто знищити не зможе, бо «і неситий не виоре на дні моря поля…»

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>