Рішення, що ними твориться людське середовище, можуть спричинитися до виникнення гріховних структур, що, пригнічуючи людину, перешкоджають повноті її самореалізації. Усунення таких структур і заміна їх правдивими формами спільного буття завдання, що вимагає мужності і витривалості Іван Павло ІІ. Сотий рік, §38
Дещо про архітектуру
Якось я розмовляв із друзями про архітектуру. Почали, звісно, з того, що от колись вміли будувати, а зараз… Дійсно, чомусь Колізей, незважаючи на руйнівні сили природи, історії і самих людей, які близько тисячоліття дослівно розбирали його на будматеріали, стоїть і досі та ще й здатен приймати туристів. Я не впевнений, що сучасні київські чи львівські новобудови простоять стільки ж, уже не кажучи про якість функцій, які вони мали б виконувати. Або інший приклад – Пантеон. Як відомо, його купол зведений із бетону. Дивовижна річ: дерево гниє, метал іржавіє, цегла кришиться, а лише бетон (теоретично) здатен повністю пережити людство в практично незмінному вигляді. Я десь читав, що навіть сучасні залізобетонні конструкції не такі тривкі – через мікротріщини в бетоні просочується волога, яка за декілька десятиліть починає роз’їдати іржею напружену арматуру, і це загрожує всій будові. Зрештою, проблеми із залізобетонною інфраструктурою вже відчутні у багатьох країнах, починаючи від США і закінчуючи нашим «совдепівським» будівельним фондом.
Далі в нашій розмові з друзями ми зійшлися на тому, що направду дискутуємо про структури. Мовиться ж бо не просто про використані матеріали, а про внутрішні структури самих матеріалів та структуру будівлі, утвореної з них. Структура вимагає доброго теоретичного розрахунку, майстерного практичного виконання і подальшого належного утримання. Але згодом наша бесіда повернула на те, що на архітектуру кожної доби впливали й зовсім інші структури – людські.
Безперечно, структура матеріалу для будівництва важлива так само, як і продумана структура самої споруди. Але чи не найважливішою є людське суспільство, здатне витворити всередині себе всі необхідні людські структури, що дозволять спроектувати і майстерно виконати заплановану будівлю. До прикладу, в Середньовіччі фах передавався із покоління до покоління, що вже було певною дуже добре продуманою структурою. Тому будівництво монументальних споруд хоча й тривало довго, часом поколіннями, запевнювало тисячолітню гарантію якості.
Однак людські структури відповідальні й за те, щоби поставити якісний запит на зведення добротної споруди (ми ще говоримо про матеріальне та естетичне, поки що не чіпаємо духовне). Тобто саме суспільство має відчувати потребу в її існуванні. Тому від загадкових і трохи наївних теорій про те, чому ж сьогодні у нас ніхто не спроможний збудувати новий Колізей або Пантеон, ми дійшли до простого і водночас жахливого висновку: так є, бо суспільство вже не здатне мислити так масштабно і не створює відповідних структур, які забезпечили б таке мислення. Воно для цього надто фрагментоване і надто зациклене на сьогочасних питаннях.
Структури гріха
Викладені вище думки мали б полегшити розуміння інших структур – структур гріха. Передусім очевидно, що вони народжуються в структурах суспільства. Структурний або системний гріх існує саме тому, що ті чи ті вади суспільства чинять тиск на кожного свого члена, який інакше цього гріха, найімовірніше, не допустився б.
Наприклад, є фірма, яка запроваджує внутрішнє оцінювання ефективності своїх робітників і від цього узалежнює їхню заробітну платню або нарахування бонусів. Це майже напевно створює в колективі напругу і нездорову конкуренцію. Тепер людині замало просто добре виконувати свої обов’язки, тепер треба працювати краще за інших. Простими словами: на рівному місці створюється ситуація, в якій завжди буде хтось, хто опиниться в програші. Це стимулює до праці не на результат, а на оцінку, не кажучи вже про те, що починають використовуватися нечесні методи конкуренції. А коли на додачу згадаємо, що оцінювання у підсумку проводять власне менеджери, тобто люди, а не машини, то розуміємо, що воно відкриває перед нами широкі перспективи внутрішньої корупції. Ось так непродумане бажання підвищити ефективність праці руйнує колектив зсередини.
Те, чого забракло структурі оцінки в наведеному щойно прикладі, зараз модно називати емпатією, попростому – людяністю. Кожний ефективний менеджер незалежно від того, в якій сфері він працює, знає, що бажані результати досягаються завдяки створенню здорових і приязних людських стосунків у колективі. Іншими словами, все залежить від людських структур, які ми створюємо. Якщо структура відносин у офісі, родині, державі або, приміром, парафії спонукає до щирості, якщо вона вітає прояв добрих почуттів, ставить акцент на взаємодопомогу, повагу і просту небайдужість, то це неодмінно створюватиме структури любові в усіх таких міні-суспільствах. Якщо ж структура відносин впроваджуватиме конкурентну модель із «переможцями», але й обов’язковою присутністю «переможених»; залежність від необ’єктивної оцінки іншого; якщо надмірно заохочуватиме крайній індивідуалізм, то це не витворить жодних інших структур, аніж структури гріха.
Зауважмо, що прибуток – фінансовий, емоційний, політичний чи будьякий інший – можливий в обох типах описаного суспільства. Приклади? Будь ласка. Скажімо, у Фінляндії діти вчаться лише близько трьох годин на день, у них не існує контрольних або тестів і вони майже ніколи не отримують домашнього завдання. Але це одна з найбільш ефективних освітніх систем у світі, котра торік, здається, посіла другу чи третю сходинку, на відміну від США вони замикали третій десяток. Я вже не згадую тут про спадкову радянську систему, яку ми унаслідували ще від прусських гімназій початку ХІХ століття. І подібні приклади можна наводити в усіх галузях суспільної діяльності з різних кінців світу: економіці, релігії, політиці…
Впорядкування як структурний перехід від гріха до любові
У чому ж причина? Чому фінська молодь більш ерудована, начитана, володіє більшою кількістю мов і має міцніші родинні стосунки з батьками, аніж китайська, американська, італійська чи українська? Школа у Фінляндії дає максимальне навантаження, яке дитина здатна ефективно витримати. Така кількість годин праці в класі оптимальна для глибокого засвоєння матеріалу. Оціночних тестів немає, бо весь виклад матеріалу побудований на зацікавленні та заохоченні, а не на карних санкціях за невивчення того, чим учитель навіть не намагався зацікавити. Домашнє завдання учням не задають, тому що умови для ефективної праці створені в межах лекційних годин, а інший час свідомо віддається для зміцнення родинних стосунків (це передбачене й у тривалості робочого дня батьків), дружби та глибшої соціалізації дітей.
Структури, які ми вибудовуємо в суспільстві, навіть у межах однієї родини чи конкретного робочого колективу, неодмінно продукують або можливості для любові, або можливості для гріха.
Перекручення засобів і цілей, яке доходить аж до надання вартості остаточної мети туму, що є лише засобом для її досягнення, або до трактування осіб як звичайних засобів для досягнення якоїсь мети, породжує несправедливі структури, які «утруднюють і практично унеможливлюють християнське життя згідно із заповідями Найвищого Законодавця» (Папа Пій ХІІ. Промова 1 червня 1941 р. ; Катехизм Католицької Церкви, §1887).
Та повернімося на хвильку до архітектури. Як постає структура будівлі? Це відбувається завдяки точному розрахунку сили тяжіння і спротиву матеріалів цій силі. Кожна структура – це і є впорядкування сил, які діють одна на одну. Так само вибудовується єрархія цінностей спільноти. У людських структурах вниз тиснуть дуже прагматичні сили, які, маємо це розуміти, далеко не завжди є злі. Здебільшого морально нейтральні. Спочатку треба забезпечити базові людські потреби: їжу, сон, безпеку, у тому числі впевненість у завтрашньому дні. Окремі блоки наступних поверхів структури відповідають за задоволення потреб вищого порядку: творчість, самовираження, самопізнання, взаємна любов тощо. Усі вони врівноважуються спротивом таких моральних «матеріалів», або цінностей, як готовність працювати задля спільного добра, солідарність, пошана до іншого. З протилежного кінця діють хтивість, кар’єризм, безсоромність, егоїзм, зневага.
Реформа структур вимагає уяви
Мистецтво розбудови гармонійної людської структури було дещо розкрите в попередніх прикладах. Здається, нам у наших українських реаліях трохи бракує уяви при виконанні важливого завдання суспільного конструювання. Чомусь люди, які роками працюють за кордоном, звикли звертати увагу лише на видимі плоди тамтешніх суспільних структур, а не на їхню конструкцію, не на закладену в них систему рівноваг.
Звісно, такі структури гріха, як егоїзм, корупція, прояви державного тоталітаризму, непошана до людського здоров’я, стану навколишнього середовища і багато інших, присутні не тільки в Україні. Вони є і в інших країнах, навіть тих, що формують перший ешелон західної цивілізації. Але погляньмо, який там рівень усвідомлення цих структур гріха, яка довга історія протидії їм суспільних рухів, Церкви, навіть «одиноких воїнів» на зразок Махатми Ганді, Мартіна-Лютера Кінга, Нельсона Мандели, Матері Терези, Івана Павла ІІ…
Правильне розташування пріоритетів, повага до себе, пам’ять про те, що на першому місці має бути Бог, а не я, не купиш у супермаркеті. Всі ці речі набуваються шляхом тривалого, часом болючого досвіду дозрівання. Як суспільного, так і особистого. Є велика спокуса говорити про структури гріха в Україні, перераховуючи їх, називаючи, бідкаючись і звинувачуючи всіх і вся. Я ж пропоную поглянути ширше. Зазирнімо далі – в досвід інших суспільств. Далі – в досвід інших епох. І ще далі – в досвід вічного Бога, який всі ці епохи та суспільства створив. Не нарікаймо й не зупиняймося на простій констатації проблем і викликів, а включімо власну уяву та ідімо в бік Світла!
о. Юрій Блажиєвський, священик Згромадження отціворіоністів, настоятель парафії Божого Провидіння у Львові, духівник львівського товариства студентів-католиків «Обнова», головний редактор журналу «Скинія»
