Зображення неба у візантійському мистецтві

В античній літературі образ неба із сузір’ями часто характеризується епітетами, пов’язаними з покровом, вишукано та майстерно прикрашеним візерунками. Приклади цього часто трапляються в творах античних авторів – Платона, Есхіла та Евріпіда.

Ці класичні образи, очевидно, були такими яскравими, що їх буквальне втілення можна зустріти як на мозаїці синагоги VІ століття в Наарані, де персоніфіковане Сонце одягнене в зоряну мантію, так і в мініатюрах Паризького псалтиря (близько 950 р., Національна бібліотека, Париж), де представлена алегорична фігура Ночі в образі жінки у темно-синьому покрові-плащі. Останній здіймається вгору, ніби знизу його піддуває вітер, і має вигляд небосхилу, всіяного візерунком зір. Образ майже буквально відповідає словам Есхіла про те, що ніч вкрила світло своїм візерунковим одягом. Зоряний плащ персоніфікованої фігури Ночі на мініатюрі недарма вигнутий над нею півколом: попри традицію зображати покров напнутим тут втілені цілком реальні природні спостереження, адже саме в нічному зоряному небі його куполоподібна, вигнута півсферою форма виглядає найбільш очевидною.

Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу