З ініціативи Московського Патріярхату 21-23 червня 1994 р. в Свято-Данилівському манастирі у Москві відбулася міжконфесійна конференція «Християнська віра і людська ворожнеча». В ній взяли участь представники всіх конфесій, які офіційно були визнані за часів існування радянського суспільства. Крім цього, на конференцію були запрошені науковці, громадські діячі та представники християнських об’єднань з європейського та американського континентів. Хоч за часів Радянського Союзу Українська Греко-католицька Церква була забороненою, вважалася неіснуючою, останнім часом у Москві почали рахуватися з реаліями, з тим, що УГКЦ була, с і буде, а тому потрібно іти на діялог, на співпрацю при вирішенні конфліктів.
Від нашої Церкви на цю конференцію був запрошений Блаженніший Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. Оскільки Блаженніший мав уже запрограмовану поїздку у Рим, він делегував у Москву владику Михаїла Колтуна та священика-редемпториста о. Михайла Волошина.
Днями кореспондент «Мети»* зустрівся з владикою Зборівським Михайлом і попросив його розповісти про роботу цієї конференції.
— В останні роки на території колишнього Союзу виникає чимало кровопролитних конфліктів, в яких беруть участь і християни. Власне, для того, щоб і Церква могла подати свій голос при вирішенні цих проблем, і була скликана ця міжконфесійна конференція.
Під час її роботи з доповідями виступили митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил, Апостольський адміністратор для католиків латинського обряду в Росії Тадеуш Кондрусевич, голова Союзу Євангельських Християн-Баптистів Росії П. Коновальчик та ряд інших учасників.
Після доповіді Митрополита Кирила я взяв слово, щоб засвідчити, що Українська Греко-католицька Церква, яку тривалий час переслідували, вийшла з підпілля і відновлює свою діяльність Це була хороша нагода перед такою авдиторією сказати правду про нашу Церкву. На жаль, впродовж довгих років інформацію про УГКЦ можна було почерпнути, здебільшого, лише з чужих джерел. А вона не завжди була правдивою та об’єктивною.
Другий мій виступ був за круглим столом, в комісіях, коли ми опрацьовували причини конфліктів, які мають місце в країнах Співдружности. Там я вже в більшій мірі зміг розкрити стан нашої Церкви і причини цих конфліктів. У своєму виступі я акцентував увагу на тому, що в період існування Союзу Православна Церква була інструментом радянської влади для нищення цілої нашої Церкви, а не лише храмів. А зараз храми стають причиною конфліктів.
Я привіз із собою у Москву перекладені на російську мову деякі документи: статистичні дані, витяги із газети «Вісті з Риму» про те, що напередодні великого ювілею тисячоліття хрещення Руси-України Глава УГКЦ Блаженніший Мирослав-Іван примирився з Римо-католицькою Церквою Польщі та простягнув братську руку для примирення і з Московським Патріярхатом. Серед документів було і «Пастирське Звернення Блаженнішого Мирослава-Івана Кардинала Любачівського про єдність святих Церков», перекладене на російську мову. Коли вийшло «Пастирське звернення», то Московська Патріярхія його від нас не отримала. Вони вже іншими шляхами отримали українськомовний текст і намагалися його перекладати. Я мав приблизно 35 примірників цього документу. Після свого виступу я сказав, що залишаю їх на столі, а хто захоче, то може собі взяти для ознайомлення. На диво, всі зацікавилися цими матеріялами, і мені навіть було незручно, що всім не вистачило. В якійсь мірі допоміг мені ігумен манастиря, який відксерив ще 50 примірників.
Зразу ж після свого виступу я відчув, що ряд представників різних конфесій зацікавилися мною як представником УГКЦ. До мене підходили з різними запитаннями, цікавилися станом Церкви, стосунками з іншими конфесіями, сьогоднішніми проблемами і т.д. Наша делегація підняла питання про те, щоб надати можливість всім бажаючим познайомитися з історією, життям та діяльністю УГКЦ. Виступаючи, ми намагалися, щоб учасники конференції могли отримати правдиву і точну інформацію про нашу Церкву. Певну інформацію про життя, стан і відносини намагалися подавати в кола Московської Патріярхії і в приватних розмовах. Сьогодні в деяких колах Московської Патріярхії (я не можу сказати, що в усій РПЦ) відчувається зацікавленість до УГКЦ. Вони добре усвідомлюють, що за радянських часів Православна Церква була знаряддям нищення. Але, мабуть, не хочуть на цьому акцентувати, а хочуть шляхом мирного діялогу вирішувати всі проблеми, які виникають сьогодні.
Конференція закінчила свою роботу. Від імени всіх учасників було випущено «Звернення» та «Підсумковий документ». Одноголосно було прийняте рішення про утворення робочої групи з 20 осіб, представників різних Церков і конфесій. Наша Церква входить в Католицькі Церкви, і її, мабуть, буде представляти Апостольський адміністратор для римо-католицької Росії Тадеуш Кондрусевич. У нас є постійні контакти з Римом, тому я в цьому не бачу ніякої проблеми. При вирішенні певних питань ми будемо співпрацювати, будемо консультуватись і разом їх вирішувати.
Найближчим часом буде випущена брошура, в якій будуть надруковані доповіді, виступи в комісіях, «Звернення», «Підсумковий документ» та інші матеріяли цієї конференції.
Після повернення я доповідав Блаженнішому про нашу поїздку в Москву і наголосив на тому, що ми дуже мало подаємо про себе інформації в світ, в сфери інших конфесій, а також мало отримуємо інформації про позиції, якісь аспекти діяльности тої чи іншої Церкви, особливо якщо це стосується нас.
Ось ще один приклад, який підтверджує мої слова. Коли на зустрічі Глав Церков з Леонідом Кравчуком зайшла мова про регабілітацію УГКЦ, то я зрозумів, що присутні на зустрічі або не знають, або вже забули, що на нашому Синоді було проголошено неважність собору 1946 року. Думаю, що й наші вірні не всі знають, що був уневажнений собор 1946 року. А все це тому, що мало акцентувалося на цьому, мало було інформації. Ми повинні говорити про себе. Тоді це буде голос Церкви.
Записав Богдан Крив’як
* «Мета» — двотижневик Львівської Архиєпархії УГКЦ, 27 липня 1994 р.
