Зустріч відкрив голова крайової управи Українського Патріярхального Т-ва в США Олександер Пришляк. Приїзд Владики Юліяна стався для нас не приготовано, і тому ця наша зустріч випала скромною і не багаточисленною. Все ж таки нам буде приємно послухати думок Владики про ситуацію нашої УКЦеркви в Україні та про підготовку Собору нашої Церкви, що заплянований на 1996 рік. Після короткого представлення О. Пришляк попросив Владику Юліяна поділитись своїми думками про згадані проблеми.
Після проведеної молитви Владика Юліян сказав, що вже давно, ще з Польщі, вибирався приїхати до США, але не міг одержати візи, бо тоді гадали, що він тут залишиться. Тим разом пощастило. «Перед тим, як я мав їхати до США, відбув свої наради Постійний Синод УКЦеркви. На цьому форумі зголосив свою поїздку до США і Канади. Блаженніший Мирослав-Іван поблагословив мій плян відвідати деякі українські громади і зустрінутись з вірними, а зокрема з діячами мирян, як також із соборовими комітетами, а такі комітети повинні бути, — сказав Владика Ґбур. — Це не моє зарядження, але їх перед роком такі зарядив епархам створити Постійний Синод».
Владика сказав, що він в Україні тільки що один рік. Номінація на помічника єпископа була для нього несподіванкою, бо для нього не був підготованим під кожним оглядом. «Сьогодні Львівська Архиепархія є на моїй голові, бо Блаженніший є в похилому віці і має інші справи. Мої перші враження з У країни є дуже прикрі. Зрештою ви самі добре знаєте. Вплив комунізму не залишився безслідно. Там з людиною ніхто не числився і подекуди так ще залишилось. З постанням незалежности української держави людина тільки щось відчула, трохи свободи, але немає цієї духовно-психологічної переміни. Біда в тому, що сьогодні, коли хтось приходить до консисторії з якоюсь справою, то приходить з настановою, що вона мусить бути полагоджена виключно так, як клієнт бажає, а не інакше. Провід церкви в таких випадках є у складній ситуації».
«Друге складне питання, це є питання священиків, до речі, це є моє питання до розв’язки, — сказав Владика. — Слід підкреслити, що є багато родів священиків. Говориться про священиків з підпілля. Підпілля також не є однородним, бо є священики з підпілля, які були виховані професорами богословських академій, василіянами, редемптористами, студентами і приватними школами, як о. Каців й інші. Інша категорія священиків є ті, що походять з православ’я, це також не є одна група священиків, бо кінчали різнібогословськішколи: Ленінград, Москва, Одеса, Київ. Всі вони були різні. Тут треба вже додати найновіших випускників з Рудна. Це все треоа зінтегрувати. Вони всі не знаються, вони не любляться, ревалізують з собою. На жаль, деякі з тих священиків є на дуже низькому рівні. Додатнім у них є те, що вони були побожні, але це все ще замало. Отже, йдеться про справжню богословську підготовку».
«Є також позитивні моменти. Йде повільне, але поступове піднесення богословського рівня. Починаються душпастирські курси, є Інститут християнської культури, який добре діє, почалося навчання у Богословській Академії. Є бажання вчитися, це є дуже позитивне. Також позитивним явищем є, що існує гарний мирянський рух. Приходять миряни, які бажають навчитись, щоб самим провадити катехитичні навчання. Такі миряни зголошуються не тільки зі Львова, але й інших міст. Також приїжджають з Казахстану, Сибіру… Це є позитивне явище. Цей рух є позитивний, і треба сказати, що миряни не є звільнені від проповідування. Дуже позитивним є явище, що існує інститут християнської культури, який є прилучений до католицького університету у Люблині. Ті випускники будуть мати державно визнані дипльоми не тільки в Україні. Ми також починаємо курси для українських священиків. Це є велика проблема, бо їх є багато, біля чотириста. Це не так легко все охопити. Ми не маємо для цього потрібних приміщень, щось у цій ситуації треба буде робити. Ми маємо людей, а не маємо приміщень, а ви тут маєте гарні приміщення, а не маєте людей», — сказав Владика Ґбур.
Після цього загального, далеко не повного з’ясування ситуації в Україні Владика зупинився над проблемами підготови собору УКЦеркви, що має відбутись у наступному році. Владика Ґбур ще не був єпископом, як синод був призначив його займатись підготовкою собору.
З приводу такої нагоди, як 400-ліття Берестейської Унії, варто подивитись в минуле і глянути в майбутнє. «На жаль, ми ні в Україні і тут, в діяспорі, не маємо ясної концепції щодо нашої Церкви». — сказав Владика, — «Ми багато працюємо, але в тому немає якогось ясного пляну. Коли ми ближче приходимо додати відбуття цього собору, то ставиться різні питання, а чи це має сенс, що ми для цього належно не підготовані і т.д. Це є все правда. Знову ж, все це ставити під знак запитання є неправильно. Треба підкреслити, що собор не може бути тижнева чи тридневна сесія, яка вирішує і прийняте здійснює. Знаємо, що Вселенський Собор Ватиканський ІІ відбувся на протязі кількох років».
Закликом собору повинно бути відродження християнської України і за церковний екуменізм. Синод поручив, щоб в кожній єпархії створити соборові комісії, а координатором цих комісій має бути Владика Ґбур. Владика підкреслив, що не бажає у тій справі нічого сугерувати тим комісіям. Бо вся краса буде в тому, коли комісії спонтанно будуть висувати свої думки і пропозиції. У Львові вже є створені комісії душпастирські, родини, преси, харитативні, економічні, молоді і культури й інші. Зрозуміло, що не можна тих всіх комісій творити тут, в діяспорі.
Першу сесію запляновано відбути під кінець жовтня наступного року. Постійний Синод вирішив, що на цій сесії Собору повинно бути обговорення: «Місце нашої Церкви у Вселенській Католицькій Церкві». Ми повинні собі відповісти, якою є наша Церква — Східньою чи Західньою. Ми ці справи мусимо собі визначити. В Церкві в Україні є ціла нерозбериха. Підпільна Церква створила собі свою Літургію, це так не може бути. Тут треба буде розглянути богословські, соціологічні, історичні й інші питання. До речі, сам собор не буде вирішувати жодних справ, на ньому будуть висуватись різні пропозиції, сугестії й думки, а всі вони стануть дійсними тільки тоді, коли їх затвердить Синод Єпископів. «Це виглядає на довгу дорогу, але вона найбільш правильна», — підкреслив Владика Ґбур.
Після висловлених інформаційних думок Владикою Юліяном поставили питання і висловили свої думки: о. диякон Юрій Малаховський, М. Турецький, д-р Іван Сєрант, Степан Гробельський, Оксана Щурова, Уляна Старосольська, Юрій Навроцький, Осип Труш, Ярослав Пастушенко, о. М. Трояновський, М. Галів. Серед поставлених питань були: чи є співпраця, діялог нашої УКЦеркви з православними? Чи має наша Церква юрисдикцію поза Збручем? Чи є старання, щоб передвоєнна власність нашої УКЦеркви була тепер повернена. Справа нашої Церкви на Закарпатті і два окремі листи Папи до Блаженнішого Мирослава-Івана і єп. І. Семедія. На всі поставлені питання Владка дав вичерпні відповіді. Справді, це був цікавий і корисний обмін думок, корисний як для Владики Юліяна, так і для присутніх учасників.
Ведучий Олесь Пришляк подякував Владиці Юліяну за цінні інформації і запросив усіх на каву. Зустріч закінчено молитвою.
