Звернення до духовенства і мирян Львівсько-Галицької Єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

Слава Ісусу Христу!

Всечесні Отці Дорогі Брати і Сестри!

Наша Рідна Земля, наш народ і наша багатостраждальна Українська Церква споконвіку мають тяжку долю. І тепер, з часу третього відродження УАПЦ, з гіркотою і болем стверджуєм, що знову в руїну обертається душа нашого народу — свята православна віра наших дідів і прадідів. Сили зла заздрісно, часто з політичних чи інших користолюбних мотивів стараються роздерти Господній хитон нашої Церкви.

Вдатися до Вас із цим зверненням спонукали мене невідрадні події останніх днів у нашій Єпархії.

8 вересня 1996 року до Свято-Успенської Церкви м. Львова несподівано прибув Його Святість наш Патріярх Димитрій.

Під час Божественної Літургії Предстоятель нашої Церкви зачитав свою патріяршу грамоту, видану ним же самим. Текст грамоти гласив про надання ставропігії Львівській Свято-Успенській Церкві. Як відомо, ставропігія — це підпорядку­вання даного храму безпосередньо тільки Патріярху (Предстоятелеві), а не місцевому (правлячому) Єпископові (якщо на те с поважні причини, наприклад, коли правлячий Єпископ не призначає священика для служіння або коли Єпископ допустився єресі, тобто коли через свої дії став відлученим від Церкви).

Між тим, своїми протицерковними безпідставними діями Патріярх Димитрій принизив не тільки мене, як настоятеля Св. Успенського храму, але й мирян цієї парафії, бо не вважав навіть за потрібне бодай повідомити заздалегідь про свій приїзд і про парафіяльні збори, скликати які того дня, 8 вересня, несподівано запропонував безпосередньо після Літургії.

14.09.1996 року Патріярх Димитрій допустив ще одне серйозне канонічне порушення. Це сталося під час прес-конференції у Львівському музеї історії релігії (у приміщенні колишнього римо-католицького Домініканського Собору), коли-то Його Святість оголосив указ про відчислення мене. Правлячого Архиєрея, того ж дня зі складу Єпископату УАПЦ.

Такий патріярший указ є, передовсім, самочинним, тобто порушує церковно-канонічне право Вселенського Православ’я, закони якого зобов’язаний виконувати і Патріярх УАПЦ, також Статут про управління УАПЦ (розд. III «Архиєрейський Собор», п. 7а). Адже Статут цей мас юридичну силу, він зареєстрований 5 червня 1995 року згідно наказу Міністерства України (див.: протокол N 5 засідання Ради (дорадчого органу) Управління у справах релігійних організацій). У названому ІІІ-му розд., у п. 7а, зокрема сказано, що тільки «Архиєрейський Собор» також судить канонічні порушення єпископа, розглядає скарги на Архиєрея, виявляє непорозуміння між двома чи більше Архиєреями, вирішує справи заборони Богослужіння духовних осіб на підставі внеску церковного суду згідно цього Статут) і (відповідних канонічних) правил та вносить рішення в справах відлучення від Церкви».

Така неврівноваженість Патріярха у своїх словах і діях, особиста амбіційність вносить замішання і шкідливий розлад у життя нашої Церкви.

А між тим, згідно з 34-им Апостольським каноном, Патріярх (Предстоятель) ніколи не може діяти сам без погодження з усіма Єпископами своєї Церкви поза своєю Єпархією (в даному випадку поза Київською Єпархією). Також про це твердять інші церковні канони Вселенських Соборів (І Всел., 6, 7; II Всел., 2, 3; III Всел., 8; IV Всел., 28; Трульський Собор, 36, 39; Антіохійський Собор, 9).

Ще одним із численних порушень церковних законів з боку Патріярха Димитрія є те, що він уже неодноразово здійснював (протягом 1994-1995 pp.) рукоположення священиків на території Львівсько-Галицької Єпархії без жодного погодження зі мною, правлячим Архиєреєм. За порушення церковних законів в данім випадку Його Святість Димитрій безумовно підлягає зняттю із Патріярха, як також – взагалі із духовного сану. Таке покарання має стосуватися і тих священиків, що їх він неканонічно висвятив (див.: 35-те Апостольське Правило (і тлумачення до нього), а також: І Всел., 15; II Всел., 2; III Всел., 8; IV Всел., 5 та ін.).

Факти свідчать, що дії Патріярха Димитрія в межах цілої нашої УАПЦеркви (а не тільки Львівсько-Галицької Єпархії) є часто некерованими і непогодженими із Законами Церкви Божої. А це щоразу спричинює тільки прикрі непорозуміння між Патріярхом, Єпископатом, духовенством і мирянами.

У цей відповідальний час у житті нашої Української Автокефальної Православної Церкви закликаю Вас усіх, мої улюблені, твердо й непохитно стояти за святі ідеали автокефалії нашої Церкви.

Як правлячий Архиєрей Львівсько-Галицької Єпархії, прошу Вас і надалі в питаннях віри й моралі постійно мати перед собою (для орієнтації при виконанні своїх обов’язків) Церковні Правила і Статут нашої Церкви. При тім хочу нагадати всім Всечесним Отцям і дорогим мирянам 49-те Апостольське Правило, яке каже: «нехай нічого не здійснюють священики… без волі (правлячого) Єпископа, бо йому довірено Божих людей (мирян) і він буде відповідати за їх душі». Хочу зазначити також, що будь-які протиправні дії. до яких хтось із мирян мав би намір удатися (зокрема представники Львівського Крайового братства Св. Андрія Первозванного) з метою виявити непошану чи навіть зневагу до місцевого правлячого Єпископа, роз­цінюватиметься як вияв неспокою і розладу в житті нашої Церкви, що потягне за собою відповідальність згідно Закону.

У цей складний і відповідальний час кличу Боже благословення на Вас. Всечесні Отці, дорогі Брати і Сестри. З Божою поміччю і з Божою благодаттю повсякчас дбаймо про розквіт і добро нашої багатостраждальної Церкви.

Благословляю у найближчу неділю прочитати дане звернення у кожному храмі після Божественної Літургії.

Преосвященний архиєпископ Львівський і Галицький
Петро

P.S. Цей документ вийшов без дати, він напевно з’явився після 8 вересня 1996 р (Редакція)