«От, що добре, от що гарне,
це коли браття живуть разом» (Пс 132,1)
Дорогі Сестри і Брати!
- Представники першої сесії Патріяршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, зібрані у Львові в днях 4-10 жовтня 1996 року, заносимо подячні молитви до Всевишнього Господа Бога за Його безнастанну опіку над нашим народом на просторі тисячолітньої історії, а особливо за дар єдності з Вселенською Церквою, яку завершили Владики Київської Церкви 400 років назад у Бересті.
У часники Собору є вдячні їх Блаженству Мирославу Івану Кардиналу Любачівському та Синодові Єпископів за їхнє рішення про скликання цього Собору та за те, що вони захотіли вислухати голосу священиків, монахів і монахинь та широкого представництва мирян не тільки з України, але й усіх Сестер і Братів Українців, розсіяних по цілому світу.
- Саме цей священий Собор, вислуховуючи звіти із життя і діяльности всіх єпархій та згромаджень посвяченого життя, з радістю підтвердив, що Українська Греко-Католицька Церква не є регіональною Церквою, обмеженою до Західної України, але Всесвітньою. Діти цієї Церкви проживають на Сході Европи і Заході, в Америці, Канаді, Бразілії, Аргентіні та Австралії. Хоч ділить нас простір і спосіб життя на поселеннях, все ж таки всі ми належимо до тієї самої Київської Церкви і зберігаємо спадщину наших батьків.
- З великою турботою цей Собор прийняв вістку про брак задовільної душпастирської опіки вірних Греко-Католицької Церкви в республіках колишнього Радянського Союзу та деяких інших країнах, зокрема, в Румунії — всюди, де проживають громади вірних, які знайшлися там не з власної волі, а внаслідок депортацій, зсилок чи наказу праці. Собор заявляє, що не можна залишити їх на поталу їхній долі, але треба поспішити з духовною, культурною та матеріяльною допомогою.
- Єдність вірних всієї нашої Церкви, представники якої з’їхалися на Собор з усього світу, єдність, яку ми пережили й особливо відчули останніми днями, пригадує нам ще раз про потребу скорого визнання патріяршого устрою нашої Церкви. Ми переконані, що таке визнання може принести ще тільки тіснішу єдність всіх наших вірних між собою, і забезпечити та закріпити її у Вселенській Католицькій Церкві. Духовне добро нашого народу вимагає такого визнання. З другої сторони, будь-яку спробу розчленувати нашу Церкву, особливо на території нашої Держави, відчуваємо як болючий удар по тілі нашої Церкви.
- Водночас дякуємо Богові за дар наших мучеників і ісповідників, які впродовж чотириста років свідчили вселенську єдність своїм життям, терпінням, а навіть і смертю заради Христа. Біля них ставимо братів і сестер — владик, священиків, монахинь, монахів і мирян — які, іноді мало знані пойменно і неоспівувані, стояли твердо у своїй вірі. Дякуємо їм за їхню стійкість, завдяки якій наша Церква існує, за витривалість, яка нам світитиме прикладом на довгі роки.
- Наша радість, одначе, не породжує в нас переконання, що ми вже осягнули вершок християнської праведності. На просторі чотириста літ ми не завжди поступали в любові. Якщо ми вчинили кому-небудь кривду чи завдали болю, свідомо учинили комусь зло, перепрошуємо і прохаємо прощення.
Ідучи за прикладом і наказом нашого Спасителя, з цілого серця прощаємо всім сестрам і братам по вірі, братам по крові та окупантам, від яких ми зазнали переслідувань і гонінь. Не хочемо бути злопам’ятними за кривди минулого. Хочемо спільно розпочати нову сторінку взаємовідношень у любові й злагоді.
- Темою першої сесії Собору була «Нова євангелізація». Ісус Христос доручив Церкві продовжувати його посланництво, — голошення Доброї Новини, — кажучи: «Ідіть, навчайте всі народи». Поширення євангелія — це основне завдання цілої Церкви на світі, а особливо необхідно є воно в Україні, де атеїстичний режим не тільки не дозволяв цього, але й нищив усі прояви релігійного життя. Задля цього Україна є спрагла Божого слова. А слово, яке проповідується, не завжди задовільняє як вірних, зокрема дітей та молодь.
З тієї причини Собор сильно наголосив необхідність піднесення рівня священичого служіння й відповідне підготування в духовних семінарах та вести обов’язок підвищення кваліфікації вже діючих священиків.
- Наша праця, щойно розпочата, мусить продовжуватися й після Собору. У нашій дальшій діяльності запрошуватимемо Вас, Дорогі Сестри і Брати, та всіх людей доброї волі до співпраці. Особливо такі основні для духовного та матеріяльного здоров’я цілого нашого народу питання, як сімейне життя та підготовка молоді до зрілого, самостійного життя, будуть доброю нагодою плідної співпраці, незважаючи на конфесійну чи національну приналежність.
- Ми ствердили в наших дискусіях, що внутрі нашої Церкви є багато течій, які іноді важко направити в єдине русло. Упродовж дальших сесій нашого Собору потрібно буде відкрито обговорити й ці болючі питання (наприклад: обрядова різнообразність, міжконфесійні непорозуміння тощо). Тому сьогодні закликаємо всіх до терпеливости і взаємної толерантности.
Очікуємо наступних сесій, які повинні уможливити нам, під опікою Пресвятої Богородиці і за заступництвом усіх святих нашої землі, дивитися з відновленою надією у третє тисячоліття.
Львів, 10 жовтня 1996 року
+ Любомир Гузар
Екзарх Києво-Вишгородський
Ведучий сесіями Собору Української Греко-Католицької Церкви
+ Юліян Ґбур Єпископ-помічник Львівський
Генеральний Секретар Собору Української Греко-Католицької Церкви
