Звірства рашистів крізь призму ХХ століття

Росіяни катують Ісуса Христа. Малюнок Данила Мовчана

Світ шокований тим, що зараз відбувається в Україні: тими звірствами у ставленні до людей і варварством щодо культурних цінностей, які є маркерами ідентичності українців. Нещодавно з’явився новий термін – рашизм. Це і про ідеологію на основі російського нацизму, нав’язувану владою масам через пропаганду, і про світогляд мас, і про численні злочини проти людяності, вчинені на цій основі. Але чи новою для політичного утворення під назвою Росія є ота триєдність ідеології, світогляду і злочинів? Можливо, відповідь на це запитання стане підставою для тектонічних зрушень в усвідомленні міжнародним співтовариством історії України ХХ століття і загалом європейської історії.

«Найперше облаштовують катівню…»

Почнемо з того, що відбувається сьогодні. Злочини рашистів проти людяності зараз ретельно документують, хоча далеко не всі висвітлюють у ЗМІ. З тієї незначної частки їх описів, які вже опубліковані, складається страхітлива картина, котру відмовляється сприймати психіка.

Мета звірств – залякати (щоби стримати людей від певних дій і висловлювань та отримати від них показання на інших осіб) або фізично знищити (тих, що не піддаються терору чи визначені як «особливо небезпечний нацист»). Однак звірства дуже часто чинять і без видимої мети – просто для задоволення.

Розстріли мирних жителів на вулицях, у черзі за хлібом, у авто на дорозі, у їхніх оселях, добивання поранених… Ями, наповнені людськими тілами в кілька шарів… Заміновані місця масових поховань і тіла загиблих… Катування…

Представники Національної поліції, МВС та СБУ, які розслідують злочини, заявляють, що російські солдати, окупувавши якусь територію, найперше облаштовують катівню. Якщо місто велике, катівень може бути кілька.

Забираючи людину з дому до в’язниці чи «на підвал», переважаючі кількісно рашисти зазвичай вдягають на голову жертви мішок, а руки скручують скотчем. Кореспондент «Громадського радіо» Олександр Хоменко оприлюднив свідчення трьох катованих із Харківщини: Олександра В., Олександра Тесленка та Віталія Ільченка. Усіх брали з домівок в домашньому одязі великою кількістю військових (від десяти до кількох десятків на одного), приганяли навіть «Урали» і «Тигри».

Мета явна і прихована

Зі свідчень людей, які пройшли через катівні як на Київщині, так і на Харківщині, Херсонщині, Донеччині, всюди катували оголеними електричними дротами. Ця тортура вважається «найлегшою». Утім її урізноманітнювали, наприклад, вдягали на голову жертви мішок або поливали місце катувань водою. Час тортури міг бути коротший або довший. Як розповідав один ув’язнений у буцегарні Куп’янська, на першому допиті його катували електричним струмом 40 хвилин. Зазвичай для таких тортур використовують «тапік» – військово-польовий телефонний апарат.

Бувало, на тілі жертв рашистські кати випалювали паяльником хрести. В’язням ламали ребра і щелепи, відтинали вуха, геніталії, проламували або відрізали голови… Можливо, такі дії робили й тією сокирою зі слідами крові, що її знайшли поліцейські в ізюмській катівні. У масовому похованні жертв рашистів, виявленому в звільненому Ізюмі, було близько пів сотні тіл. Місцева влада заявила, що майже всі вони з ознаками насильницької смерті.

Свідчення 67-річного Михайла Івановича, який залишився живим після катувань у Ізюмі, оприлюднив сайт ВВС. Його катували струмом (електроди вдягали на пальці), били, встромляли під шкіру на спині спиці. Чоловік стікав кров’ю і вже був напівмертвий, коли в місто ввійшло українське військо. За свідченням інших ізюмських в’язнів, рашисти катували їх у цілковитій темряві, світячи в очі налобними ліхтариками.

У катівні в селі Піски-Радьківські, аби вибити показання, живих людей закопували (потім викопували) в землю, а також одягали протигаз із тліючою ганчіркою. У тій же катівні знайшли коробку з видертими зубними протезами і фалоімітатор. У катівні Вовчанська поліцейські побачили, окрім електричних дротів, зашморги та хомути. Зі слів катованих, їм ламали пальці та виривали нігті. Спадає на думку, що так намагаються знищити душу.

 

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

Свіжий номер

6 (494) 2022