Звіт Голови з діяльности Крайової Управи УПТ-ва в США від квітня 1979 р. до квітня 1981 р.

Маю шану здавати звіт з діяльности Крайової Управи Патріярхального Товариства в США за останні два роки, себто за час від останнього з’їзду делегатів, що відбувся 31 березня 1979 р. в Нью-Йорку, по сьогодні. Різні референти будуть здавати свої окремі звіти, а я говоритиму про загальну діяльність Крайової Управи.

І. Велика частина нашої діяльности була присвячена справам сучасних подій в Помісній Українській Католицькій Церкві, зокрема справі різних рішень Апостольської Столиці у відношенні до неї. В часі цієї каденції відбулись деякі події, що вимагали нашої окремої уваги. Першою такою подією було проголошення Ватиканом призначення на філядельфійського митрополита о. д-ра Мирослава І. Любачівського. Це сталося саме того дня, коли до Риму прибули численні українські миряни, щоб відзначити в^ соборі Св. Софії 40-ліття хіротонії Патріярха Йосифа. Це спричинило відповідні протестаційні телеграми від УПСО,— в чому ми брали активну участь,— звернені не проти особи номіната, а проти такого способу назначування владик для нашої Церкви без жодного порозуміння з Блаженнішим.

Друга справа, що прикувала нашу увагу — це Надзвичайний Синод українського католицького єпископату, який скликав Святіший Отець у березні 1980 р. в Римі та на якому вибрано трьох кандидатів на коадьютора для Патріярха Йосифа, а з яких папа іменував першого на листі, Преосв. Мирослава Любачівського. До уваги на історичну вагу цієї події, ми відбули дві розмови з архиєпископом Любачівським, першу у листопаді 1979 р.(Б. Лончина, В. Пушкар, Л. Рудницький) ще перед його хіротонією, коли ми висловили побажання й очікування мирян, щоб номінат просив Патріярха Йосифа про єпископські свячення, а другу в квітні 1980 р. (Б. Лончина, В. Пушкар), коли ми знову висловили побажання мирян до новоіменованого коадьютора відносно життєвих справ нашої Церкви.

Третя справа, що зайняла нашу увагу,— це відома номінаційна булля для нового коадьютора. Ми вислали відповідні протести проти змісту деяких частин тієї буллі.

Четверта справа, це Синод нашого єпископату в листопаді 1980 р. в Римі. Кілька місяців перед тим (червень-липень 1980 р.) ми брали активну участь у складенні листа від УПСО до всіх наших владик, в якому ми представили побажання мирян відносно вибору нових єпископів для нашої Церкви в США та порушили багато інших справ, які повинні були бути порушені на синоді. У часі самого синоду був я у Римі, відбув розмову з більшістю єпископів, але не був допущений до нарад синоду, навіть у формі обсерватора. Про це була окрема стаття в журналі «Патріярхат».

Всі ці акції вимагали поїздок до Риму, куди й їздили наші делегати 4 рази: у вересні 1979 р. на святкування 40-ліття хіротонії Патріярха Йосифа (Б. Лончина, В. Пушкар, М. Галів); у лютому 1980 р. на відзначення 88-х уродин Блаженнішого (Б. Лончина, В. Пушкар); у вересні 1980 p., коли наш делегат мав авдієнцію у префекта Священної Конгрегації для Східних Церков (В. Маркусь); та в листопаді 1980 p., коли там відбувався Синод українського єпископату (Б. Лончина). Ми теж брали участь в авдієнції в Святішого Отця в Кастельгандольфо в дні 20 липня 1980 р. (П. Зелений, Б. Лончина, М. Лабунька, В. Янів).

ІІ. Іншою ділянкою нашої діяльности були поїздки в терен та в різних справах. Голова відбув дві поїздки до Філядельфії на авдієнцію в архиєпископа Мирослава; одну поїздку до Нью-Йорку на засідання Крайової Управи; поїздку на студійну конференцію в Чікаґо і на похорон єп. Ярослава Ґабра; поїздку до Філядельфії на конгрес мирян у жовтні 1980 р. Ред. Данилевич відбув у нашому імені поїздку до Едмонтону на з’їзд Ради Організацій за Патріярхат (травень 1980 p.). Наші делегати взяли участь у З’їзді УПСО в Лондоні в вересні 1979 p., злучивши цю поїздку з святкуванням в Римі 40-ліття хіротонії Патріярха. Крім того, я відбув поїздку в терен з доповіддю про стан УКЦ, а саме: до Нью-Йорку, Нью-Гевену, Чікаґо, Монстеру й Боффало.

Всі ці поїздки, зокрема до Европи, сильно вичерпали наші фінанси, тому ми не могли вислати цього року делегата на відзначення 89-х уродин Блаженнішого, як це ми робили кожного року дотепер. Зате ми зорганізували висилку карток-побажань для Патріярха Йосифа. Отже на цьому з’їзді мусимо подумати про твердішу фінансову основу для нашої діяльности і прийняти відповідний бюджет, бо без фінансових засобів наша діяльність буде обмежена. Це наша спільна відповідальність, не тільки Крайової Управи, але теж усіх без винятку Відділів.

ІІІ. Нашу діяльність плянували ми на засіданнях Крайової Управи та при допомозі телефонічних консультацій. Ми відбули 14 засідань — 5 пленарних і 9 президіяльних. За винятком двох, всі засідання відбувалися в Дітройті. Це теж вимагає деяких фінансових засобів, і ми могли звернути тільки частинно членам Управи кошти подорожі на засідання.

Висліди наших засідань подавали ми до відома Відділів в 12-ти обіжниках, що їх ми вислали під час цієї каденції: 4 — в 1979 році, 6 — у 1980 році та 2 в 1981 р. У нашому першому обіжнику з 15 травня 1979 р. ми подали всім Відділам точні напрямні відносно нашої діяльности та кинули гасло: «Закріплюймо Патріярхальний устрій та помісність УКЦ на низах і творімо об’єднаний фронт духовних і світських на основі вірности Києво-Галицькій Церкві-Матері і Церквам-Дочкам та в рамах Вселенської Церкви». Думаю, що це гасло і далі актуальне, бо ми ще не виконали вповні нашого завдання.

IV. Важною ділянкою нашої діяльности було видавання журнала «Патріярхат». Про це говоритиме докладніше редактор та адміністратор журнала.

V. Ми інкорпорували наше товариство перед державними властями і робимо старання, щоб датки на товариство можна було відтягати від податку. Це довга процедура.

Ось короткий звіт про діяльність Крайової Управи чи її президії. Звіти заступника голови, фінансового та організаційного референтів, як також звіти редактора й адміністратора журнала «Патріярхат», дадуть повніший образ нашої діяльности.

На закінчення бажаю сказати ось що: Справи нашої Церкви виглядають тепер багато корисніше для нас, ніж це було два роки тому. Переломовою хвилиною в цьому був Надзвичайний Синод наших владик у березні 1980 року та звичайний синод у листопаді 1980 р. Ми одержали двох добрих владик. Ще не все здійснилося з того, чого ми сподівалися, але наша Церква зробила крок уперед. Тому треба далі працювати для справи помісности й патріярхату та глядіти більше оптимістично в майбутнє. Приязна постава Святішого Отця до нашої Церкви, зокрема до Блаженнішого Патріярха, його бажання допомогти Українській Католицькій Церкві та позитивна постава кардинала В. Рубіна, префекта Східньої Конгрегації, кажуть нам сподіватися дальших успіхів на шляху до повної помісности і визнання Києво-Галицького Патріярхату.

Богдан І. Лончина

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>