Блаженний Йоан Павло ІІ був вродженим генієм комунікації. Він вмів знаходити спільну мову з медіа і журналісти його дуже любили. Коли на початку 1980 років у Польщі ввели військовий стан, очільник «Солідарності» Лех Валенса приїхав у Ватикан до Папи Йоана Павла ІІ. Під час аудієнції Валенса всупереч протоколу у перші ж хвилини підбіг до Святішого Отця і кинувся цілувати його перстень. Фотограф, який у цей час міняв плівку, не встиг зловити момент. Тоді Папа сказав Валенсі встати і повторити все ще раз, аби вийшла фотографія. Він розумів, що ця світлина потрапить у більшість світових медіа і промовить сильніше, ніж будь-який прес-реліз на 800 слів.
Про це у Львові розповів провідний ватиканіст, старший кореспондент американського видання National Catholic Reporter Джон Аллен.
З нагоди 45-річчя журналу Патріярхат 20 жовтня в Українському католицькому університеті відбулася конференція «Між журналістикою і ортодоксією: прозорість і відповідальність».
Редактор журналу Патріярхат Анатолій Бабинський
У конференції взяли участь журналісти та богослови з України. Особливими гостями були пані Рома М. Гайда – голова Українського Патріархального Товариства в США, член наглядової ради Pax Romana та ватиканіст Джон Аллен.
Конференцію відкрив ректор УКУ владика Борис Ґудзяк. Єпископ згадав історію УГКЦ та постання журналу Патріярхат.
«Наш патріархат відрізняється від поняття патріархальності, як воно деконструюється постмодерною культурою і популярними філософськими течіями в другій половині XX ст. Зберігаючи традиційні поняття, надаючи їм цілком нового значення, журнал Патріярхат робить неоціненний вклад в сучасне християнське життя», – сказав владика Борис Ґудзяк.
Ректор Українського католицького університету владика Борис Ґудзяк
Нехай аварія станеться за нашим розкладом
З доповіддю на тему «Як писати на дражливі та контроверсійні теми: баланс між вірністю та об’єктивністю» виступив спеціальний гість з Ватикану Джон Аллен.
Пошук рівноваги між відданістю та об’єктивністю журналіст, що пише про Ватикан, вважає оманливою справою. Журналістів не повинно цікавити чи шкодять вони якійсь організації своїми репортажами, вони в першу чергу повинні думати про те, аби висвітлювати ситуацію врівноважено, чесно, повно та точно.
«Коли я дію як журналіст, значення має не вчення Церкви, а відданість журналістському ремеслу. Ви не переконаєте журналіста не писати, тому що ця історія нашкодить Церкві», – переконаний Джон Аллен.
Не робота журналіста думати – нашкодить це Церкві чи будь-якій іншій установі. Не журналісти виставляють Церкву в поганому світлі, як це їм часто закидають ієрархи, журналісти лише показують те, що відбувається.
Насправді ми не маємо вибору: приховати щось від громадськості чи повідомити про це, каже ватиканіст. «Мій досвід показує, що якщо є щось погане, то раніше чи пізніше про це стане відомо. Нам це може не подобатися. Єдиний реальний вибір, який в нас є: чи ці речі вийдуть на світ від нас, чи від інших; будемо чекати поки хтось напише, чи випередимо події. Якщо хочемо, щоб громадськість дізналася всю правду, то більш слушним буде нам самим сформувати новину. Іншими словами: якщо ми знаємо, що станеться залізнична аварія, то нехай вона станеться за нашим розкладом.»
Як працюють телефони в Римі
Світські медіа також часто не дотримуються основних принципів журналістики і викривляють церковну діяльність. «Ми не живемо в досконалому світі. Висвітлення Церкви є неврівноваженим, нечесним, неповним і що найбільш непростимо – неточним», – ствердив ватиканіст. За його словами, між Церквою та медіа існує катастрофічне нерозуміння. Комунікація ускладнена з обох сторін.
Релігію у секулярних новинних джерелах не сприймають як серйозну тему для новин. Всесвітньо відомі агенції багато ресурсів вкладають у висвітлення політики, суспільних питань, навіть розваг. А про релігію пишуть люди, які погано орієнтуються в темі. «Я постійно це бачу у Римі, – розповів Джон Аллен. – Якесь джерело надсилає когось, хто ніколи не писав про Ватикан, на 3 дні. І від цієї людини чекають, що вона має до чогось «докопатися». Два з цих трьох днів журналіст пробує розібратися як працює телефон у Римі чи як викликати таксі, коли йде дощ. А останнього дня, коли нічого так і не вийшло, журналіст вирішує, що у Ватикані існує якась змова і пише репортаж, базуючись на міфах та стереотипах.»
Комерційні медіа не завжди є об’єктивними. Часто вони годують упередження своєї цільової аудиторії, замість того, щоб дотримуватися балансу.
“ «Робочий девіз в Римі: поговоріть зі мною в середу, я через 300 років з вами зв’яжуся»
Журналісти працюють в шаленому темпі. Вони дуже швидко продукують новини про подію, не встигаючи її навіть осмислити.
Медіа скептично налаштовані до будь-яких установ, це стосується також і Церкви. Вони переконані, що всі установи брешуть та приховують правду. Релігійній установі важко подати інформацію в медіа.
«Ватикан все заперечує і ніхто їм не вірить»
«Ватикан все заперечує і ніхто їм не вірить» – улюблений заголовок ватиканського журналіста Джона Аллена. Великою проблемою у Церкві, на його думку, є те, що вона завжди надто пізно реагує на події.
«Робочий девіз в Римі: поговоріть зі мною в середу, я через 300 років з вами зв’яжуся», – каже ватиканіст.
Церква інакше відчуває час, вона мислить століттями і навмисно не поспішає судити. Засаднича постава у Римі серед католицьких служб: треба поглибити наш дискурс. У світі, який відмовився від осмислення, це дуже добре, що є така установа, яка вимагає осмислення. Але Церква дуже відстає у реагуванні на події.
«Якщо почуєте, що наближається кінець світу, поїдьте в Рим, туди кінець світу прийде останнім», – згадав старий жарт Джон Аллен.
Церква думає про комунікацію постфактум. Спочатку ми вирішуємо що робити, а потім – як комунікувати. Спершу зміст, потім – форма. Але не можна спочатку приймати рішення і думати як люди на нього відреагують. Комунікація має бути частиною прийняття рішень, а не чимось, про що думають наприкінці, – вважає журналіст.
“ «Якщо почуєте, що наближається кінець світу, поїдьте в Рим, туди кінець світу прийде останнім»
Церква займає захисну поставу до медіа. Часто ієрархи переконані, що журналісти і цілий світ проти них змовилися. Схильність всюди бачити ворогів дуже шкодить у стосунках Церкви із світом, переконаний журналіст-ватиканіст.
Також погано, якщо у Церкві звучать різні голоси стосовно однієї проблеми. Коли назовні виходять внутрішні суперечки в Католицькій Церкві, люди не можуть відразу зрозуміти кого слухати і кому вірити.
Неспроможність Церкви до ефективної комунікації, на думку Джона Аллена, дуже яскраво ілюструє сексуальний скандал, що спочатку вибухнув у США, а у 2010 році у Європі. У висвітленні та реагуванні на цю проблему ані медіа, ані Церква не показали себе з кращого боку, каже ватиканіст. Медіа представили цей скандал як суто католицьку проблему, в той час як це проблема всього суспільства, адже насправді більшість сексуальних зловживань відбувається у родинах та інших соціальних установах. Наприклад, протягом п’яти років у звичайних школах було сексуально використано більше дітей, ніж в Католицькій Церкві протягом 50 років.
“ Через неспроможність Церкви відкрито розповісти правду Папа Бенедикт XVI став символом сексуальної кризи
Католицька Церква також не зуміла добре розповісти світу про цю проблему та кроки вирішення, які приймалися. Символом сексуальної кризи став Папа Бенедикт XVI – найбільший реформатор у цьому питанні, який ще коли був кардиналом увів багато реформ для вирішення проблем сексуальних зловживань серед духовенства. Він – перший Папа, який зустрівся з жертвами, вибачився за кризу. Новини мали би показувати Папу, який вирішує проблему, але неспроможність Церкви протягом 10 років відкрито розповісти правду зробила те, що закоренився протилежний образ.
Апостол Павло був би журналістом
Не варто уникати журналістів лише зі страху, що вони можуть критично про нас написати. Христос прийшов у світ знаючи, що від Нього відмовляться, Його принизять та вб’ють, Він не чекав, що до нього будуть ставитися чесно.
Якби Апостол Павло сьогодні проповідував у світі, він був би журналістом. Журналістика – це агора сучасного світу. У нас є причини будувати добрі стосунки з медіа, переконаний Джон Аллен.
Блаженний Йоан Павло ІІ був вродженим генієм комунікації, журналісти його дуже любили і він вмів знаходити спільну мову з медіа. Коли на початку 1980 років у Польщі ввели військовий стан, очільник «Солідарності» Лех Валенса приїхав у Ватикан до Папи Йоана Павла ІІ. Під час аудієнції Валенса всупереч протоколу у перші ж хвилини підбіг до Святішого Отця і кинувся цілувати його перстень. Фотограф, який у цей час міняв плівку, не встиг зловити момент. Тоді Папа сказав Валенсі встати і повторити все ще раз, аби вийшла фотографія. Він розумів, що ця світлина потрапить у більшість світових медіа і промовить сильніше, ніж будь-який прес-реліз на 800 слів.
Сьогодні улюбленцем журналістів серед церковних ієрархів є архиєпископ Нью-Йорка кардинал Тімоті Долан, розповів Джон Аллен. Він консервативний і не відступить від вчення Церкви, але вміє відповісти позитивно на будь-яке, навіть важке чи дуже негативне питання.
Священикам потрібно вчитися спілкуватися з журналістами. Не всі можуть бути Каролями Войтилами, Тімоті Доланами, але можна бути відкритими, не оборонятися, бути веселими та добрими, – переконаний журналіст.
Журналістика чи пропаганда
У рамках конференції відбулася панельна дискусія за участю медіаконсультанта Дмитра Крикуна, кандидата політичних наук, релігієзнавця, доцента кафедри журналістики університету ім. Івана Франка Андрія Юраша, редактора CREDO о. Миколи Мишовського та журналіста Миколи Малухи.
Учасники дискусії обговорювали стан релігійної журналістики в Україні, проблеми та перспективи розвитку.
Отець Микола Мишовський переконаний, що навіть конфесійні медіа, які залежать від Церкви повинні висвітлювати усю правду. «Церковні ЗМІ інколи забувають, що крім них є ще інші медіа. Якщо люди не прочитають про подію у нас, то прочитають десь інакше і будуть переживати. У нас досі залишається проблема: робити вигляд, що все гаразд чи пробувати бути журналістами.»
Микола Малуха вважає, що медіа, які пишуть про релігію, не повинні залежати від Церкви. «Будь-який проект, до якого долучається Церква, приречений на провал. Фінансувати такі проекти мають миряни-бізнесмени. Тут головне говорити про прибуток. ЗМІ, яке пов’язане з церковною структурою, не буде порушувати питання незручні для певної структури або порушувати їх у зручному форматі для них.»
Джон Аллен, який також брав участь у дискусії, наголосив, що не завжди комерційна журналістика гарантує об’єктивність. «Перехід від церковних до ринкових медіа не гарантує кращого продукту. Журналістика ґрунтується на потребах ринку. Наприклад, ВВС – є речі, які у них в ефірі ніхто не скаже. Часопис, до якого я пишу, годує упередження католицької лівиці. А католицьке EWTN в США упереджений у правий бік.»
Церковна тематика може бути цікавою, – переконані експерти. Головне – дотримуватися усіх принципів журналістики, не боятися правди та працювати для людей.
«Єдина конкурентна перевага, яку ми маємо на ринку у порівнянні зі світськими журналістами, – у тому, що ми краще знаємо історію, ніж вони. Тому ми повинні розказувати більше», – переконаний Джон Аллен.
Джерело: CREDO
