Свіжий номер

Якої катехизації бракує церкві? Шлях журналу «Кана»

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. Юрій БЛАЖИЄВСЬКИЙ

Про пріоритети і культуру

о. Юрій Блажиєвський

Блажиєвський Юрій о 2Людський досвід формує культуру – діло рук людини. Культура в розумінні колективної людської діяльності становить надзвичайно важливу ланку для поєднання Божественного поклику згори (сфера «духовності») та інструментів людської відповіді на цей поклик (сфера «релігійності»). Загальновідомо, що найдавніші збережені витвори людської культури були «релігійними» проявами її «духовності». Це поховання і предмети, які можна в них знайти, музика, скельні розписи тощо. Функція культури полягає в наповненні діяльності людини сенсом. Тому дуже швидко культура вийшла на рівень не тільки вираження, а й формування ідей, розвинулися богословська і філософська думка, розквітла писемність. Згодом, у період античності, деякі релігійні культурні феномени почали відокремлюватися від духовності. Це, наприклад, спортивні змагання, що спочатку були дійствами культу, частинами окремих релігійних святкувань, або театр, який виріс із релігійних містерій. Те саме по черзі ставалося і з поезією, музикою, літературою, живописом, архітектурою… Відтак з плином часу різні суспільства входили у історичні фази культурної кризи, зумовленої недостатнім наповненням сенсом діяльності цих суспільств. Вони помирали, відроджувалися або були зметені більш цілеспрямованими культурами.

 Євангелізація через культуру

З культурологічної точки зору саме культурна криза зумовила конкурентні переваги для християнства після смерті й воскресіння Христа. Перші апостоли у своїй євангелізації спиралися передусім на духовну складову – передавали свідоцтво про дію Бога. Інколи намагалися підкріпити це свідоцтво релігійним компонентом, але в цьому часто зазнавали невдачі: для юдеїв хрест був згіршенням, для греків – безумством. Тодішня культура була не в стані прийняти нові сенси, що їх пропонували апостоли. Тож згодом християнські спільноти почали витворювати власну культуру. Редакція Євангелій, Послання апостолів, літургійна творчість апостольських учнів… Святий Юстин дав початок розвитку християнської філософії, а святий Єронім своїми перекладами і дослідженнями наблизив тогочасній панівній культурі культуру біблійну. Ці та багато інших культурних процесів у лоні християнства перших сторіч посприяли тому, що Добра Новина дійсно сягнула «кінців землі», а Церква з підозрілого зборища начебто маргіналів-сектантів здобула державне визнання та допомогла перейти суспільству від античної культури до сучасної, зберігши та інтегрувавши тисячі її проявів у постійно живий культурний процес.

Сучасна культура виросла саме з християнства. Воно дало поштовх політичній думці (рівність, свобода, справжнє братерство, інтеграція мігрантів, службова функція влади тощо), філософії (перехід від арістотелізму до томізму і персоналізму), науці (заснування університетів як спроба передання і розвитку цілісного світогляду), літературі (збереження античної спадщини, переклади, бібліотеки, формування основних жанрів), мистецтву (спів і музика, скульптура, архітектура, живопис)… Саме культура стала шляхом проникнення християнства в суспільство. Звісно, основою Церкви є Боже Об’явлення, спасенна дія Бога. Але цю повноту духовності й благодаті Церква відкриває і передає не через мертвий «закон», формальні ритуальні дії, а через втілення Доброї Новини в конкретному житті сучасної людини. Останнє було б неможливим без повноцінної та авторитетної участі християн в культурному процесі.

Після тривалого періоду культурного занепаду (два-три покоління цілеспрямованої радянської та останнє покоління хаотичної руйнації культури) наше суспільство стало найбільш бажаним покупцем у супермаркеті культурних пропозицій. Як суспільство з великою часткою вакууму в сфері культурної спадщини воно є надзвичайно сприятливим середовищем для культурної експансії. Але святе місце пустим не буває. Якщо не буде якісних культурних пропозицій з боку християнства, тоді це місце дуже швидко виповниться бездуховним, хоча, може, й квазірелігійним шумовинням. Церква мусить зрозуміти просте правило: якщо культура не в пріоритеті у Церкви, тоді Церква не в пріоритеті у суспільства.

 Про структури і культуру

Щоби шукати способів включитися в сучасний культурний процес, треба спочатку усвідомити собі його структуру. Як виглядає сучасна культура? Я зазвичай послуговуюся своєрідним міксом образів зі світу природи для створення ескізу структури культурного процесу.

Перший рівень, найбільш масовий – це те, що видно на поверхні, тобто верхівка айсберга. Це явища масової, поп-культури, які становлять мейнстрим[1]. Масовість цієї культурної пропозиції зумовлена її доступністю. Це часто досягається зменшенням видатків на її створення, а отже породжує помітно гіршу якість. Взагалі сучасний культурний процес перейняв на себе індустріальні риси. Про нього також говориться як про індустрію розваг, тобто продукцію мейнстримових товарів і послуг. Звісно, для цього потрібні великі гроші, які генеруватимуть ще більші прибутки. Фактично сьогодні всі галузі індустрії представлені міжнаціональними корпораціями, які контролюють більшу частину ринку, але також надають досить місця для альтернативних пропозицій.

Що ж зараз є культурним мейнстримом? Гадаю, вже треба відходити від класичних окреслень початку нашого століття. Справжній мейнстрим тепер мігрує в онлайн, його дім зараз – мережі комунікацій. Чільне місце, звісно, займають тут соціальні мережі, які потіснили інтернет-портали та блогосферу. Але й їм уже наступають на п’яти комунікатори та онлайн-відео (споти, відеоблогінг, короткі розважальні чи навчальні відео, стрим).

Відштовхуючись від усього перерахованого, із сумом констатуємо, що Церква присутня в наймасовішій сфері сучасної культури суто номінально. Також із недоліків – потрібні серйозні капіталовкладення в цю галузь для її просування в маси. З переваг – неврегульованість цього сегменту (авторські права, податки, цензура, тощо) все ще дає можливість талановитим одинакам обганяти неповороткі корпорації. Висновок: Церкво, в тебе слабкі шанси в прямій конкуренції з корпораціями, виховуй та підтримуй компетентних і запальних відчайдухів!

Основна маса кожного айсберга – під водою. Що ж відбувається на культурній ватерлінії, на стику мейнстриму та глибоких процесів, які його породили і дають йому теми й сенси? Тут містяться більш інституційні, але все ще глибоко комерційні культурні шари, де домінація промислових культурних виробників відчувається найбільше. Передусім це ті сегменти мереж комунікацій, які все ще опираються втисненню свого контенту виключно в кілька речень чи невелике зображення зі стрічки соцмереж: традиційні ЗМІ та подкасти.

Краще від них тримаються інші традиційні сегменти культури, що пропонують нелаконічний контент. Це ті галузі мистецтва, які радше обробляють сенси та зміст, аніж виробляють його: фільми (у тому числі  документальні), музика (включно з культурою її живого виконання) та візуальний арт (театр, скульптура, стрит-арт, перформанс, живопис, постери, флаєри та інша візуальна продукція, дизайн). Є ще один культурний простір, який приваблює, мабуть, найбільші маси. Це спорт. Але праця в ньому варта окремої статті. Безперечним є лише те, що це найбільш інтерактивна галузь культури.

Недоліки – спорт, мистецтво і журналістика потребують висококваліфікованих виконавців, згуртованих у групи, а ті, своєю чергою, потребують багато часу і зусиль на власний вишкіл (не забуваймо про новаторство). Якщо коротко, необхідні значні людські та фінансові ресурси. Переваги – Бог дає таланти рівномірно, тому навіть серед віруючої меншості можуть сформуватися професійні колективи однодумців. Висновок: Церкво, інвестуй у формацію та навчання людей, сприяй їх соціалізації та створюй відповідне середовище, здатне видавати нових діячів спорту, мистецтва і журналістики!

Зіткнення з айсбергом наштовхує на неприємні асоціації з «Титаніком». Тому пропоную для опису ще глибших рівнів сутності нашого питання звернутися до рослинного світу. Отже, наступний рівень – коріння. Якщо верхівка айсберга складається з інтерпретацій наявного контенту, а ватерлінія формує його, відтворюючи сенси та змісти, то самі ці сенси і змісти з’являються на рівні коріння. Цим уже не можуть займатися сотні тисяч любителів чи десятки тисяч трудяг культурної ниви. Тут потрібна індивідуальність. Створення якісно різниться від інтерпретування чи відтворення. Саме тому продукти цього сегменту культури рідко стають мейнстримом у сенсі надприбуткових продуктів, але якраз вони живлять буйний цвіт індустрії культури.

З царини мистецтва можна віднести сюди архітектуру та книги. Адже через них людство комунікує широкому загалу принципово нові сенси. І цей спосіб залишається доступним, зрозумілим для багатьох, піддається відтворенню й інтерпретації. До цього варто додати тренди. Вони існують усюди – від політики та економіки до моди на їжу, одяг та інші кінцеві продукти споживання. Тренди також у зрозумілий і доступний спосіб комунікують стиль, тобто практичне переведення абстрактної думки в побут. Але тренди саме задають, створюють стиль, а не відтворюють його з інших джерел. Таким чином, вони відповідають за актуальні сенси і змісти в суспільстві. І для задавання трендів також потрібен митець-одинак.

Недоліки – християнська літературна та архітектурна творчість дещо втратили свої позиції в світі, хоча й залишаються помітними й впливовими, але в Україні вони зникли майже повністю. З трендами ще сумніше, хоча на світовому рівні деякі представники Церкви є ключовими гравцями галузі. Переваги – це вже той рівень, на якому більше важить індивідуальність; тому лише один геній, помічений і підтриманий, може суттєво вплинути на ситуацію (згадаймо хоча б Андрея Шептицького). Висновок: Церкво, не проґав того, хто може здійснити культурну революцію в суспільстві, вчасно підтримай тих, що мають бажання та можливості це зробити, розвивай допитливість і кмітливість, пропагуй читання!

Ще глибший культурний рівень я називаю гумусом. Як коріння живиться з плідного ґрунту, так і сенси та змісти напряму залежать від глибоких ідей. Мусить бути хтось, хто їх засіватиме. Це відбувається в царині думки: актуальний стан аналітики, богослов’я, філософії, інтерпретування історії… Це своєрідний простір, середовище, яке народжує актуальну культуру. Гумус формується протягом десятків, сотень років шляхом перетворення коріння та всього іншого. Він дозріває, повільно формується і збагачується. Висновок: Церкво, дбай про розвиток думки: освіти, науки, культури мислення!

Врешті, як і кожна солідна конструкція, людська дія, тобто культура, мусить мати поважну основу. До основ культури належать найвлучніші, найбільш аксіоматичні думки, надбання попередніх тисячоліть та поколінь, незабуті факти історії. Одним містким словом – це досвід цілої нації або людства. Звідси черпають натхнення до нових думок, які потім народять сенси і зміст. Основа забезпечує тяглість та безперервність цілого процесу. Думаю, що висновок очевидний.

 Якість і управління

Ще дві прикінцеві зауваги. Щодо якості культури: якість не береться з повітря – це результат серйозної підготовки. Наприклад, Голлівуд живиться свіжими кадрами, що здобувають свої MFA[2] в сотнях спеціалізованих університетів США на чолі з Південним Каліфорнійським університетом. І вчать там не біографій давніх митців (хоча звісно згадують), а сучасного підходу до актуальної культури. Натомість технологічні можливості досліджень і практики для студентів переростають усю кіно- та аудіоіндустрію цілої Європи.

Питання якості також означає продуманий вибір форми культурної пропозиції. Сучасні напрями – це кросовер, змішання різних галузей в одному гібридному продукті[3]. Наприклад, infotainment або edutainment – поєднання розважального компонента з інформаційним чи навчальним – відповідно, дає змогу подати потрібні сенси в привабливій для сучасної людини формі. Також варто запитати, чи Церква бачить можливості культурного впливу через відеоігри? У 90-ті роки, в добу першої популярної гри Warcraft, наші школярі дослівно самостійно вчилися англійської завдяки їй і не тільки. До речі, Церква все ще має потенціал у сучасному культурному полі. Наприклад, термін «блокбастер» раніше вживали військові на позначення бомби, здатної дослівно «підірвати цілий квартал». Саме цей термін вжили журналісти Variety в рецензії на прокат фільму «Камо грядеши» у 1951 році. Відтак слово отримало нове значення.

І остання думка щодо якості. Сучасна культура, потерпаючи від надміру пропозицій, потребує гейткіперів (критиків, які пропонують, запрошують до пережиття конкретного культурного досвіду) та трендсетерів (хтось, хто перший встановлює тренди, які щойно мають з’явитися), які фільтруватимуть контент і покажуть своїй аудиторії лише те, що варте її уваги. Отже, сучасний Ареопаг чекає на свою католицьку Опру.

А тепер щодо менеджменту. Як я вже згадував, сьогодні культура втягується у конкурентне бізнес-середовище. Це означає, що навіть Леонардо Да Вінчі залишиться непоміченим без фахової галузевої менеджерської підтримки. Так щороку помирають чудові католицькі журнали, передачі, книжки, музика, канали… Культурний процес вимагає якісного управління, яке допоможе йому бути доступним для людей. Слова «фандрайзинг» і «краудфаундинг» можуть лякати митця, але тоді йому треба забезпечити фахову менеджмент-підтримку. Звісно, якщо Церква зацікавлена в його творчості.

Також сучасність ясно показує, що централізоване корпоративне управління культурними процесами буде ефективним лише тоді, коли ціла корпорація створена лише для цього. Церква також нагадує корпоративний механізм, але вона має ще й інші завдання. Тому намагання вирішити культурні питання централізовано більше нагадуватиме анахронізм у стилі КПСС, аніж гнучку сучасність, в якій перевагу на старті здобувають інді-проекти (тобто independent, незалежні). Може, замість того, щоби намагатися казати, що і як писати чи співати, треба просто мати фахових скаутів та менеджерів культури, які шукатимуть, допомагатимуть вчитися і сприятимуть творчості здібних та охочих людей, готових діяти на полі культури, щоби передавати світові Євангеліє?

 

То чи потрібно Церкві включатися в культурний процес? Так. Бо інакше вона не зможе у змінній ситуації сьогодення вповні виконувати свою євангелізаційну місію. Як це робити? Передусім знаходячи індивідуальний підхід до кожного з етапів культурного процесу. Це правда, що за останні 200 років Церква перестала бути монополістом у комунікації сенсів та змістів культури, а її переказ став невиразним і малозрозумілим, поступаючись конкурентам. Саме тому суспільство майже повністю викорінило із себе християнські ознаки. Але також залишається правдою й те, що Церква має неоціненну перевагу – вона є свідком єдиної основної правди людського життя, явленої його Творцем. Саме тому, міцно спираючись на основу, вона може завжди знову почати нарощувати чорнозем ідей, у якому закоріняться актуальні християнські сенси, що проростуть та розквітнуть захопливим розмаїттям квітів. Для цього треба докласти зусиль, «наповнювати землю і підпорядковувати її» (пор. Бут 1,28).

[1]   Дослівно, «головний нурт» – масова культурна пропозиція.

[2]   Master of Fine Arts – магістерський ступінь із «вільних мистецтв», тобто спеціальностей культурного спрямування, здобувається після 5-6 років навчання у виші.

[3] Сама суть кросовера – він позбавлений довершеності й закінченості, це перехідна форма, диковинка, дивний твір, в якому чи не найбільшу вартість відіграє елемент несподіваного поєднання, а не кореляція між його компонентами, тому вважаю термін гібридний вдалим, в будь-якому разі в кросовері не йдеться про синтез чи комплексність.

Зміни структур гріха вимагають уяви

Рішення, що ними твориться людське середовище, можуть спричинитися до виникнення гріховних структур, що, пригнічуючи людину, перешкоджають повноті її самореалізації. Усунення таких структур і заміна їх правдивими формами спільного буття завдання, що вимагає мужності і витривалості Іван Павло ІІ. Сотий рік, §38

Дещо про архітектуру

Якось я розмовляв із друзями про архітектуру. Почали, звісно, з того, що от колись вміли будувати, а зараз… Дійсно, чомусь Колізей, незважаючи на руйнівні сили природи, історії і самих людей, які близько тисячоліття дослівно розбирали його на будматеріали, стоїть і досі та ще й здатен приймати туристів. Я не впевнений, що сучасні київські чи львівські новобудови простоять стільки ж, уже не кажучи про якість функцій, які вони мали б виконувати. Або інший приклад – Пантеон. Як відомо, його купол зведений із бетону. Дивовижна річ: дерево гниє, метал іржавіє, цегла кришиться, а лише бетон (теоретично) здатен повністю пережити людство в практично незмінному вигляді. Я десь читав, що навіть сучасні залізобетонні конструкції не такі тривкі – через мікротріщини в бетоні просочується волога, яка за декілька десятиліть починає роз’їдати іржею напружену арматуру, і це загрожує всій будові. Зрештою, проблеми із залізобетонною інфраструктурою вже відчутні у багатьох країнах, починаючи від США і закінчуючи нашим «совдепівським» будівельним фондом.

Далі в нашій розмові з друзями ми зійшлися на тому, що направду дискутуємо про структури. Мовиться ж бо не просто про використані матеріали, а про внутрішні структури самих матеріалів та структуру будівлі, утвореної з них. Структура вимагає доброго теоретичного розрахунку, майстерного практичного виконання і подальшого належного утримання. Але згодом наша бесіда повернула на те, що на архітектуру кожної доби впливали й зовсім інші структури – людські.

Безперечно, структура матеріалу для будівництва важлива так само, як і продумана структура самої споруди. Але чи не найважливішою є людське суспільство, здатне витворити всередині себе всі необхідні людські структури, що дозволять спроектувати і майстерно виконати заплановану будівлю. До прикладу, в Середньовіччі фах передавався із покоління до покоління, що вже було певною дуже добре продуманою структурою. Тому будівництво монументальних споруд хоча й тривало довго, часом поколіннями, запевнювало тисячолітню гарантію якості.

Однак людські структури відповідальні й за те, щоби поставити якісний запит на зведення добротної споруди (ми ще говоримо про матеріальне та естетичне, поки що не чіпаємо духовне). Тобто саме суспільство має відчувати потребу в її існуванні. Тому від загадкових і трохи наївних теорій про те, чому ж сьогодні у нас ніхто не спроможний збудувати новий Колізей або Пантеон, ми дійшли до простого і водночас жахливого висновку: так є, бо суспільство вже не здатне мислити так масштабно і не створює відповідних структур, які забезпечили б таке мислення. Воно для цього надто фрагментоване і надто зациклене на сьогочасних питаннях.

Структури гріха

Викладені вище думки мали б полегшити розуміння інших структур – структур гріха. Передусім очевидно, що вони народжуються в структурах суспільства. Структурний або системний гріх існує саме тому, що ті чи ті вади суспільства чинять тиск на кожного свого члена, який інакше цього гріха, найімовірніше, не допустився б.

Наприклад, є фірма, яка запроваджує внутрішнє оцінювання ефективності своїх робітників і від цього узалежнює їхню заробітну платню або нарахування бонусів. Це майже напевно створює в колективі напругу і нездорову конкуренцію. Тепер людині замало просто добре виконувати свої обов’язки, тепер треба працювати краще за інших. Простими словами: на рівному місці створюється ситуація, в якій завжди буде хтось, хто опиниться в програші. Це стимулює до праці не на результат, а на оцінку, не кажучи вже про те, що починають використовуватися нечесні методи конкуренції. А коли на додачу згадаємо, що оцінювання у підсумку проводять власне менеджери, тобто люди, а не машини, то розуміємо, що воно відкриває перед нами широкі перспективи внутрішньої корупції. Ось так непродумане бажання підвищити ефективність праці руйнує колектив зсередини.

Те, чого забракло структурі оцінки в наведеному щойно прикладі, зараз модно називати емпатією, попростому – людяністю. Кожний ефективний менеджер незалежно від того, в якій сфері він працює, знає, що бажані результати досягаються завдяки створенню здорових і приязних людських стосунків у колективі. Іншими словами, все залежить від людських структур, які ми створюємо. Якщо структура відносин у офісі, родині, державі або, приміром, парафії спонукає до щирості, якщо вона вітає прояв добрих почуттів, ставить акцент на взаємодопомогу, повагу і просту небайдужість, то це неодмінно створюватиме структури любові в усіх таких міні-суспільствах. Якщо ж структура відносин впроваджуватиме конкурентну модель із «переможцями», але й обов’язковою присутністю «переможених»; залежність від необ’єктивної оцінки іншого; якщо надмірно заохочуватиме крайній індивідуалізм, то це не витворить жодних інших структур, аніж структури гріха.

Зауважмо, що прибуток – фінансовий, емоційний, політичний чи будьякий інший – можливий в обох типах описаного суспільства. Приклади? Будь ласка. Скажімо, у Фінляндії діти вчаться лише близько трьох годин на день, у них не існує контрольних або тестів і вони майже ніколи не отримують домашнього завдання. Але це одна з найбільш ефективних освітніх систем у світі, котра торік, здається, посіла другу чи третю сходинку, на відміну від США вони замикали третій десяток. Я вже не згадую тут про спадкову радянську систему, яку ми унаслідували ще від прусських гімназій початку ХІХ століття. І подібні приклади можна наводити в усіх галузях суспільної діяльності з різних кінців світу: економіці, релігії, політиці…

Впорядкування як структурний перехід від гріха до любові

У чому ж причина? Чому фінська молодь більш ерудована, начитана, володіє більшою кількістю мов і має міцніші родинні стосунки з батьками, аніж китайська, американська, італійська чи українська? Школа у Фінляндії дає максимальне навантаження, яке дитина здатна ефективно витримати. Така кількість годин праці в класі оптимальна для глибокого засвоєння матеріалу. Оціночних тестів немає, бо весь виклад матеріалу побудований на зацікавленні та заохоченні, а не на карних санкціях за невивчення того, чим учитель навіть не намагався зацікавити. Домашнє завдання учням не задають, тому що умови для ефективної праці створені в межах лекційних годин, а інший час свідомо віддається для зміцнення родинних стосунків (це передбачене й у тривалості робочого дня батьків), дружби та глибшої соціалізації дітей.

Структури, які ми вибудовуємо в суспільстві, навіть у межах однієї родини чи конкретного робочого колективу, неодмінно продукують або можливості для любові, або можливості для гріха.

Перекручення засобів і цілей, яке доходить аж до надання вартості остаточної мети туму, що є лише засобом для її досягнення, або до трактування осіб як звичайних засобів для досягнення якоїсь мети, породжує несправедливі структури, які «утруднюють і практично унеможливлюють християнське життя згідно із заповідями Найвищого Законодавця» (Папа Пій ХІІ. Промова 1 червня 1941 р. ; Катехизм Католицької Церкви, §1887).

Та повернімося на хвильку до архітектури. Як постає структура будівлі? Це відбувається завдяки точному розрахунку сили тяжіння і спротиву матеріалів цій силі. Кожна структура – це і є впорядкування сил, які діють одна на одну. Так само вибудовується єрархія цінностей спільноти. У людських структурах вниз тиснуть дуже прагматичні сили, які, маємо це розуміти, далеко не завжди є злі. Здебільшого морально нейтральні. Спочатку треба забезпечити базові людські потреби: їжу, сон, безпеку, у тому числі впевненість у завтрашньому дні. Окремі блоки наступних поверхів структури відповідають за задоволення потреб вищого порядку: творчість, самовираження, самопізнання, взаємна любов тощо. Усі вони врівноважуються спротивом таких моральних «матеріалів», або цінностей, як готовність працювати задля спільного добра, солідарність, пошана до іншого. З протилежного кінця діють хтивість, кар’єризм, безсоромність, егоїзм, зневага.

Реформа структур вимагає уяви

Мистецтво розбудови гармонійної людської структури було дещо розкрите в попередніх прикладах. Здається, нам у наших українських реаліях трохи бракує уяви при виконанні важливого завдання суспільного конструювання. Чомусь люди, які роками працюють за кордоном, звикли звертати увагу лише на видимі плоди тамтешніх суспільних структур, а не на їхню конструкцію, не на закладену в них систему рівноваг.

Звісно, такі структури гріха, як егоїзм, корупція, прояви державного тоталітаризму, непошана до людського здоров’я, стану навколишнього середовища і багато інших, присутні не тільки в Україні. Вони є і в інших країнах, навіть тих, що формують перший ешелон західної цивілізації. Але погляньмо, який там рівень усвідомлення цих структур гріха, яка довга історія протидії їм суспільних рухів, Церкви, навіть «одиноких воїнів» на зразок Махатми Ганді, Мартіна-Лютера Кінга, Нельсона Мандели, Матері Терези, Івана Павла ІІ…

Правильне розташування пріоритетів, повага до себе, пам’ять про те, що на першому місці має бути Бог, а не я, не купиш у супермаркеті. Всі ці речі набуваються шляхом тривалого, часом болючого досвіду дозрівання. Як суспільного, так і особистого. Є велика спокуса говорити про структури гріха в Україні, перераховуючи їх, називаючи, бідкаючись і звинувачуючи всіх і вся. Я ж пропоную поглянути ширше. Зазирнімо далі – в досвід інших суспільств. Далі – в досвід інших епох. І ще далі – в досвід вічного Бога, який всі ці епохи та суспільства створив. Не нарікаймо й не зупиняймося на простій констатації проблем і викликів, а включімо власну уяву та ідімо в бік Світла!

о. Юрій Блажиєвський, священик Згромадження отціворіоністів, настоятель парафії Божого Провидіння у Львові, духівник львівського товариства студентів-католиків «Обнова», головний редактор журналу «Скинія»

Про пріоритети і культуру

Сучасна культура виросла саме з християнства. Воно дало поштовх політичній думці (рівність, свобода, справжнє братерство, інтеграція мігрантів, службова функція влади тощо), філософії (перехід від арістотелізму до томізму і персоналізму), науці (заснування університетів як спроба передання і розвитку цілісного світогляду), літературі (збереження античної спадщини, переклади, бібліотеки, формування основних жанрів), мистецтву (спів і музика, скульптура, архітектура, живопис)… Саме культура стала шляхом проникнення християнства в суспільство. Звісно, основою Церкви є Боже Об’явлення, спасенна дія Бога. Але цю повноту духовності й благодаті Церква відкриває і передає не через мертвий «закон», формальні ритуальні дії, а через втілення Доброї Новини в конкретному житті сучасної людини. Останнє було б неможливим без повноцінної та авторитетної участі християн в культурному процесі.

Повністю статтю читайте у друкованому варіанті журналу