У Філядельфії відбувся симпозіум до 25-ліття виходу УГКЦ з підпілля

Недільні урочистості розпочалися Архієрейською Божественною Літругією, яку очолив Владика Стефан (Сорока), Архиєпископ та Митрополит Філядельфійський. У Літургії співслужили: о. Марко Ярослав Семеген, Президент

Канонічна комісія ad hoc патріархату УГКЦ [1]

Проаналізувавши найважливіші джерела та коментарі у справі ви­знання нових патріархатів у католицькому сопричасті, слід підкреслити, згідно з духом і буквою II Ватиканського Собору, існування реальної по­треби, актуальної як ніколи для вселенської Церкви, – діяльно заохо­чувати природний ріст Східних Католицьких Церков та всіляко сприяти (exoptare) цьому природному ростові у формі, адекватній конкретному Божому народові, завжди опираючись на традицію.

Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви

Так, ми поділяємо переконаність Патріарха Йосифа, що завершення нашої Церкви патріаршим вінцем є “овочем дозрілої свідомості” у її Божому Народі. І ми й далі утверджуватимемо в житті нашої Церкви належні патріархальні структури та патріархальну свідомість. Проте без благословення Святішого Отця і без належного в нас смирення наш патріархат міг би стати раною в тілі Вселенської Церкви, і саме це змушує нас бути обачними. Ми певні, що як дочекався вітцівського благословення Роман Шептицький, так дочекаємося його і ми: Святіший Отець обов’язково благословить Києво-Галицький патріархат.

Андрій Сороковський. Нарис історії Українського патріярхального руху

Основна мета руху – це патріярхат, чи точніше, патріярхальний устрій Української Католицької Церкви (як її офіційно називають у діяспорі від 1959 р.). Це традиційна форма устрою Східних Церков, як православних, так і католицьких. Не всі Східні Католицькі Церкви мають патріярхальний статус. Однак деякі, досить нечисленні – наприклад, Мелхітська, Сирійська, Халдейська, – його мають (див. загально Roberson 1988), а найбільш численна, українська, ніколи, бодай формально та офіційно, його не мала.