«Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви»
Патріярх Йосиф СЛІПИЙ
Заповіт Патріярха Йосифа Сліпого
«Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви», — сказав я у своєму Слові на закінчення нашого Синоду в 1969 р. (гл. Благовісник, кн. 1-4, р. 1969, ст. 120).
Ви, Дорогі мої Брати і Сестри, зрозуміли мої слова і як добрі діти своєї Церкви почали молитись за свого Патріярха, наєдині і спільно на Святій Літургії. Молитвою виявили ви свою зрілу християнську свідомість, бо молитва — це насамперед вислів повного довір’я до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його неустанно просимо. Чи не наказав нам Христос просити і молитися? Чи не обіцяв нам сповнити наші довірливі прохання? Він же сказав: «Про-сіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете, стукайте, і відчиниться вам. ..» (Мт. 7, 8).
Та важливість молитви, зокрема літургічної, є ще й у тому, що в ній віруюча людина висловлює свою віру в об’явлені таїнства віри і своє глибоке розуміння самої істоти цілої Христової Церкви, а в ній і своєї рідної Церкви, як невід’ємної, повноцінної і в обряді, Літургії, церковному управлінні, традицією освяченій духовній спадщині самобутньої її частини. Літургічна молитва стає передвісником формулювань основних правд віри в «Символах-ісповідях віри» в минулих століттях. Літургічна молитва творить основу для таких же правно-канонічних формулювань, що стосуються самої Церкви. Тому я вдячний вам, що ви виявили свою зрілу християнську віру, коли молилися і молитеся «за Блаженнішого Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси» у своїх Божих храмах, коли молилися так за нього на гробі св. Апостола Петра в 1975 р. в часі Святого Року. Свою молитовну віру в завершення Повноти своєї Церкви маніфестували ви також співом, молитвою за Патріярха так само, як наш нарід молиться співом-молитвою і маніфестує свою вірність в єдність — «Боже, нам єдність подай», чи віру в завершення своїх змагань за Повноту волі, коли благає — «люд у кайданах, край у неволі, навіть молитись ворог не дасть... Боже, Великий, дай йому волю, дай йому долю, дай йому щастя, силу і власть...» Патріярхат, видіння вашої віруючої душі, стався для вас живою дійсністю! Таким він для вас залишиться в майбутньому! Бо ще трохи, і Патріярх, за якого молитеся, переступить поріг туземного життя і не стане видимого символу й уосіблення Патріярхату в його особі. Та в вашій свідомості і вашому видінні остається жива і дійсна Українська Церква, увінчана патріяршим вінцем!
Тому заповітую вам: Моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще невідомого! Прийде час, коли Всемогучий Господь пошле його нашій Церкві й об’явить його ім’я! Але наш патріярхат ми вже маємо!
Разом зі змаганнями за Повноту життя нашої Церкви на началах патріярхального устрою тісно в’яжеться змагання за церковне з’єдинення Українського народу. Душевно радію, коли бачу, що хоч ще церковно нез’єдинені в одній Церкви сини і дочки Українського народу, з хрестами на своїх плечах вже з’єдинені в Христі і в Його терпіннях зближаються до себе, щоб привітати себе поцілунком миру й обнятись у братній любові! Висловлюючи цю радість, благаю вас усіх, а моє благання нехай буде моїм Заповітом: «Друг друга обіймім! Промовмо — Браття!» Ідіть слідами Сл. Б. Андрея, який ціле своє життя посвятив великій ідеї з’єдинення християн, ставши благовісником єдности Христової Церкви! Ставайте всі в обороні прав Української Католицької Церкви, але бороніть права Української Православної Церкви, так само жорстоко знищеної чужим насиллям! Бороніть також інші християнські і релігійні громади на українській землі, бо всі вони позбавлені основної свободи сумління і віровизнавання та всі терплять за свою віру в Єдиного Бога!
Найближчими нам по вірі і крові є наші православні брати. Нас єднає традиція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна двотисячелітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної Церкви, за її Повноту, якої видимим знаком буде єдиний Патріярхат Української Церкви!
Всі ми, католики і православні, боремося за востання нашої Церкви і за її духовну силу в Україні і в країнах поселення наших вірних. І всі ми несемо важкий Господній хрест, ісповідуючи Христа! (Пор. Постанови Синоду — Благовісник, кн. 1-4, р. 1969, ст. 127).
Отож заповітую вам усім: Моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь Український нарід і просіть Всемогучого Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне з’єдинення у здвигненні Патріярхату Української Церкви!
Продовж. Поч. у чч. 5 і 6 за 2003 р. та чч. 1-3, 5-6 за 2004 р.
