В особі о. д-ра Петра Крип’якевича розкривається постать, чия спадщина залишається великим і ще майже не розкритим скарбом для дослідників і просто для тих, хто старається вияснити джерела української християнської духовности.
Народився Петро-Франц 19 жовтня 1857 р. в Горишеві Польському Замойського повіту в сім’ї о. Михайла Крип’якевича й Анни з Мальчинських. Навчався у Холмській гімназії до січня 1874 р. , коли батько був змушений покинути парохію, оскільки не погоджувався на «очищення» обряду, яке здійснював на Холмщині російський уряд. Кілька років переїжджав із батьком по містах Галичини і Підляшшя, працюючи аптекарем. Після смерти батька 1878 р. він переїхав до Львова і там 1880 р. закінчив гімназію, навчаючись екстерном.
До Духовної семінарії у Львові П. -Ф. Крип’якевич поступив із труднощами — тут громадян Росії приймали не радо. Поза програмою він слухав курс «Історії руської літератури» Омеляна Огоновського. Дуже успішно пробував свої сили на ниві белетристики: в літературному конкурсі, де відома згодом польська письменниця Марія Конопніцька зайняла друге місце, його оповідання «Чоботи Михалка» отримало першу премію. Це оповідання переклали й опублікували також у чеських, російських і хорватських газетах. Закінчив семінарію П. -Ф. Крип’якевич у 1885 р. Одружившись із дочкою священика з Підляшшя Оленою Заткалик, він став вікарієм при церкві св. Юра, а згодом — адміністратором церкви святих Петра і Павла (його стараннями на церковному подвір’ї були встановлені фігури апостолів). Водночас працював катехитом у народних школах. Палко дбав про молодь. В одному зі своїх обширних виступів промовляв до неї: «Небезпеки, грозячі молоді, як світ старі...» — і вказував на потребу фундаментальної релігійної освіти: «Найгірше бути недоученим, а дискутуючим; утративши дитинну віру, а не здобувши мужеської».
Багато залишилось документів, пов’язаних зі співпрацею о. П. -Ф. Крип’якевича з кардиналом Сембратовичем. Митрополит Сильвестр був прихильним до о. Петра-Франца — з його рук отець отримав титул крилошанина.
У 1891 р. П. -Ф. Крип’якевич був одним із секретарів провінційного синоду у Львові; його праця «О Синоді Львівськім 1891» опублікована в кількох виданнях. У цьому ж році він отримав парохію у Збаразькому повіті в с. Гнилицях, де йому довелось поборювати москвофільські впливи.
У 1895 р. о. Крип’якевич повернувся до Львова. Тут, працюючи катехитом у 4-й гімназії (до кінця життя), він успішно витримав сутичку з директором-шовіністом, який вимагав ведення уроків релігії польською мовою (проте пізніше, згідно з наказом консисторії, змушений був відступити). Користуючись пошаною і вчительського колективу, і учнів, він влаштував у гімназії кабінет релігії, де були представлені східні літургійні книги, ризи тощо.
Одночасно о. Петро-Франц публікував наукові праці з історії Церкви, патрології, гимнографії, візантиністики. Після отримання стипендії Міністерства освіти він здійснив наукові поїздки до університетів і бібліотек Мюнхена, Відня, у Гроттоферрата.
Отець Крип’якевич став першим одруженим священиком, який здобув диплом доктора богослов’я у Віденському університеті. Це сталося 12 червня 1903 року. Він готувався до професорської габілітації на кафедрі патрології Львівського університету, однак габіліційна праця о. П. -Ф. Крип’якевича De hymnographia Mariana in ecclesia Graeca була надрукована уже після його смерти («Записки НТШ», тт. 121-123).
Надзвичайно сильно натхненний унійною ідеєю, о. П. -Ф. Крип’якевич свій твір до 300-літнього ювілею Берестейської унії назвав «Свята Унія». Залюблений у справу об’єднання християн, він досліджував процес творення уній у світі, брав участь у підготовці ІІІ Велеградського унійного конгресу, був одним із близьких співробітників митрополита Андрея Шептицького в цій царині.
Отець Петро-Франц не раз звертався до священиків із проникливими словами про високу мету: «Належить нам мати перед очима ціль нашу і високе призначення, до котрого нас Провидіння закликало... Хотя й ціль та, може, дуже ще далека в очах людських, майже неможлива, хотя й хвиля сповнення — лиш Богу одному відома, то однаково нам готовитися і способити до неї належить». Вірив, що це особлива місія нашої Церкви: «О, дай же Господи, щоби усовершенствованє наше духовне в св. Вірі достигло навіть до готовности терпіння за віру. Збираймо в собі той запал Духа і ревности до св. Єдности». Дуже пророче передбачав він потребу пролити навіть кров за святу справу єдности і готовність до цього: «В тому лише низші єсьмо від попередників наших в Унії, що не одбулисьмо ще того ‘крещенія крови’, котре вони відбули. Єсли єсьмо істинною Унією, то і нам треба готовими бути».
Дослідження богословської спадщини, численних друкованих праць і рукописів о. Петра-Франца щодо літургіки, бібліїстики й візантології досі становить значні труднощі для пострадянських вчених. Так, навіть публікація його праці «Артистична структура псальма 118» вимагала залучення різних спеціялістів, оскільки в ній виражене багатство тих мов, якими володів священик (німецька, французька, латинська, грецька, єврейська). Широта його наукових зацікавлень виражена також у працях «О поезії біблійній», «О Акафісті до Пресвятої Богородиці», «Про почитання Пресвятої Богородиці Діви на Руси», «Пратулинські мученики», про св. Йосафата Кунцевича тощо.
До останніх років життя отець Крип’якевич працював над вивченням старохристиянської літератури. Закінчив він своє земне життя несподівано рано, 24 січня 1914 року, у Львові. Залишив величну літературну спадщину та двох видатних синів — історика й відомого суспільно-наукового діяча Івана (1886-1967) та філолога й педагога Лева (1887-1972). Похований на Личаківському кладовищі.
Олег ДУДИЧ, Леся КРИП’ЯКЕВИЧ