80-літній ювілей контемплятивного монастиря святого пророка Іллі
Ідея створення молитовного адораційного монастиря виникла 1912 року в гуртку дівчат, ініціяторкою якого була дочка греко-католицького священика Наталія Домбчевська. На перешкоді добрим намірам дівчат стала Перша світова війна. Митрополит Андрей через напружену політичну ситуацію порадив дівчатам наразі вступити до монастиря чинних сестер-василіянок. Незабаром після вступу в монастир сестра Надія (Наталія Домбчевська) померла через хворобу легенів. Перед смертю вона просила Господа Ісуса про створення суто молитовного монастиря і на це жертвувала своє життя. Це її прохання було вислухане.
В 1925 році Митрополит Андрей виділив будинок у Львові (вул. Убоч, 4) для контемплятивного монастиря. Обов’язки ігумені виконувала мати Агнета Балацька, товаришка сестри Надії (Домбчевської) і співініціяторка створення контемплятивного монастиря. Пізніше Митрополит призначив на ігуменю матір Ігнатію Слободян, яка до цього часу була в монастирі чинних сестер-василіянок, але дуже виразно бачила потребу існування контемплятивного монастиря. В своїх листах до Митрополита Андрея вона писала: «Одно бажаю, щоби в нашій східній Церкві був правдиво контемплятивний монастир, де би душі занималися виключно Ісусом, а не собою, ані світом, а спасенням душ людських, щоби той монастир був правдиво милою оазою для зраненого любов’ю Серця Христового, щоби душі нагороджували Йому за всі зневаги і гріхи не тільки людей світських, але і законних, от них же перва єсьм аз!»
У 30-х роках Митрополит Андрей призначив о. д-ра Йосифа Сліпого, ректора Львівської семінарії, для перевірки життя контемплятивних сестер. Отець д-р Сліпий у своєму звіті з візитації зазначив: сестри живуть убого, у великій любові до Бога і між собою. На його запитання, з чого вони живуть, ігуменя з усміхом відповіла словами псалма: «Зложи свою журбу на Бога, а Він за все постарається».
10 листопада 1936 року Митрополит Андрей купив у селі Суховоля біля Львова будинок і 10 гектарів землі, і сестри переїхали туди 13 груд-ня 1936 року.
Митрополит допомагав сестрам порадами, духовно і матеріяльно. Монастир часто відвідували владика М. Чарнецький, о. д-р В. Лаба, о. Й. Схрайверс та інші.
Після псевдособору у Львові в 1946 році всі монастирі були зліквідовано. Контемплятивний монастир під покровом св. пр. Іллі існував аж до 1950 року. 9 вересня цього року державна влада наказала сестрам протягом трьох годин звільнити монастир. Сестри пішли у підпілля. Усі залишилися вірними своєму покликанню аж до кінця. Згадаймо тут слова А. Шептицького з його твору «Прохання про мудрість»: «Нам треба довгої і ревної праці, щоб зрозуміти потребу та як слід оцінити значення того, що є найкращим вицвітом християнського життя і воднораз найбільшою потребою цього життя, а саме – молитви. Не переможе гріха той, хто не цінить молитви, не любить її і достатньо не молиться. Не покається, хто не випросить собі цієї ласки; не переможе спокус і не уникне зла, хто не випросить собі цієї ласки... Віч-ного спасіння не осягне, хто собі цієї ласки не випросить...». Плоди цих слів Митрополита Андрея про молитву проявилися в житті всіх контемпля-тивних сестер; жодна з них не зрадила Христа в часи переслідувань.
Після виходу з підпілля контемплятивний монастир був відновлений, і тепер він знаходиться в Брюховичах коло Львова. Його настоятелька характеризує життя контемплятивних сестер такими словами: «Нашим основним завданням є молитва. На цій дорозі ми спізнали, що не вистачить молитися тільки за других, але найперше є потрібно, щоби молитва і правдиве життя було реалізоване у кожної сестри. Йдеться про особисте відношення до Христа, про відданість Йому, про вмирання свого ‘его’. Це неможливе без внутрішньої молитви, котра повинна втілюватися і до повсякденного життя.
Порівняно з латинськими контемплятивними монастирями, у нас на першому місці не є строга клявзура і мовчання, але мовчання відповідає потребам спільного духовного життя так, щоб ми взаїмно могли ділитися своїм досвідом життя з Богом.
Сестри, які пройдуть духовну формацію і досягнуть певної зрілости, потім можуть виконувати службу в Церкві, котра відповідає традиціям східного монашества. Йдеться про духовний провід жінок. Жінки і дівчата, які прагнуть глибшого духовного життя, можуть знайти тут підтримку і черпати потрібні сили.
Така молитовна служба є боєм, бо йдеться про вічність тисяч душ. Метою є, щоб замість нашого ‘его’ і фальшивої духовости, яка має коріння в орієнтальнім поганстві, заволодів у наших душах Христос, як єдиний Спаситель і єдиний Господь».
В часи підпілля монастир був централізований разом з іншими василіянськими монастирями чинних сестер. Це був тільки перехідний стан, котрий випливав з кризової ситуації в підпіллі. Тому контемплятивні сестри бачать необхідність відновити свою початкову ідентичність, котра відповідає східній духовості автономних монастирів, на що вказували усі реформи А. Шептицького: «Кожний монастир для себе становить цілість, особу правну, від інших монастирів незалежну» (пастирський лист, що попереджує «Начерк Конституцій»).
Напередодні 80-ліття заснування контемплятивного монастиря монастирська капітула висловила потребу децентралізації, відновлення початкової самостійности й одноголосно прийняла це рішення та передала його на Конгрегацію для Східних Церков. З особливо великою радістю привітали це рішення чотири сестри, які жили ще в самостійному монастирі, заснованому Митрополитом Андреєм у Суховолі.
Дякуємо Господу Богу за плід віри і жертви Митрополита А. Шептицького, яким був і є контемплятивний монастир під покровом святого пророка Іллі.
На світлині: В оточенні співсестер настоятелька монастиря мати Андрея Довганюк. У своєму житті вона не раз зустрічалася з Митрополитом Андреєм Шептицьким.
Сестра Марта