«Сидячи на санях...», отут, на горбі Ватиканському, неначе на скелях острова Патмосу, на яких св. Йоан Богослов, невільний виходець із рідної землі, задивився в своє видіння-одкровення...
Прислуховуюся до Голосу Господнього, що мовить: «Я – Альфа і Омеґа, початок і кінець, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель» (Одкр. 1, 8). І я, як колись Йоан, «брат наш і спільник у скорботі й у царстві і в терпінні в Ісусі» (Одкр. 1, 9), провіщуваю вам таємницю того, що бачу і що має наступити.
Бачу Церкви-дочки нашої української Церкви на різних континентах землі. Раз сяють вони як зорі, то знову блискотять як блукаючі вогники... Тому до них моє Слово.
До Церкви-дочки, найближчої до морозної Полярії, кличу: «Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був, або гарячий!.. Бо кажеш: Багатий я, і розбагатівся, і в нічому потреби не маю. .. То ж будь ревний і покайся» (Одкр. З, 15-17,19).
Перед моїм зором виникає сусідня Церква-дочка в країні, що вітає пришельця монументом, символом свободи, і місто-колиску свого родження і росту назвала «Братньою любов’ю». В ньому також колиска, де родилась і росла перша дочка української Церкви-Матері за морями. Благаю тебе гласом Господнім: Христос дав тобі «ключ Давидів, символ сили і влади (пор. Іс. 22, 22-25; Одкр. 3, 7), ключі смерти й аду» (Одкр. 1, 18), «знаю твої діла...» І всі пізнають, що я полюбив тебе; якщо ти збережеш «слово терпіння мого, то і я тебе збережу від години спокуси, що має прийти на вселенну...» (пор. Одкр. 3, 8-10). Не спокушайся, отже, а будь оборонцем невільних і терплячих Твоєї Церкви-Матері! Будь живим свідком братолюбія!
На півдні бачу очима своєї душі молоду ще Церкву-дочку, на континенті, що його благословляє з приморської гори Спаситель-Христос. Благословляю і я тебе, смиренна, як твій праобраз, Церкво-дочко! Слухай Голосу Господнього, що несеться до тебе: «Знаю твоє горе і твою вбогість, а в тім ти багата... Будь вірна до смерти і дам тобі вінець життя» (пор. Одкр. 2, 9-10).
З вдячністю мислю про Церкву-дочку на землі антиподів і в молитві передаю їй Голос Господній: «Знаю діла твої і любов, і віру, і службу, і терпеливість твою...» (Одкр. 2, 19). Ти, хоч за морями така далека, та вузлами духа і серця така близька до Церкви-Матері! Благословляю тебе і молю: Витривай у вірі батьків, в любові до братів своїх, у служінні Церкві-Матері своїй! І нагородою для тебе нехай буде «зірка досвітня» (Одкр. 2, 28), яку дасть тобі Господь.
З болістю у серці споглядаю на Церкву-дочку в Альбіоні. Не говоритиму вже до тебе більше, бо бачу свою кончину. Та коли голос мій, голос Глави Української Церкви не доходив до твоїх верхів і не зворушував їхнього сумління, тоді послухай голосу Того, «хто має меч двосічний гострий: Знаю, де живеш – там, де трон сатани: І держиш ім’я моє, і не зрікся віри моєї... Але маю проти тебе трохи, бо там є у тебе ті, що держаться учення Валаама, який навчив Валака кинути камінь спотикання перед синами Ізраїля... Покайся, отже... « (Одкр. 2, 12-14; 16).
Зі свого горба, неначе зі скелі Патмосу, гляджу на Церкву-дочку в країнах доокола мене, на старому континенті. Молюся за неї, яку розорюють кордони і розділюють заслони, а Голос Господній мовить до неї: «Знаю твої діла... Ніби жива, а мертва ти. Будь чуйною і укріплюй решту, що їй скоро померти, бо я не знайшов твої діла завершеними перед Богом моїм... Згадай, отже, як прийняв і слухав, збережи і слухай, збережи і покайся...» (Одкр. З, 1-3).
І серед отих видінь, що виникають перед моїми очима, бачу престольний град Київ на моїй рідній Землі. На пращання мовлю до нього словами Одкровення: «Знаю діла твої і труд твій і терпеливість твою, і що не можеш переносити злих; і ти випробував тих, що звуть себе апостолами, а не є ними, і знайшов їх ложними. І терпеливість маєш, і страдав ради імени мого, і не знемігся...» (Одкр. 2, 2-3). То ж Голос Господній звістує тобі: «Здвигну світильник твій...» (Одкр. 2, 5). А я, твій Син, пращаю тебе: «Світися, світися», наш Єрусалиме, і востанеш у древній славі твоїй!
Оце моє видіння, Дороге моє Духовне стадо, переповідаю вам і передаю вам як Напуття у вашому паломничанні!
Не був би я люблячим батьком і добрим пастирем, якщо б призабув своїх найближчих трудівників. Це ті духовні отці, монахи і сестри-монахині, які впродовж мого перебування на оцьому римському острові творили мою духовну родину. Вони слухали мене, як батька, вони трудилися разом зо мною, вони служили мені, їхньому Пастиреві, своїм знанням, своєю невтомною працею, вони молилися за мене і разом зо мною, вони огортали мене своєю любов’ю; вони помагали мені і клопоталися за мене, коли я знемігся на старості літ. Вони ділили зі мною мою радість і мій біль, вони помагали мені нести важкий хрест В’язня Христа ради! Зі щирого батьківського серця дякую вам і благословляю вас своєю немічною десницею! І молю Всемогучого Бога, в Тройці Святій єдиного, щоб Дух Святий вас освячував і просвічував, зберігав і окрилював у вірному служінні своїй рідній Українській Церкві!
Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і востане на волі наша Свята Церква і наш Український Нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея. Вмираю і відходжу з цього світу, як той, кого він, Сл. Б. Митрополит Андрей, Глава нашої Церкви, властю своєю покликав на Екзарха Великої України. Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого Собору Святої Софії. В підземеллях Київської тюрми мене довгими роками мучили, коли я був живим, в підземельній гробниці оновленого Собору Святої Софії Київської спокійно спочив би я, бувши плоттю вмерлим!
Поховайте, Браття і Діти мої, та «кріпіться в Господі і в силі кріпости Його. Зодягніться в усе оружжя Боже, щоб ви могли стати супроти хитрощів диявольських. Бо наша боротьба не є проти крови і плоті, але проти начальств і властей, проти правителів тьми віку цього, проти піднебесних духів злоби. Ради цього прийміть усе оружжя Боже, щоб ви змогли противитися в день лютий і, все довершивши, встояти. Станьте, отже, опоясавши бедра ваші істиною і зодягнувшися в броню правди, й обувши ноги в готовість благовістування миру. А над усе, прийнявши щит віри, в якім зможете вгасити всі стріли лукавого. І прийміть шолом спасення, і меч духовний, що є Глагол Божий!» (Еф. 6, 10-17).
«Сидячи на санях на дорозі в далечінь...» молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці, Богородиці – Приснодіви: Прийми під свій Могутній Покров нашу Українську Церкву і наш Український Нарід!
Благодать Господа Нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
Смиренний ЙОСИФ ПАТРІЯРХ
На світлині: Папа Іван Павло ІІ і Патріярх Йосиф.
Завершення. Поч. у чч. 5 і 6 за 2003 р. ,
чч. 1-3, 5-6 за 2004 р. та ч. 1-2 за 2005 р.
Заповіт Патріярха Йосифа СЛІПОГО