"Ваша Святосте, приєднайтесь активно до нашого благання"
мгр. Ярослав СТЕХ
Лист до Папи Івана Павла ІІ
Управа земляцтва “Перемищина” в Торонто з великою увагою слідкує за розвитком подій, пов’язаних із визнанням Києво-Галицького патріярхату УГКЦ. Ця тема сьогодні зайшла в новий тупик і не лише хвилює вірних в Україні, а й болісно вражає всіх вірних греко-католицького обряду в цілому світі, зокрема і в Канаді. Візит до Москви Голови Папської Ради Кардинала Вальтера (Каспера) до Патріярха Російської Православної Церкви Алексія II і обговорювання з ним визнання патріярхату УГКЦ ображає нашу гідність. Цей факт викликав серед вірних на цілому світі узасаднені потрясіння до глибини душі, схвилював наші думки і почування. Зродилися серед вірних психологічні подразнення і гнів: як могло дійти до таких розмов із Алексієм II, який дав неодноразові докази своєї неприхильности до нашої Церкви, а тим більше до піднесення її до гідности патріярхату.
Відомо, що Російська Православна Церква МП стоїть не на християнській платформі, а на проімперських засадах, якими керувалися і далі керуються московські правителі, а також зверхники МП. Такі переговори схожі на іронію і парадокс та викликають серед нашого членства велике невдоволення й обурення. Адже відомо, що Російська Православна Церква від укладення Берестейської унії (1596) та після неї вела і веде невпинну і жорстоку боротьбу, намагається греко-католицький обряд повністю зліквідувати, а вірних насильно приєднати до російського православ’я. Досить пригадати, що від часу московської окупації України, від т. зв. Переяславської угоди (1654), винищувано провідних наших священнослужителів і вірних за цариці Катерини І, Олександра І. Особливо Російська Православна Церква на чолі з МП і при співпраці з совєтськими органами НКВД 1946 року на т. зв. “Львівському соборі” завдала майже смертельного удару по нашій Церкві. Ось до чого закликав Алексій І: “...порвіть, розторгніть вузи з Ватиканом, який веде вас у темряву, у духовну загибель завдяки своїм релігійним помилкам, а тепер хоче поставити спиною вас до всього світу...” Не зважаючи на заклики і терор, наші єрархи, багато священиків і вірних не відмовилися від приналежности до Апостольської Столиці. За нашу вірність ми заплатили мученицькою смертю наших владик, священиків, ченців і черниць та тисяч мирян. Про це говорив на ІІ Вселенському Соборі у Ватикані Блаженний Митрополит Йосиф (Сліпий). Глибока релігійність і відданість Божій Правді, безкорислива, жертвенна і принципова постава наших вірних неодноразово доводила свою безприкладну посвяту УГКЦ. Прикладом, гідним до наслідування, є саме мученик за єдність з Апостольською Столицею Патріярх Йосиф (Сліпий), який для нас став Святим за життя і найдосконалішою совістю нашого часу, вірним оборонцем українського патріярхату.
Історія справді насичена численними доказами ворожої підступности і згори буде видно, який хід прийме Москва в справі патріярхату УГКЦ. Тому роз’ятрення ран було, на нашу думку, нерозсудливим; вдаватися до подібних переговорів було, м’яко кажучи, нетактовно. Святіший Престол, зокрема і Ваша позиція, Святіший Отче, завжди були непохитні і залишаються таким на оборонній позиції щодо прав Української Католицької Церкви (див.: Лист Папи Івана Павла II від 24 січня 1981 pоку, надрукований у “Патріярхаті” за червень 1998 pоку). У нашій молитовній пісні співаємо: “Боже, вислухай благання”. Прохаємо Вас, Ваша Святосте! Приєднайтесь активно до нашого благання і благословіть та офіційно і престижно визнайте наш патріярхат УГКЦ як цілком законний, реальний і дійсний.
Усі повинні зрозуміти той незаперечний факт, що наша УГКЦ є Церквою Христовою і законно й канонічно має право на патріярхат. Тільки ця Церква відновлює нашу духову злуку з Господом; вона для нас була, є і буде Святою. У цій Церкві наші предки віднайшли Христа, Йому молилися і поклонялися; так і ми успадкували від них цю безмежну любов і передамо її повністю нашим нащадкам. Святіший Отче, для нас визнання патріярхату є тим найціннішим скарбом, Божим даром, оборонною тарчою і тим хребтом, який сконсолідує не лише наших вірних, а й нашу націю, вірних Української Православної Церкви, чого так міцно боїться Алексій ІІ. Без визнання патріярхату УГКЦ наші вірні будуть становити поле християнського розбрату, протистоянь і надалі будуть предметом найрізноманітніших спекуляцій. Існує загроза, що при агресивних діях МП багато наших вірних можуть попасти в обійми московського православ’я, яке тепер в Україні прийняло іронічну назву “Українська Православна Церква МП”.
Святіший Отче! Задумаймося і, без сумніву, ствердимо, що поява українського патріярхату при Вашому благословенні змінить на користь християнської Церкви релігійні процеси на сході Европи і назавжди дозволить повноцінне функціонування екуменізму між християнськими Церквами, особливо в цьому реґіоні. Цей благородний почин визнання патріярхату УГКЦ Милосердний Господь напевно поблагословить своїми ласками.
