Реальнi передумови утвердження Української Помiсної Православної Церкви
Підготувала Надія ПАСТЕРНАК
Вселенський Патрiярх Варфоломiй I отримав запрошення вiд Президента України вiдвiдати нашу державу. Його вручив Держсекретар Олександр Зiнченко пiд час вiзиту до Константинополя. Реакцiя Вселенської Православної Патрiярхiї не забарилася: Україну вiдвiдали представники Варфоломія I, i з боку Константинополя була зроблена важлива заява, яку можна вважати сенсацiйною. Оскiльки вона дуже лаконiчна, то наводимо її повнiстю: «Матiр-Церква Константинопольський Патрiярхат вважає, що її дочка – Московський Патрiярхат – має ту канонiчну територiю, яка iснувала в цiй Церквi до 1686 року. Пiдпорядкування Київської Митрополiї пiд Московську Церкву було здiйснено Патрiярхом Дiонiсiєм без згоди i затвердження Святого i Священного Синоду Великої Церкви Христової».
Отже, тепер ситуацiя в українському православ’ї може кардинально змiнитися. Якi перспективи вiдкриває ця заява?
«Озвучення такої заяви означає, що Константинополь перебирає вiдповiдальнiсть за ситуацiю в українському православ’ї на себе як Церква-Матiр, — вважає релiгiєзнавець, кандидат полiтичних наук Андрiй Юраш. – Так само це означає, що Констанинополь iде на серйозне загострення стосункiв з Москвою. Коли подiбна ситуацiя виникла в Естонiї, то мiж Москвою i Константинополем навiть на кiлька мiсяцiв було перерване євхаристiйне єднання. Але тодi мова йшла про кiлька парохiй, а тут – про найчисельнiшу Православну Церкву.
Нинi вiдбувається переконфiгурацiя сил як в Українi, так i загалом на аренi свiтового православ’я, адже створюються можливостi для виникнення найчисельнiшої, найпотужнiшої Православної Церкви у свiтi. Зараз в Українi налiчується майже 16 тисяч православних громад, з них 11 тисяч – Московського патрiярхату, майже чотири – Київського i бiльше тисячi належить до УАПЦ. В Росiї є трохи бiльше десяти тисяч православних громад. Звичайно, заява, яку зробили представники Патрiярха Варфоломія – це ще не офiцiйний документ. Я думаю, що це лише пробний крок, аби побачити, як на це зреагує суспiльство, якою буде зовнiшня реакцiя. Я не маю iллюзiй, що все буде так легко, адже Москва, яка перебрала на себе роль Константинополя, буде явно проти цього. Можна очiкувати рiзних демаршiв, звертання до iнших Церков-сателiтiв, що перебувають пiд московськими впливами; буде чинитися прямий тиск на Константинополь».
«Українська Помiсна Право-славна Церква буде визнаною у свiтi, — стверджує речник Патрiярха Ки-ївського i всiєї України-Руси Фiларета отець Євстратiй. – До цiєї Церкви увiллються парохiї, якi нинi юрисдикцiйно належать до УПЦ (МП). За нашими прогнозами, через якісь два роки там залишиться близько двох тисяч парохiй. Хто захоче належати до Української Православної Церкви – належатиме до Української, хто до Росiйської – належатиме до Росiйської. Така Церква на теренах України теж має право на iснування, адже є вiрнi, якi iдентифiкують себе саме з Росiйською Православною Церквою. Вони також повиннi мати де задовiльняти свої духовнi потреби. I це не треба приховувати за якимись лукавими українськимим вивiсками. Ми сподiваємося, що в скорому часi отримаємо й томос – документ, який засвiдчує визнання Вселенського Православного Патрiярха. Українське питання у Константинополi зараз стоїть на першому мiсцi».
«Така заява Вселенської Патрiярхiї сприймається надзвичайно позитивно всiєю українською православною спiльнотою, адже розв’язується одна з фундаментальних проблем – визнання недiйсним антиканонiчного акту 1686 року, — вважає керуючий справами УАПЦ архиєпископ Харкiвський i Полтавський Iгор Iсiченко. – Однак мусимо визнати, що проблема самоорганiзацiї єдиної помiсної Православної Церкви має бути розв’язана самою українською спiльнотою: нас не об’єднає нi Президент, нi Вселенський Патрiярх... Архиєрейський собор УАПЦ ще в 1997 роцi затвердив конкретну програму становлення Української Помiсної Церкви. Цей документ пропонує консолiдацiю i сьогоднi не втратив своєї ваги».
«Я не знаю, на яких засадах буде здiйснюватися цей акт тепер, — каже директор Iнституту iсторiї Церкви Українського Католицького Університету доктор iсторичних наук Олег Турiй. – Головним буде навiть не сам факт вручення комусь томоса чи визнання Царгородом когось особистим представником в Українi, через якого буде здiйснюватися це визнання канонiчного статусу української автокефалiї; головне – те, що має бути проведена величезна робота всерединi усiх православних Церков в Україні, яка має закiнчитися консенсусом. Було б наївно сподiватися, що хтось звiдкись принесе нам те порозумiння, до якого ми самi ще не дозрiли. Хоч менi здається, що динамiка розвитку мiжцерковного дiялогу дуже посилилася саме в драматичний перiод Помаранчевої революцї всупереч шаленому тисковi i з огляду на дискредитацiю певних церковних кiл, якi вiдверто кинулися агiтувати за одного з ‘осoбливо благословенних’ кандидатiв; тоді процес порозумiння мiж конфесiями пiшов дивовижними кроками, яких ми не бачили десятилiттями. I цей досвiд, набутий у драматичний час вибору, показав багатьом конфесiям, i зокрема людям у цих конфесiях, що є речi важливiшi, нiж амбiцiї, взаємнi докори i порахунки. Стало очевидним, що значна частина парохiй, мирян, духовенства УПЦ (МП) перебуває в цiй юрисдикцiї виключно з огляду на канонiчнiсть, тому що все iнше, що вiдбувається на рiвнi керiвництва цiєї Церкви, не вiдповiдає нi їхнiм духовним шуканням, нi їхнiй нацiональній ідентичності, нi їхньому розумiнню патрiотизму. У цiй Церквi загострився дуже серйзний внутрiшнiй конфлiкт – i дай Бог, щоб усе вирiшилося цивiлiзовано».
Тим часом реакцiя з боку УПЦ не забарилася. У Києвi вже почалися хреснi ходи з протестами проти дiй Константинополя; Предстоятель УПЦ митрополит Володимир зустрiчається з iншими патрiярхами, де, очевидно, обговорюється ця тема; у бiк Вселенської Патрiярхiї лунають гнiвнi заяви з Москви. Та хоч що там говорять у столицi нашого пiвнiчного сусiди, для України нинi вiдкривається унiкальний шанс. Як пiдкреслив релiгiєзнавець Андрiй Юраш: «У нас уже є суспiльне замовлення на те, аби перемогла києвоцентрична свiдомiсть».
