Знову всі дороги ведуть до Риму. Весь світ прощається з Папою Іваном Павлом ІІ. Мільйони поспішають віддати цій Людині свою шану, повернути борг вдячности, засвідчити свою любов. Він знову об’єднав усіх довкола себе і довкола Христа. Він знову приковує нашу увагу до вічности. Тільки цього разу не лише своїм життям, а й своєю смертю.
В особі Івана Павла ІІ римо-католики втратили церковного провідника, який займе гідне місце поряд з Великими Архиєреями Римської Церкви Левом Великим і Григорієм Великим; святого мужа, подвижницьке життя якого, незаперечний духовний і моральний авторитет, щира симпатія до всіх братів і сестер у Христі робили його Папою усіх християн всупереч усім ще не подоланим сумнівам і взаємним претензіям; подвижника екуменізму святости, який не одній людині допоміг відчути приналежність до однієї Христової Церкви понад конфесійні бар’єри і людські слабкощі; духовного батька і наставника, що умів керувати Ковчегом-Церквою і в штиль, і в шторм, не впадаючи у крайнощі традиціоналізму чи конформізму.
Дякуємо Тобі за втілення наших мрій про християнського Архиєрея і Пастиря!
Поляки втратили найбільшого, мабуть, Сина польського народу за всю його довголітню історію, який по-синівськи самовіддано любив свою землю і своїх земляків, любив любов’ю, яка на весь світ проголошує унікальну безцінність і повноцінність любленого, зцілюючи його від крайнощів меншовартости і ксенофобії, у чому ми, українці, мали нагоду переконатися протягом останніх років, знайшовши у Польщі послідовного виразника наших болей і радостей перед усім світом. Поляки втратили подвижника, який виграв духовну битву за свій народ у тоталітарної комуністичної ідеології.
Дякуємо Тобі, що Ти показав, як можна залишатися батьком усіх, не перестаючи бути сином одних!
Ми, українці, втратили особу, яка не вважала за приниження власної гідности стати нашим гостем, хай і не для всіх бажаним, — саме в той час, коли ми чулися особливо самотніми й безталанними, позначеними проказою міжнародної ізоляції та байдужости, — і чий приїзд перетворив нашу Україну на кілька днів у центр всього світу; людину, яка роззброїла всіх скептиків і навіть перевершила очікування прихильників своєю відкритістю, доступністю, теплотою й нелукавістю; друга, людяність якого невимушено переливалася через вінця його особистости, наповнюючи київські і львівські вулиці теплими й світлими враженнями дуже різних людей; миротворця, який допоміг українцям і полякам відчути себе доброзичливими сусідами, позбутися комплексів несиметричного братства, тягарів невиплаканих і непрощених образ; захисника нашої европейської ідентичности і свідка нашої християнської зрілости.
Дякуємо Тобі за Господній мир у наших серцях!
Українські греко-католики втратили Вселенського Пастиря, який не дав їм навіть найменшої підстави засумніватися у слушності обраної й вистражданої ними дороги до церковної єдности й сопричастя; який знав, цінував і любив Києво-Галицьку церковну традицію; який визнав перед усім світом благодатний скарб УГКЦ в особі її мучеників, беатифікованих ним у 2001 році; який щедро благословив Українську Греко-Католицьку Церкву на інституційний розвиток і духовне відродження, зокрема висловлюючи свою щиру підтримку її патріярхальним устремлінням чи стаючи біля витоків Українського Католицького Університету у Львові.
Дякуємо Тобі, що Ти не цурався бути нашим братом і благодійником, за незабутній дар братерського служіння й уміння брати на себе чужі тягарі!
Православний світ втратив щирого прихильника східного християнства, який черпав духовне натхнення у молитві перед східною іконою Матері Божої Ченстоховської; друга, який не переставав тримати простягнутою руку примирення і порозуміння, який знаходив у собі сили й мужність визнавати провину католиків за переслідування інославних і просив у них пробачення, і водночас як справжній друг, а не гравець у геополітичні шахи не боявся бути критичним у відповідь на будь-які невмотивовані фобії.
Дякуємо Тобі за школу нездоланної туги за єдністю у розмаїтті!
Євреї втратили великого поціновувача їхньої тисячолітньої спадщини й традиції, який у свої юнацькі роки був небайдужим свідком великої трагедії єврейської спільноти у Польщі й залишався непримиренним противником будь-яких людиноненависницьких ідеологій до кінця свого життя; серйозного знавця старозавітних біблійних текстів; щирого молільника за своїх братів і сестер з народу Завіту; прочанина духу до його найбільших святинь, зведених чи то у камені, чи то у слові.
Дякуємо Тобі, що показав нам, що взаємне примирення і прощення цілком можливі, якщо хотіти цього всім серцем!
Мусульмани втратили найбільш послідовного і ревного апостола міжрелігійного миру й діялогу, який без тіні лукавства висловлював свою повагу до віри, традицій і культури народу Книги, який хотів і умів бачити в інших релігійних традиціях передусім те, що об’єднує людей та наближає їх до Творця; вони втратили першого серед Римських Архиєреїв, хто увійшов до мечеті.
Дякуємо Тобі, що Ти вчив нас радіти всій істині, хай де її буде знайдено!
Невіруючі втратили співрозмовника, який невтомно шукав їх словом, ділом і молитвою, знаходив зрозумілі й переконливі слова, щоб розповісти про свою зустріч з Богом, про життя людини у Христі; який розділяв переконання, що людина, яка щиро шукає й любить істину всю і у всьому, тим самим наближається до Бога; який поспішав назустріч, не чекаючи на зручні обставини і який у своїй любові до Христа був настільки злучений з Ним, що попри всю величину власної особистости ніколи не затуляв від людини самого Спасителя.
Дякуємо Тобі, що своє життя й служіння зробив найпереконливішим аргументом своєї віри, поширюючи навколо себе євангельський дух свободи дітей Божих!
Інтелектуали втратили побра-тима, філософа, автора серйозних філософських досліджень, при-свячених людині: її особовій гід-ності, людській тілесності та статевості, що знаходять своє найвище значення у вираженні глибоких міжособистісних стосунків взаємної й самовідданої любови, а також людській свободі, яка реалізується у посвяті істині; будівника і натхненника вищих католицьких шкіл, народжених зі самого серця Церкви (ex corde ecclesia) й покликаних своїм академічним життям засвідчувати, що між вірою і розумом не може бути жодного протиріччя на їхньому шляху служіння істині й людині; доброзичливого опонента, який умів розрізняти конструктивну критику і цинічне критиканство.
Дякуємо Тобі, що віддавав Богові й людям не тільки своє велике серце, а й глибокий розум!
Бідні, нужденні, покинуті напризволяще, безпритульні, переслідувані втратили свого заступника й захисника перед сильними світу цього; втратили того, хто вмів побачити в кожній людині ікону Бога живого, хто вірив у людей навіть тоді, коли вони самі переставали у себе вірити, хто не тільки вірив у життя та його цінність, а й умів запалити своїх братів і сестер у Христі на подвиг жертви і служіння своїм ближнім.
Дякуємо, бо завдяки Тобі у світі стало більше милосердя і добра!
З його смертю ми багато втратили. Але не тільки. Ми також знайшли. Дерзновенного молільника і заступника за нас перед Богом, бо надто великою була його любов до людей, щоб залишити нас без своєї молитви й опіки. І тому печаль наша світла, а серце – спокійне.
Щоб когось утратити, перед тим треба когось знайти. З ним ми почували себе віднайденими. Він умів знаходити ключі до наших думок, сердець і сумлінь, а тому наша туга за ним просякнута надією й упевненістю, що наш щирий відгук на світло цієї Людини є свідченням присутности світла й у нашій душі.
За пробудження цього світла ще раз складаємо Тобі велику, хоча й запізнілу подяку.
Тарас ДОБКО, віце-ректор Українського Католицького Університету
На світлині: Під час візиту Папи Івана Павла ІІ до Львова, червень 2001 р.
Тарас ДОБКО