«Суть Божої науки ми жодним чином не можемо змінювати»
Розмовляв о. Ігор Яців
Інтерв’ю з Блаженнішим Любомиром, Главою УГКЦ
– Чи поділяєте Ви думку, що перед новообраним Папою в новій добі розвитку Церкви постають кілька проблем? Передусім це питання внутрішнього церковного устрою (централізм або децентралізація), ролі жінки в суспільстві та Церкві, неодруженого католицького духовенства.
– Немає найменшого сумніву, що світ і люди ставили перед Церквою різні проблеми від початку її існування. Завдання Церкви, яка є живою установою, а не блоком понять чи якихось переконань, виписаних на кам’яних серцях, — під проводом Святого Духа, Голови Церкви Ісуса Христа і людей, яких Господь Бог закликає до співучасти в її житті, знаходити і давати відповіді на конкретні проблеми певного часу. Церква мусить розвиватися і жити в тій дійсності, в якій вона знаходиться. Те, що було актуально 1000, 500 чи 100 років тому, не є суттєвим для нас сьогодні. Візьмімо до уваги, наприклад, винаходи в багатьох галузях знань, полегшення в комунікації, у здійсненні подорожей, зміні місця проживання – ці зовнішні речі протягом тисячоліть день у день змінювалися і змушували Церкву, вчительку життя, Божу установу, давати людині кожної епохи вказівки щодо того, як вона має спасати свою душу. Наш час ставить перед новобраним Папою низку нових проблем. Звичайно, він буде старатися спільно зі своїми співпрацівниками, кардиналами, головою Колегії яких він є, спільно шукати розв’язки, виправляти те, що не досконале, лікувати те, що хворе, розвивати те, що здорове, укріплювати те, що добре. Це нормальний стан Церкви, і вона під проводом Святого Духа готова завжди давати відповіді на конкретні запитання. Як непомильна вчителька Божої правди, вона дає нам можливість знайти спасенну дорогу до Бога.
– Папа Венедикт XVI вважається консерватором. Це позитив чи негатив на тлі сучасних обставин?
– До такого питання треба підходити обережно. Що таке консерватизм, прогресизм чи лібералізм? Це, радше, спосіб підходу до справи, а не сама суть справи. Передусім це застосування до справ Церкви категорій мислення представників політики. Та, можливо, ці категорії можна вжити, розглядаючи питання збереження духовних цінностей Церкви. Людина, яка налаштована консервативно (умовно), хоче зберігати те, що є. Той, хто є більш прогресивним, діє сміливіше, намагаючись застосовувати Божі правди до вирішення проблем сьогодення, не змінюючи при тому суті віри чи змісту Божого Об’явлення. Якщо людина є щирим християнином, то попри жодні позиції чи настрої вона не може легковажити змістом Божого Об’явлення. Відмінність може бути тільки у способі збереження правд віри, тобто може змінитися тільки наголос, а не суть. По-іншому відбувається в політиці: тут можна робити більш радикальні кроки щодо певних вартостей, міняти позицію не тільки щодо підходу до певних справ, а й щодо їхнього змісту. Натомість у Церкві поділу між консерваторами і лібералами чи консерваторами і прогресистами бути не може. Як я вже сказав, тут є тільки проблема наголошення на тому, як найкраще зберігати Божу науку, як найкраще застосовувати її в щоденному житті. А суть Божої науки ми жодним чином не можемо змінювати.
– У вітальній телеграмі Патріярха РПЦ Алексія ІІ на адресу Папи Венедикта XVI висловлено думку, що розвиток плідного православно-католицького діялогу має вирішальне значення для всього християнського світу і є одним із найважливіших завдань нового Папи. Як Ви вважаєте, чи приділятиме новообраний Понтифік багато уваги справі порозуміння між Церквами, чи більше зосередиться на потребах усередині Католицької Церкви?
– Я переконаний, що новий Папа Венедикт XVI буде зацікавлений у справі поєднання між християнами. Про це він недвозначно заявив у своєму першому зверненні до зібраних у Римі кардиналів. Це цілком природно: той, хто вважає себе християнином, тим більше провідник такого рівня, не може оминати увагою важливу справу єдности між християнами. Це справа не якогось особливого уподобання, а справа життя згідно з Божим Законом. Церква мусить бути одна – такою вона задумана і заснована Ісусом Христом. І кожний християнин повинен працювати над тим, щоб у міру своїх можливостей ефективно сприяти зближенню між християнами.
Тому Патріярх Алексій ІІ обережно висловився, що такий діялог мусить відбуватися. Безумовно, цей діялог повинен проходити щиро і в атмосфері любови, передусім до Господа Бога, а відтак – до ближніх, як велить Святе Євангеліє.
Папа Римський не може обме-жуватися справами однієї Церкви чи певної частини церковних потреб. Він мусить бути відкритим на всі потреби, а єдність між християнами є надзвичайно важливою, суттєвою справою. Отже, тут не може бути сумніву, що ця ділянка буде розвиватися, що, відповідно до стилю праці нового Папи, вона матиме свій особливий характер.
– Яке місце, за Вашими передбаченнями, у православно-католицькому діялозі буде відведено для УГКЦ, адже Патріярх Алексій ІІ не раз заявляв, що греко-католики є перешкодою на шляху порозуміння між Церквами?
– Тут ідеться про різні справи. Спробую їх розмежувати. Місце Української Греко-Католицької Церкви в розв’язанні проблеми єдности християн в одній Христовій Церкві на території України є справою українською – справою українського екуменізму, і в ній не може бути справжнього поступу, ефективної праці без участи українських греко-католиків. На мій погляд, це питання є настільки зрозумілим, що не потребує обговорення. Ми є частиною тієї сцени, на якій відбувається процес об’єднання, зближення чи (як було в минулому) відчуження. Отже, без сумніву, ми мусимо відіграти свою роль. Прагну, щоб ця роль була позитивною, щоб вона сприяла кращому пізнанню християн на території України, передусім християн Київської традиції. Це є нашим святим завданням, яке слід мудро і побожно трактувати та яким слід займатися.
Цілком іншим предметом розмови є те, про що говорить Патріярх Алексій ІІ. Він знову повторює те, що вже безліч разів стверджував, не подаючи, на жаль, жодних доказів. У такого роду розмовах для УГКЦ не відведено якогось місця, бо ми не причетні до справ, про які говорить Предстоятель РПЦ. Це завжди були справи, коли говорили про нас негативно, не беручи нас до уваги як співрозмовників. Закиди Патріярха ніколи не були звернуті до нас із виявами бажання чи конкретними пропозиціями входити в екуменічний діялог. Тому ми стоїмо осторонь – нехай цим займаються ті, хто цим цікавиться, кого ці слова стосуються. Натомість ми хочемо робити свою справу і зайняти те становище, на яке вказує нам сумління.
– У коментарях, що їх дають авторитетні українські діячі, наголошується на тому, що новообраний Папа не буде робити радикальних кроків щодо УГКЦ. Чи це означає, що не слід очікувати проголошення Патріярхату УГКЦ?
– Мені видається, що ключовим є тут поняття радикальних кроків. Ми не сподіваємося якихось радикальних змін у структурі нашої Церкви чи якихось непередбачених нових підходів. Надання статусу патріярхату не є справою радикальної зміни. Патріярхат (патріярший устрій) – це нормальний спосіб існування, нормальна структура кожної Східної Церкви свого права. І кожна Церква в міру свого розвитку, зростання приходить до певного пункту, в якому завершення структури є цілком природним і в жоден спосіб не є радикальним.
Я певний, що новий Папа Венедикт XVI добре ознайомлений зі справою патріярхатів загалом, і особливо Патріярхату УГКЦ, оскільки це питання обговорювалось у Римській Курії за дорученням святої пам’яти Папи Івана Павла ІІ. Воно (питання) було визнано як цілком слушне, і тому ми маємо сподіватися на нормальний дальший розвиток цієї справи, тим більше, що вона розвивалася упродовж стількох років.
Святої пам’яти Папа Іван Павло ІІ не тільки підтвердив, що Патріярхат нашої Церкви є виправданим і канонічно правильним, а й сказав, що сам хоче його проголосити. Йому це не вдалося – часу і життя забракло. Зате справа просувається, і я особливих затримок і труднощів щодо її перебігу не передбачаю.
– Якою мірою новообраний Папа ознайомлений із міжконфесійною ситуацією в Україні, і як це позначиться на діялозі між Церквами в нашій державі?
– Сьогодні важко сказати, наскільки Святіший Отець Венедикт XVI ознайомлений із міжконфесійною ситуацією у Східній Європі. Напевно, ця тематика не є для нього чужою. Хоч нинішній Папа не робив певних кроків у цьому напрямі, тут можна керуватися, на мою думку, деякими його загальними церковними і богословськими напрацюваннями з минулих років. Відомо, що за молодих літ, як богослов, він багато уваги присвячував писанням Отців Церкви. Після того як він став куріяльним кардиналом і префектом Конгрегації з питань віровчення, то звернув більшу увагу на Західну Церкву та її проблеми, хоч і не занедбав питань, які цікавлять Схід. Тому, вважаю, Папа має уявлення в цьому питанні.
У майбутньому побачимо, чи буде Святіший Отець заглиблюватися в міжконфесійні відносини в нашій країні. Немає найменшого сумніву, що, як душпастир Церкви на вселенському рівні, він зіткнеться з такого роду справами. Та сьогодні важко передбачити, чи він буде це робити і як буде робити (сам чи з допомогою інших).
Розмовляв о. Ігор Яців