На підставі рішення Блаженнішого Любомира (Гузара), Глави Української Греко-Католицької Церкви, та згідно з каноном 57 Кодексу Канонів Східних Церков, після затвердження Синоду Єпископів УГКЦ, що відбувався в Києві 5-12 жовтня 2004 року, а це рішення поблагословив святої пам’яті Святіший Отець Іван Павло ІІ, осідок Верховного Архиєпископа УГКЦ з 21 серпня 2005 року перенесено в м. Київ, столицю України. Від цього дня титул Глави УГКЦ змінено з «Верховний Архиєпископ Львівський» на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький». Діяльність Верховного Архиєпископа Києво-Галицького в новому осідку розпочалася з урочистої Архиєрейської Літургії на місці будівництва Патріяршого собору Воскресіння Христового в Києві. Публікуємо проповідь Патріярха Любомира на цій урочистій Літургії.
Місяці липень і серпень у календарі нашої Церкви мають дуже багато згадок про історію, постаті з далекого минулого, події, які сягають початків християнства в Україні. У цих місяцях згадуємо Рівноапостольних Володимира і Ольгу, Антонія Печерського, Бориса і Гліба. Минулої неділі ми згадували саму подію Хрещення України.
Для нас це дає нагоду розуміти суть сьогоднішнього святкування. Наша минувшина, ті початки християнства нагадують нам, що якраз із цього міста, із цього Дніпра-Борисфена, що пливе неподалік, починалась історія християнства як державної релігії, як релігії нашого народу. І звідси, з Києва, завдяки ревній праці місіонерів, а це головно монахи київських монастирів, Христова наука розійшлася по цілім слов’янськім Сході. І тому Київ називаємо матір’ю городів руських. Це дуже достойне ім’я, дуже шанобливе. Але так сталося, що чомусь більш популярним і більш знаним у різних країнах, головно Західної Европи, є ім’я Києва як колиски християнства на слов’янському Сході. Це ім’я дає нам нагоду застановитися, подумати і, може, витягнути особливу науку.
Достоїнство колиски, краса колиски, важливість колиски не є самі в собі, але в дитинці, у немовляті, яке в тій колисці спочиває, спить, живе. Хто є тим дитятком, яке в Київській колисці спочивало? Сам Ісус Христос. Бо коли ми кажемо, що це місто є колискою, з якої християнство розійшлося по цілім слов’янськім Сході, це не заслуга головно Києва, це діло любови Ісуса Христа, який хотів оце місто зробити колискою християнства в цій частині світу. Це є те, що робить цю колиску такою особливо важливою і цінною. Іншими словами, не те важливо, що зробили перші християнські князі, митрополити, єпископи та духовенство того часу, остаточно важливим і для нас спасенним є те, що в цьому географічному просторі через них діяв Ісус Христос.
Якби все залежало від нас, людей, то ми, хоч і тішилися б минувшиною, але, може, з деякою тривогою гляділи б у майбутнє. Бо ми є люди. А люди є грішні й немічні. І ми, люди, на жаль, довели до того, що отой великий дар з-перед тисячі років якось належно не вшанували. Ми допустили, що оця Церква Христова, яка почалася в цьому Богоспасаємому місті, поділилася. І тепер ми питаємо себе: чи можна знову в якийсь спосіб привернути оту первісну єдність, щоб це протистояння загинуло, зникло? Якщо б це мало залежати виключно від нас, людей, то можна впасти навіть у деякий сумнів, а то й зневіру. Але Київ на колиску християнства вибрав сам Господь. І тому сьогодні, незважаючи на обставини, незважаючи на те, що по-людськи могло би здаватися таким безнадійним, ми можемо на дуже солідній підставі нашої віри бачити краще майбутнє, яке докладніше й вірніше віддзеркалює початки християнства. Бо я певний, що Господь бажає і що Його благодать дає нам сильну підставу думати, надіятися й вірити, що оте, що ми своїми гріхами натворили, буде загоєне при помочі Божої ласки, Божої сили.
У сьогоднішній день, який є все ж таки особливим днем у житті Церкви на Україні, ми повинні відновити нашу віру в Божу доброту, Божу любов, що дала нам Христову віру і яка, напевно, хоче, щоби ми жили цією вірою якнайкраще, якнайповніше. Нехай це буде немовби клич сьогоднішнього дня, що з Богом, у Бозі вдасться нам відбудувати те, що ми втратили. Нехай цей день буде відновою нашої надії на краще майбутнє. Нехай наші серця відчують ту Божу ласку, що сплила на це місто і на всі країни Східної Европи тому тисячу років.
Будьмо повні надії, що при Божій помочі буде здійснено навіть те, що могло б здаватися по-людськи дуже мало правдоподібним. Постановімо ж собі сьогодні робити все для того, щоби сприяти Божій ласці перш усього чистотою нашого життя, нашого діяння, справжнім життям із віри, яке промощуватиме шлях, щоби Божа благодать могла якнайбільш ефективно, скажу так по-людськи – оперативно, діяти між нами.
Будьмо певні, що Бог є з нами сьогодні в цьому місці, з усіма нами, з цілим цим містом і цілою частиною світу, яка одержала християнство через Київ. Будьмо спокійні, будьмо певні, працюймо, стараймося. А перш усього і найважніше маймо повне довір’я до Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа.
На світлині: Поряд із Патріярхом Любомиром гість урочистої Літургії Ігумен Євстратій (Зоря), прес-секретар УПЦ КП
Патріярх Любомир