Людина хворіє і страждає; хворіють також близькі їй люди. Напевне, у житті кожного була мить, коли він замислювався і запитував себе: «Чому я, мої родичі чи знайомі так важко страждають?». Але ми, християни, нечасто замислюємось над тим, як маємо реагувати на присутність хворих і тих, хто страждає, передовсім у наших спільнотах та й загалом у суспільстві. А ще рідше думаємо про обов’язки щодо хворої людини. А вони є, їх треба визнавати, брати до уваги і, накінець, допомагати їх виконувати або принаймні не заважати.
З ініціятиви блаженної пам’яти Святішого Отця Івана Павла ІІ його Апостольским листом від 13 травня 1992 року було започатковано відзначання Всесвітнього дня хворого, що має привернути увагу християнської спільноти й усього суспільства до хворих людей з метою кращого лікування їх; розвивати і стимулювати душпастирство у царині охорони здоров’я в єпархіях, парохіях та структурах охорони здоров’я, залучаючи до цього якомога більше духовних осіб; наголосити на потребі відповідного вишколу працівників охорони здоров’я; сприяти волонтерству у цій сфері; допомогти інвалідам бути активними й відчувати себе потрібними у християнській спільноті.
Щороку основне відзначення Всесвітнього дня хворого відбувається в іншій країні і має свою тему. Наприклад, цього року воно відбувалось у відпустовому місці Мволіе Яунде на африканському континенті. Вірні та їхні душпастирі урочисто потвердили своє зобов’язання опікуватися недужими усієї Африки.
11 лютого 2006 року в м. Аделаїда (Австралія) відбудеться 14-й Всесвітній день хворого. Цього разу він має на меті привернути особливу увагу світової спільноти до ментальних розладів, які вже вразили п’яту частину людства. Це викликає велику тривогу у громадянському суспільстві, і Церква в жодному разі не може залишатися осторонь такої гострої проблеми.
З іншого боку, треба визнати, що у недужих ми маємо багато чого повчитися. Ми звикли дивитися на них як на тих, хто потребує допомоги, на кого звернена євангелізація. Але варто побачити в них тих, хто євангелізує нас, хто несе в собі і допомагає нам відкрити цінності християнської любови, молитви, солідарности, нарешті цінність часу – тобто кожної миті життя. Хіба не завдяки недужим ми щоразу відкриваємо для себе цінність життя у всіх його проявах, цінність здоров’я і обов’язок провадити здоровий спосіб життя?
Цей День є нагодою для людей, які працюють у сфері охорони здоров’я, ще раз відкрити важливість своєї професії, необхідність вкладати у неї не лише вміння, знання, а й душу, розглядати хворого не як «пацієнта», а як людську особу.
Українська Греко-Католицька Церква не може залишатися осторонь проблем, пов’язаних з охороною життя і здоров’я людини. Декретом від 30 листопада 2004 року у Львові було створено Митрополичу Комісію у справах душпастирства охорони здоров’я (пл. св. Юра, 5, zdoroviakom@yahoo.it). Вона має на меті координувати душпастирську діяльність у сфері охорони життя й здоров’я, тобто сприяти донесенню християнських цінностей і благодати Христа до хворих і тих, хто про них піклується.
У Всесвітній день хворого, 11 лютого, разом з усією Католицькою Церквою звернімо увагу на присутність недужих і тих, хто страждає, у всіх наших українських спільнотах, присвятімо цей день для взаємного обміну з ними справжніми християнськими цінностями. Щоб наші українські спільноти постійно «пильно вдивлялися в Ісуса» (Євр. 3:1; 12:1), в Його поведінку у стражданнях та у присутності тих, хто страждає, у те, як Він сприяє здоров’ю, оздоровляє видимими знаками, які стали знаками Царства Божого. Щоб наші спільноти завжди зростали у піклуванні про життя та здоров’я кожної людини.
Мар’ян КУЗЬМІНСЬКИЙ