Чи може невелике провінційне занедбане містечко перетворитися за півроку на казково гарне квітуче місто і перемогти в европейському конкурсі з благоустрою? Виявляється, може, якщо у цьому йому допоможуть... святі.
Про те, що це не фантастичний сюжет, а реальна подія, свідчить доктор технічних наук і доктор богослов’я з Австрії Ґотфрід Преннер. На конференції «Церква та підприємництво», що нещодавно проходила у Львові, він продемонстрував фільм, у якому колись непривабливі у своїй сірості й буденності вулиці постають ошатними, доглянутими, чарівними в буянні зелені та квітів.
Як стверджують фахівці, для того щоб упорядкувати й озеленити таке місто, потрібно щонайменше два з половиною роки. Проте Пінкафельд – рідне місто Преннера – під його керівництвом разюче змінилося за шість місяців.
– Те, що понад людські зусилля, я віддав у руки святим – св. Петрові, опікунові міста, і св. Францискові, який любив природу. Кожною ділянкою роботи опікувався певний святий, — каже Готфрід. – І в безнадійних, здавалося б, ситуаціях, раптом знаходились кошти, з’являлися саджанці... Ми робили свою справу на землі, а святі – на небі!
І Пінкафельд, посівши перше місце у конкурсі, переміг іменитіші міста, ставши для багатьох людей свідченням того, яке чудо може творити щире уповання на допомогу святих.
– Колись для мене святі були лише зображенням на іконах, — розповідає Ґотфрід Преннер. (До речі, в моїй журналістській практиці він є першим співрозмовником, який запропонував розпочати інтерв’ю молитвою, щоб наша розмова була корисною і відбувалась у такому руслі, якого бажає Бог). – Я багато шукав у своєму житті, подорожував у студентські роки, намагаючись знайти те, що найголовніше для людини. Аж поки не почув про об’явлення Божої Матері у Меджугор’ї, невеличкому гірському боснійському селі. Там я зрозумів, що гармонія – це Бог, мир, молитва. Там знайшов те, що шукав, — Божу любов. Через деякий час побував на могилі св. Анжели Меріччі в Італії. Там пережив такі самі відчуття, що і в Меджугор’ї, — любов і умиротворення. Молячись перед саркофагом, я в особливий спосіб відчув живу присутність святої. І зрозумів, що коли ми молимося до святих, вони перебувають біля нас, слухають нас, готові прийти нам на допомогу. Через святих Божа любов вливається у наші серця і поглиблює нашу віру.
Життя святих стало темою дисер-тації Ґотфріда Преннера, породивши не лише прагнення глибше вивчати їх, а й внутрішню потребу поповнювати свій досвід молитовного спілкування зі святими.
У 1995 році Ґотфрід Преннер уперше відвідав Україну, бо зацікавився Церквою, яка, переживши драматичні десятиліття гонінь і переслідувань, виходила з підпілля. Його першим проханням було: «Покажіть мені могили ваших мучеників за віру».
З того часу Ґотфрід уже кілька разів бував в Україні. Завдяки йому було започатковано перші паломництва українців до Меджугор’є, він допомагав Фонду св. Володимира організовувати молитовні спільноти. А тепер, глибше пізнавши життя українських святих, мріє написати про них книгу. Вважає, що це буде відкриттям для світу.
Свою нещодавню подорож до України Ґотфрід Преннер також присвятив святим. Він побував у Львові, Бучачі, Стрию. Будь-який дослідник, пізнаючи та вивчаючи, починає розпитувати, розглядати... А для Ґотфріда найважливіша молитва. Він довго молився у церкві свщм. Йосафата, де зберігаються мощі бл. Миколи Чарнецького; годину провів у соборі св. Юра біля поховань Митрополита Андрея Шептицького і Патріярха Йосифа Сліпого.«Тепер у мене є двоє нових великих друзів. Вони неодмінно будуть проголошені святими», — сказав він після молитви у крипті.
Напередодні його зустрічі із сестрами згромадження св. Йосифа привезли з Сибіру останки блаженних сестер Олімпії Біди й Лаврентії Герасимів, і Ґотфрід також молився перед ними. «Цікаво, що, перебуваючи у Східній Україні, я зовсім випадково почув по телебаченню новину про перевезення останків цих сестер. І це наче запрошувало мене приїхати до Львова», — каже Ґотфрід.
Він також відвідав монастир сестер-служебниць, де молився перед реліквіями бл. Йосафати Гордашевської, вклонився прахові бл. Омеляна Ковча, що був спалений у концтаборі, відвідав могилу бл. Тарсикії Мацьків на Личаківському кладовищі та могилу бл. Андрія Іщака на Сихівському цвинтарі...
Зворушливою була поїздка Прен-нера до Стрия. Дружина тамтешнього священика, учасниця конференції «Церква і підприємництво», вражена виступом Ґотфріда, повернувшись додому, усім розповідала про нього. Стрияни, довідавшись про австрійця, що приїхав вшанувати українських мучеників за віру, тепло вітали його у своєму місті.
Лишалися лічені години до від’їзду Ґотфріда Преннера, а він ще дуже хотів відвідати могилу монахині Анни Глоби, яку кілька років тому було жорстоко вбито у Вінниці. «Величезний цвинтар у Малехові, навколо безлюдно, і нема в кого довідатися, де могила сестри Анни, — розповідає Дзвінка Сов’як, працівниця Фонду св. Володимира, яка супроводжувала Ґотфріда. – Але він упевнено каже: молімося, і молитва нам у цьому допоможе! І справді, раптом з’явилася жіночка, що показала нам дорогу...»
Окрім відвідин місць поховань українських святих, Ґотфрід Прен-нер мав зустрічі з молитовними групами у Фонді св. Володимира. «Ми часто нарікаємо на владу, якісь негаразди, обставини життя... – каже він. – Але замість нарікати ми можемо молитися, доручаючи ці справи Богові. Важливо, щоб конкретна молитовна спільнота відчула себе відповідальною за цих людей, за це місто і щиро молилася за них. Ці молитви дадуть свої плоди».
– А чи не розсіюють звернення до святих нашої молитовности, що має бути звернена насамперед до Бога? – запитували Ґотфріда Преннера студенти ЛНУ ім. Івана Франка та УКУ (він мав зустрічі з ними).
– Святі пожертвували своє життя Богові, і Він прийняв цю жертву, — відповів Ґотфрід. – Бог наділив святих різними дарами на землі, й вони володіють цими дарами на небі. Своїм життям, своїми заслугами і своїм заступництвом вони допомагають нам наблизитися до Бога. Я думаю, що усі святі творять єдину спільноту на небі, і в особливий спосіб вони присутні там, де є їхні останки. Вони чекають на наші молитви і раді прийти нам на допомогу.
– Ваші розповіді такі натхненні й життєствердні, усе має щасливий кінець. Але ж відомо, що життя святих було сповнене важких випробувань і страждань... – роздумували студенти.
– Поки є Бог, завжди буде щасливий кінець, — такою була відповідь Ґотфріда. – Усі терпіння й випробування для святих – то їхня дорога до прослави і вічної радости.
– Що Ви візьмете із собою, від’їжджаючи з України? – спитала я Готфріда наприкінці нашої розмови.
– Я їду звідси з думкою про ваших святих, яких мав нагоду пізнати на цій благословенній землі, — відповів він.
Гадаю, що Ґотфрід Преннер – австрієць з дивовижно світлою й натхненною душею – також чинить незабутній вплив на тих, хто мав нагоду пізнати його. Адже особисте свідчення здатне поглибити віру стократ більше, ніж теоретичні розмірковування.
